Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Я дружу з деким, тому знаю. Є домовики, є кухрики, а є – ігруни. А п’яний ігрун мете язиком, як двірник мітлою, – підморгнув Блукс. – Прощавай, Руто. Кхибрі від мене кланяйся.

– Прощавай, Блуксе. Ні, не хочу з тобою прощатися. Краще – до побачення.

Крихітка фрімпсль притулився до мене, я потягнулася і ще раз обійняла його. Він вирвався і, тікаючи, кинув:

– Пірнайте в портал, він вас викине біля храму Ліссейли!..

Він зник, а гномка зморщила носик:

– Не наближайся до мене, від тебе тхне цим смердючкою.

– Ти щось маєш проти фрімпслів?

Вона промовчала.

– Тобі відомо, що в цьому світі повно тих, хто терпіти не може гномів?

– Це ти до чого? – гномка насупилася як миша на крупу. – Хочеш сказати, що я тобі не подобаюся? Так і я від тебе не в захваті.

Я закотила очі. От же ж маленька хамка! Вона кого завгодно виведе з себе своєю простотою.

– Мені плювати, я не збиралася на тебе справляти враження. Я про те, що хтось не сприймає тебе, а хтось мене. Мені теж тикають в обличчя, що я бруднокровка, ніби я в цьому винна. Просто не потрібно бути такою пихатою.

Гномка окинула на мене таким поглядом, наче вперше у житті побачила.

– Коли мені знадобиться твоя порада, я запитаю. А так – попрошу не лізти туди, куди тебе не просять.

Вона задерла якомога вище підборіддя і зробила крок у темну плесо порталу. Я ж дістала магофлая і шепнула: «Кхибро, я зараз буду біля храму. Де тебе шукати? Вайге-Нор, Кхибрі Юрз». Я підкинула птаха вгору, він розчинився в мороку підземелля. Не дочекавшись відповіді – хтозна, раптом вона грає – я слідом за гномкою зробила крок у темне вікно порталу. Повітря затремтіло, і я вийшла прямісінько біля храму богині азарту, мало не налетівши на гномку.

– Руточко! – на плече сів Шафран. – Як ти? Усе вийшло?

– Так, – коротко відповіла я і дістала монети. – Тут вісім.

– Ми домовлялися про десять, – Офутта ображено засопіла. – Потрібно було не платити шаманці, – гномка жадібно сховала монети в сумку.

– Як ти там казала? Не лізти туди, куди не просять? Так от, твоїх дорогоцінних порад я теж не потребую. Віддам. У крайньому випадку, занесу панові Флюну в Ситові.

– Ти домовлялася зі мною, отже, віддавати гроші будеш мені. Дядько не має до нашої угоди аж ніякого стосунку.

– Маленьке жлобко! – озвучив мої думки фамільяр. – Наживаєшся на чужій біді.

– Це всього лише угода, – пирхнула Офутта. – І, так, це ти мені її запропонувала. Щось не пригадую, щоб я тебе за язик тягнула. Надішлеш переказом. Якщо через три дні грошей не буде, додаси до суми ще десять відсотків. Затримаєш на місяць – тридцять. Ще місяць відстрочки – шістдесят.

– Опупиріти! Офутто, ти очманіла?! – моєму обуренню не було меж.

– А що ти хотіла? – гномка була спокійна мов озеро в ясний день. – Я не повинна втрачати свої грошики. Раптом війна? Тоді ціни злетять, і я залишуся в мінусі.

– Такі як ти, в мінусі ніколи не залишаться, – я готова була її стукнути чимось важким. – Перекажу, не переймайся.

– Чудово. Офутті Кобялко, Боровикове, на вимогу. Рада була допомогти, звертайся, якщо що.

– Але там же вирує епідемія!

– Усе закінчилося, газети читати треба, – і гномка, поправивши ремінь на сумці, гордовито пішла геть.

На плече вмостився магофлай і голосом Кхибри шепнув на вухо: «Третій поверх, друга зала». Я видихнула – отже, подруга грає за столом. Я поправила сумочку, в якій знаходився дорогоцінний гриб.

– Шафране, що ти розвідав? – піднімаючись сходами грального будинку, запитала я.

– Це найдивніший храм, який мені доводилося бачити.

– Що в ньому не так?

– Там усюди – пташині гнізда. І ціла армія прибиральників, які постійно прибирають за птахами, що серуть навколо. Також побачив як купають з особливим шампунем статую самої Ліссейли. У неї біля вуха – дивний стриж.

– Що з ним не так? – серце прискорено забилося.

– У нього замість хвоста два мечі.

Стоп! У маленької найманки я бачила таке ж татуювання: стриж із двома мечами замість хвоста! Чи означає це, що на щиколотці у Х’йонн нанесено… символ перемоги? Або...

Я не помітила, як опинилася на третьому поверсі. Гордо пройшла до другої зали і здалеку побачила, що Кхибра сидить за столом із... Яарном. Значить, виспалися, пройдисвіти! Поруч з однооким сиділи побратими – Джеелд та Ійянга. Не можна було сказати, що відчувала в цей момент подруга – обличчя приховане вуаллю. Тільки одні очі блищать у напівтемряві. Тут два варіанти: або найманці ні про що не здогадуються і просто грають за столом, або вони виявили Кхибру, і тепер чекають на мене. Цілком імовірно, що це вони диктували що шепнути магофлаю. Я зупинилася біля входу. Мені ніяк не можна туди йти. Інакше темні сунуть ножі нам під боки та виведуть нас звідси геть. Думай, Руто, думай! Насамперед, потрібно дізнатися, котра година. У гральних будинках немає ані вікон, ані годинників.