Читати книгу - "Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим, Даніель Дефо"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти готовий, П’ятнице? — спитав я знову.
— Так, — відповів він.
— Тоді стріляй, і хай нам допоможе Бог!
Два постріли пролунали майже одночасно, влучивши в юрбу остовпілих дикунів. Але ми стріляли з заряджених дробом мисливських рушниць, і тому впало лише двоє. Зате поранених було дуже багато. Скривавлені, бігали вони по берегу з дикими зойками, як божевільні. Троє, очевидно, були тяжко поранені, бо вони скоро впали на землю.
Кинувши мисливську рушницю, я взяв свій другий заряджений мушкет, крикнув: «Тепер, П’ятнице, за мною!» — і вибіг із лісу. Він не відставав ні на крок від мене. Помітивши, що дикуни побачили нас, я закричав скільки сили й наказав П’ятниці йти за мною. Щодуху (до речі, це було не дуже швидко, бо на мені було багато зброї), побіг я до нещасної жертви, що лежала, як уже сказано, між вогнищем та берегом. Обидва кати, що були вже готові розправитися з нею, покинули її при перших же звуках наших пострілів. Смертельно налякані, вони прожогом кинулись до моря і вскочили в човен, куди вскочили й ще троє дикунів. Я обернувся до П’ятниці й наказав йому стріляти. Він умить зрозумів мою думку і, пробігши ярдів сорок, вистрелив. Я думав, що він убив їх усіх, бо вони купою попадали на дно човна, але двоє з них зараз же підвелись, очевидно, впавши просто з переляку. Та двох із них він таки вбив, а третього так тяжко поранив, що той лежав на дні човна, як мертвий.
Поки П’ятниця стріляв, я вийняв ніж і перерізав пута, що стягували руки й ноги бідної жертви. Допомігши йому підвестись, я португальською мовою спитав, хто він такий, і дістав відповідь латинською: christianus (християнин). Він був такий слабий і млосний, що ледве говорив. Я вийняв із кишені пляшечку рому і підніс йому до рота, показавши жестами, щоб він ковтнув, а тоді дав йому хліба. Коли він поїв, я спитав його, якої він національності. Він відповів: espanol (іспанець), і, трохи очунявши, найкрасномовнішими жестами почав висловлювати свою вдячність за те, що я врятував йому життя. Покликавши на допомогу все своє знання іспанської мови, я сказав йому: «Сеньйоре, розмовляти ми будемо згодом, а тепер нам треба діяти. Якщо ви маєте силу битись, то ось вам тесак та пістоль; беріть їх і вдармо на ворогів». Іспанець з подякою прийняв тесак з пістолем і, почувши в своїх руках зброю, ніби переродився. Де тільки взялась у нього сила! Як фурія, налетів він на своїх убивць і в одну мить порубав двох на шматки. Правда, нещасні дикуни, приголомшені пострілами й несподіваним нападом, були такі перелякані, що падали від страху і не могли ні бігти, ні опиратись нашим пострілам. Так само було й з п’ятьма дикунами в човні, в яких стріляв П’ятниця; якщо троє впали поранені пострілами, то решта звалилася з ніг просто з переляку.
Я тримав заряджений мушкет напоготові, проте не стріляв, зберігаючи заряд на крайній випадок, бо я віддав іспанцеві пістоль і тесак. Наші чотири розряджені рушниці залишились під деревом на тому місці, звідки ми вперше почали стріляти. Я покликав П’ятницю й наказав йому збігати за ними. Він миттю злітав туди й вернувся. Тоді я віддав йому свій мушкет, а сам почав заряжати решту рушниць, сказавши своїм спільникам, щоб вони приходили до мене, коли їм буде потрібна зброя. Поки я заряджав рушницю, між іспанцем та одним із дикунів точився жорстокий бій. Дикун накинувся на нього з великим дерев’яним мечем, таким самим, яким мали забити іспанця, коли б я не підбіг йому на допомогу. Мій іспанець, як виявилось, був сміливішим, ніж я сподівався. Незважаючи на кволість, він бився, як лев, і завдав супротивникові своїм тесаком два страшні вдари по голові. Але дикун був рослий, міцний хлопець. Схопившися з ним рукопаш, він скоро повалив кволого іспанця і почав виривати в нього тесак. Іспанець розважливо пустив його, вихопив з-за пояса пістоль і, вистреливши в дикуна, вбив його відразу — раніше, ніж я, побачивши все це, встиг підбігти на допомогу.
Тим часом П’ятниця, опинившись на волі, з самою сокирою в руці переслідував утікаючих дикунів. Нею він зарубав трьох, поранених першими пострілами. Дісталось від нього й багатьом іншим. Іспанець теж не марнував часу. Взявши в мене мисливську рушницю, він погнався за двома дикунами й поранив обох, але не мав сили довго бігти, і їм пощастило сховатись у лісі. Тоді за ними погнався П’ятниця і одного з них убив, а другого не міг наздогнати, бо той був моторніший. Незважаючи на свої рани, він кинувся в море, поплив за човном з трьома земляками, що встигли відчалити від берега, і наздогнав його. Ці четверо, в тому числі один поранений, про якого ми не знали — живий він, чи мертвий, — були всі, що залишилися з двадцяти одного чоловіка. Ось точний звіт:
Ті, що були в човні, гребли чимдужче, намагаючись якнайшвидше втекти від наших пострілів. П’ятниця разів зо два чи три вистрелив їм услід, але, здається, не влучив. Він почав умовляти мене взяти один із човнів і пуститись за ними навздогін. Мене й самого турбувала їх втеча, бо я боявся, що, коли вони розкажуть своїм землякам про пригоду на острові, ті набіжать на нас на двохстах чи трьохстах човнах і знищать нас своєю навалою. Тому я згодився переслідувати втікачів і, підбігши до одного з човнів, плигнув у нього, наказавши П’ятниці плигнути слідом за мною. Та як же здивувався я, коли, вскочивши в човен, побачив чоловіка, що лежав у ньому із зв’язаними, як у іспанця, руками й ногами, очевидно, теж призначений на з’їдення. Він був майже мертвий від жаху, не знаючи, що творилось навколо, і не можучи визирнути за борт човна, бо шию йому прикрутили до п’ят і він так довго пролежав зв’язаним, що в ньому справді лишилось уже мало життя.
Я негайно перерізав
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим, Даніель Дефо», після закриття браузера.
