Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

Шаманка задумалася, а гномка наступила мені на ногу, та так сильно, що я мало не скрикнула.

– Можу продати Голос Мороку, – нарешті вимовила вона.

Гномка ахнула і прикрила рот пухкою ручкою.

– Це дуже рідкісний гриб, крихкий. Маленький шматочок змушуватиме вийти темрява з будь-кого. Якщо хтось замишляє погане – воно вийти на поверхню. Його звати – гриб правда. Я даватиму тобі живий гриб, із грибницею. У темне місце вдома ставити. І поливати двічі на день – ранок і ніч. Сонце для нього смерть. Перший раз полити до схід сонця. Другий – ніч. Відірваний шматочок потім зарости знову. Йус!..

До хати увійшов той самий троглодит, який привів нас до шаманки.

– Принести Рута Голос Мороку.

Троглодит зник у приміщенні з вівтарем. Він вийшов, несучи в руках квадратну коробочку. Я дістала гроші й віддала їх шаманці. Та з вдячним кивком прийняла їх.

– Куди ж мені його покласти? – я глянула на гномку: – Офутто, зший мені, будь ласка, маленьку сумочку через плече.

– Три срібняки, – гордовито процідила крізь зуби гномка.

– Один, – подивилася я на неї зверху вниз. – І допоможи затягнути шнурки на сукні.

Гномка засопіла, але шнурки затягнула. І сумочку пошила, витративши на це якихось дві хвилини. Сумочка вийшла – чудова, якраз для коробочки. Маленька, акуратна, на міцному ремінці через плече.

– Котра година? – поцікавилася я в гномки.

Та піднесла до очей маленький годинник на руці й зітхнула:

– О пів на десяту.

– Скрізь запізнилася! – у моєму голосі була скорбота всього світу.

– Куди ти поспішаєш? – запитала шаманка.

– Мені потрібно до опівночі вийти з підземелля. Я сюди прийшла за Пристрастю Ліссейли.

Повисла гнітюча тиша. Очі оленя спалахнули й згасли.

– Вони мене врятували! – у будинок тітоньки Іккхі вкотився брудним волохатим клубком фрімпсль.

– Блуксе! – Як же я була рада його бачити! Очі-намистини виблискували від щастя. Так, сморід від нього той ще, але маленький відважний фрімпсль знайшов мене.

– Тітонька Іккхі, Рута з Кхиброю врятували мене від найманців Яарна. Войчху з сім’єю вбили, Олгра з дітьми теж... там… там… там майже всіх моїх друзів сьогодні вбили...

Фрімпсль заплакав, закривши волохату мордочку ручками.

– Ти заступатися за нього перед найманцями? – голос шаманки тремтів від збудження.

– Так, – тихо сказала я.

– Ти відважний дівчина, Руто. Вони могли вбити тебе з подругою. А ви не злякатися. Я ж казати, що в тебе дуже сильне ім’я.

– Вони хотіли мене зробити перекиданкою, – згадавши укус Ту’Ан-Еха, відповіла я. – А ви мене врятували.

– Ніхто й ніколи не заступатися за фрімпсля. Усі гнати їх, принижувати й бити. Найманці шкуру живцем знімати. А фрімпслі хороший! – шаманка замислилася. – Блукс, виведи їх темний портал і повертатися. Досить тобі ховатися в потайний хід Ісліньяр. Залишатися тут. Навчити тебе доглядати за грибами, жити у мене. Тут тебе не знайти, – хитро усміхнулася вона, – стародавня магія захищати нас.

– Тітонько!.. – фримпсль кинувся їй у ноги й став гаряче їх цілувати.

– Встати, встати! – шаманка підняла за плечі маленького фрімпсля. – Вивести їх і повертатися.

Я на прощання обійняла троглодитку.

– Дякую, тітонько Іккхі, ви назавжди залишитесь в моєму серці. У Храмі Всіх Богів я помолюся за вас Дерсанзі.

Троглодитка погладила мене по плечу.

– Ходімо, – витер сльози Блукс, – я вас проведу.

Ми попрощалися з тітонькою Іккхі та Йусом і вирушили слідом за фрімпслем. Йшли зовсім недовго, звернули за виступ скелі, за яким тремтів чорним озером темний портал. Ми зупинилися. Я потягнулася до фрімпсля, щоб обійняти його.

– Будеш тхнути як він, – пирхнула гномка і демонстративно затиснула ніс, відійшовши вбік.

Я мовчки обійняла малюка і погладила по голові.

– Якщо будеш у Ситові, знайди нас із Кхиброю в магічній академії. Ми будемо раді тебе бачити.

Блукс гірко усміхнувся.

– Мене ніхто не пустить у столицю Лартіони.

– Усе в житті змінюється, хто зна’, що і як повернеться.

Фрімпсль кинув короткий погляд на гномку і, переконавшись, що вона продовжує стояти відвернувшись, поманив мене до себе. Я нахилилася до нього. Блукс гаряче зашепотів на вухо:

– У гральному будинку грай у третій залі на другому поверсі. Коли закінчиться велике коло, купи частування круп’є і поклади туди шматочок гриба, який ти придбала у тітоньки Іккхі. Не переплутай –  тому круп’є, який оголосить велику гру за золотим столом. Пам’ятай: дроу не їдять солодощів! За годину проти опівночі цей круп’є має винести Пристрасть Ліссейли. Не сумнівайся, він винесе справжню. Поставте все що у вас є на золотий меч.

Від подиву мої очі ледь не вистрибнули магом’ячами – звідки цей маленький фрімпсль усе це знає? Той немов прочитав мої думки: