Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

– Що? – вирвалось у мене від подиву.

– Кажу: якщо хочеш, щоб на тебе звернули увагу, будь ласкавіша, як твоя сестра, – він неочікувано протягнув руку і торкнувся моєї гарячої від температури щоки.

Якого чорта?! Що в моїй поведінці могло навести його на думку, що я хочу, щоб він мене торкався?!

Через погане самопочуття моя реакція запізнилась, я не встигла відсахнутися він не бажаного доторку. Одночасно з гучним ревом мотора до першої колонки під’їхав мотоцикл. Василь щось бормотав про заварений чай, після чого пішов, припинивши наш неприємний контакт. Тільки но він відійшов, я закашлялась, і пролізла під стіл за серветками. Діставши їх, стала терти щоку, відчуваючи, як мене почало нудити тільки від одного його доторку. Треба буде поговорити з директором, щоб нас більше не ставили в одну зміну.

– Три літри дев’яносто п’ятого на першу, – майнуло десь на фоні, поки я трохи одержимо витерла щоку.

Руки самі потягнулись до пульта, переводячи три літри на першу колонку, після чого я повернулась до віконця і застигла, як робила що разу, коли зустрічала когось знайомого приймаючи оплату за бензин. Знову він. Єдиний, з Дем’янових, з ким мені все ж прийшлось розмовляти за останній місяць, хоч і чисто по роботі – Кай. Майже кожну ніч, за те не кожну мою зміну, він приїздить заправлятись, інколи навіть двічі за ніч. Тут одне з двох: або його мотоцикл їсть, як не в себе, або… А чорт його знає, що там за «або»?! Я все хотіла запитатись в нього, чому він весь час приїздить заправлятись саме сюди, на цю заправку? Це ж не єдина заправка у місті, упевнена біля їх дому є ще бодай дві. Та це питання здавалось якимось дурним, до того ж знаю що він на це відповість.

 «Що розмріялась що це через тебе?» – мимо волі пародію його самозакоханий тон подумки. Саме тому й мовчала, хоча і кортіло спитати.

– Чого ти так на мене вилупилась? – судячи з голосу він дуже злий, але вираз його обличчя більш занепокоєний. – Дірку в мені поглядом протреш.

Зазвичай я б промовчала, подавивши злість, але погане самопочуття і злість на Василя, що він отак наговорив якихось дурниць і навіть торкнувся мене, заставили випалити те, про що давно думала.

– А ти чого весь час сюди заїжджаєш? – грубо спитала, забираючи в нього карту, щоб оплатити через термінал. – Іншої заправки немає, чи що?

Він замер на якусь секунду, після чого його брови смішно з'їхались від роздратування.

– Ти що зовсім недалека? Ця заправка єдина на виїзді із міста, де я ще по твоєму повинен заправлятись коли їду до дому? Пропонуєш мені їхати в інший кінець міста на заправку, тільки тому, що у тобі це не подобається?!

Беру свої слова назад, з тим, що ми не спілкуємось зазвичай я ще і як можу справитись. Рахує себе центром всесвіту, та і я сама молодець, навіщо тільки спитала?

– Рожевий замок на іншому кінці міста, як і інші заправки, – нагадала йому.

– Так я і їду із за міста, – не дуже правдоподібно накричав він на мене, незрозуміло чого розізлившись. – Боже, яка ти тупа...

Так, я не можу його посилати, він клієнт, а он там камера висить, і всю цю соромну розмову записує. Навіщо я взагалі з ним заговорила, треба було просто робити свою роботу і все. Опустила голову, сховавшись за власним волоссям і роздрукувавши чек, протягнула його Каю, разом з картою.

– Дякую за покупку, – навіть не дивлячись в його сторону, видала заучену фразу.

– І до чого був цей допит? – він наче взяв карту з чеком, але як і Василь не спішив йти. – Невже ти подумала, що це через тебе?

От цього питання я чекала, і чесно кажучи чомусь готова під землю провалитись. Якби мої щоки від температури не палали, то від сорому точно зачервонілись, як помідор. Схоже, Кай вирішив так само.

– Правда, чи що? – він противно усміхнувся, поки його погляд неприємно весь час вертався до моєї щоки. – Навіть така видра, як ти, на вродливих падка.

– Помиляєшся, мені такі, як ти, не подобаються, до того ж я тебе добряче роздивилась, в тобі нема нічого, за що тебе можна було назвати вродливим, – в тон йому відповіла.

– А хто тобі подобається? По старше? – усміхнувся Кай, так що я одразу зрозуміла, що він був свідком того інциденту.

Як на зло, з підсобки вийшов Василь, закурив, дивлячись в нашу сторону. Його обійшов заправник, який направився до мотоцикла. Прослідивши за ним поглядом, наткнулась на сині очі. Що я повинна йому відповісти? Він явно зрозумів ту ситуацію зовсім не так, як було насправді. Він тепер буде так знущатись з мене, може навіть брату розкаже? Хоча про що це я, Івану все, що не стосується його напряму, байдуже.

– Щось ще бажаєте, дорогий покупець? – діловим тоном, поцікавилась, показуючи що наша розмова як знайомих завершилась.

Кай усміхнувся, знову оглянувся за горезвісного Василя і віддавши карту сказав: «запальничку». Я не питала яку саме, просто пробила дорожчу, що у нас була, і коли повернулась, щоб її віддати, наткнулась на пару пакетиків порошку від симптомів грипу. Підняла очі на хлопця, а той поспішно забрав карту і запальничку, застібуючи куртку.

– Лічись, видра, – сказав він на останок, після чого повернувся і пішов не до мотоцикла, а до Василя.

Тривожно розглянула пару пакетиків знайомого засобу, після чого з подивом зрозуміла, що таблетки від болю в горлі кудись пропали. Скинула їх зі столу ліктем, чи що? Тим часом Кай встав рядом з Василем, закурив і завів з ним якусь неспішну розмову, трохи посміхаючись. Два виродки швидко здружились, я закрила віконце і кашляючи пішла ставити чайник, збираючись випити порошок одразу.