Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ласкаво прошу, — мовив він тепло, допомагаючи їй зійти на причал.
З Аранком і Розен він довго обіймався.
— Завжди велика радість бачити вас, навіть якщо, як сьогодні, обставини, що привели вас сюди, радше сумні.
Потім повів прибульців до свого намету, щоб нагодувати.
— Це м’ясо дуже смачне, — зробила йому комплімент Олена, яка їла руками, як індіанці.
Утамувавши голод, Кічі приніс купу газет, які й поклав біля ніг своїх гостей.
— Звідтоді, як я отримав твою телеграму на пошті у Віль-Марі, — мовив він до Аранка, — я купив кілька газет зі статтями про вбивство, про яке ти мені казав.
Потім повернувся до Олени.
— Мадам, журналісти вас не жалують, вони про вас дуже поганої думки.
Номер La Presse[21] відразу привернув Оленину увагу. Заголовок жирним шрифтом на всю сторінку: Кляті коханці Спіріт Лейку! Вона схопила газету й жадібно почала читати статтю. Слова плуталися. Очі вихоплювали тільки уривки фраз: (...) Жезабель втікла, полишивши свого коханця на примху долі. Повторювали слова Імельди, з якою напевне зустрічався редактор: Чи вбивця уникне ешафоту? (...) На щастя, плід їхнього збоченого кохання відібрали у злочинниці (...)
Олена була розгублена, газета випала з її рук.
— Я маю піти до в’язниці, — заявила вона. — Журналіст має рацію, моя втеча — це як зізнання. Ми з Александром ні в чому не винні, окрім того, що покохали один одного, коли я була заміжньою.
У Розен з’явилась ідея.
— Ти була заміжньою...
— Так, але то був фіктивний шлюб. Я вже вам розповідала цю історію.
— Для влади ти мала родину чоловіка.
— Ти на що натякаєш?
— Ти не думала, що немовля могли віддати на виховання Тефанякам? Відповідно до закону, вони — дід і баба.
— Господи, тільки не це! — захвилювалась Олена, закриваючи руками обличчя. — Сподіваюсь, ти помиляєшся. Щоразу, як така думка спливала, я намагалася її прогнати.
— Та все ж таке можливо. Тож маємо перевірити, — сказав Аранк.
— А як дізнатися, ми ж заховалися далеко в лісі.
— Ми живемо в лісі, але маємо певний доступ до цивілізації, — підтвердив Кічі, глузливо усміхаючись. — Ось, отримав лист для вас кілька днів тому.
Олена дуже здивувалася.
— Відповідаючи Александру через його адвоката, Етьєн дав йому адресу Кічі, тут, у Віль-Марі, — пояснив Аранк.
— Цей конверт для мене?
— Ні, Александр не має права спілкуватися з вами. З боку його адвоката було б порушенням професійної етики, якби надіслав листа вам. Та коли читатимете, швидко зрозумієте, що його слова адресовані вам.
Він простягнув їй зім’ятий конверт, по якому розпливлися чорнила.
— Мені шкода, — проказав алґонкен, — конверт намокнув у кишені штанів, та лист не постраждав.
Троє індіанців вийшли з намету, а Олена ніжно провела кінчиком вказівного пальця по аркушу паперу. То був почерк Александра, вона впізнала його. Тремтячою рукою взяла листок і почала читати.
Дорогий друже,
Буду вам вдячний, якщо ви нагадаєте особі, яку я кохаю, що постійно про неї думаю й що наше кохання — та сила, яка дає мені сміливість битися за свою свободу. Найщиріше моє бажання — бути з нею.
Олена притиснула записку до серця, цей клаптик паперу давав відчуття присутності Александра, і їй палко захотілося, щоб його бажання здійснилося!
Зникнення Олени було важким ударом для моїх батьків, які хотіли, щоб саме вона несла повну відповідальність за вчинений злочин. Та для мене, коли дізнався, що вона в безпеці, то була найкраща новина. Переконайтеся, що вона в безпеці й допоможіть потрапити до Сполучених Штатів, якщо буде потрібно. У мене дуже добрий адвокат, і він переконаний у моїй невинуватості. Йому треба переконати в цьому присяжних у ході процесу, який почнеться восени. Я не втрачаю надію.
Я впевнений, що ви дізнаєтеся про все з газет, тому більше не писатиму. Насамперед не хочу накликати небезпеку на Олену.
Мені бракує слів, щоб висловити їй, як я її кохаю.
Александр.
P. S. Мій адвокат працює, щоб знайти нашого сина, у мене серце крається, коли думаю, що вони забрали його від матері.
Олена піднесла лист до губ.
— Бідний мій коханий, — прошепотіла вона, — ти дізнався, що в мене забрали нашу дитинку. Боюсь, Розен має рацію, і мої найбільші страхи стануть реальністю. Якщо нашого маленького справді віддали Тефанякам, то яка жахлива доля уготована йому!
Вона старанно склала записку, сховала за корсаж і вийшла з намету. Настала ніч, і місячне світло освітлювало поверхню озера Теміскаменґ. Панував мир. Тільки кілька язиків диму здіймалися то тут, то там над вогнищами, що вже гасли. Олена підійшла до своїх друзів, які сиділи на березі озера. Це місце заспокоювало її, вона заплющила очі й перенеслася думками у їхню схованку в лісі . Запах ялин, хлюпання води й спів цвіркунів — усе нагадувало їй про Александра.
* * *
В’язниця Бордо[22], 31 липня 1916 року
Метр Ляпуент міряв кроками залу в очікуванні Александра. Новини були поганими. Магістрат[23] відчував, що на справу, у якій він був захисником, відчутно тиснув уряд, а він відмовлявся, щоб його клієнт платив за нього. Було вбито українця, і канадський уряд, який і так уже втрапив у халепу через концентраційні табори, чим дорікав американський консул, хотів якнайшвидше залагодити справу, до того ж не припустившись помилок. Насамперед не варто було виносити рішення на користь Александра Лявальєра тільки тому, що він був громадянином Канади.
Заскрипіли дверні завіси, і Александр увійшов у супроводі вартового. Замість сповненого життя молодого хлопця, із яким він познайомився всього півтора місяця тому, в кімнату зайшов зажурений і блідий чоловік.
— Є новини про мого сина? — запитав Александр, сівши.
— Не ті, на які ви сподіваєтеся...
Відчувши щось неладне, Александр вдивлявся в обличчя свого адвоката.
— Що ви хочете сказати?
— Найперше, вам буде приємно дізнатися, що опіку над ним отримали не Тефаняки, як ви того боялися. Після пологів начальник поліції Амоса приїхав за ним. Тоді всі були переконані, що мадам Олена не виживе.
— Бідолашна кохана, коли думаю, що ти пережила! І мене не було поруч! Потрібно допитати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон», після закриття браузера.
