Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Він поцікавився, чи відомий мені поет Ебенезер Кук? Серце моє закалатало, бо ж усі ці сім років я не мав жодної звістки ані про тебе, ані про Анну, але я обмежився лиш тим, що сказав, мовляв, так, я дійсно чув, як хтось згадував поета з таким іменем. Тоді він розповів мені про твої відвідини, пропозицію та про твоє призначення і сказав, що я маю супроводити тебе до Меріленду — адже ти ще ніколи не був поза межами Англії — і стати твоїм провідником і захисником. Ти можеш сам здогадатися, з якою жвавістю я погодився взяти на себе цей обов'язок і відразу вирушив на пошуки тебе!

Тоді як попередні частини цієї довгої оповіді викликали в Ебенезера неабияку кількість «ого», «дідько», «бігме» і «святі небеса», впродовж цієї останньої він уже здебільше сидів, не мовлячи ні слова, з роззявленим ротом, насупивши від подиву чоло і здвигнувши брови, немов у стані постійного вигуку «Боже милостивий!», поки одна дивовижа квапливо наступала на п'яти іншій. І наприкінці розповіді він зворушився вже достатньо, щоб, не соромлячись, стиснути Берлінґейма в обіймах — і мусив визнати, що до змін, які відбулися з його другом за час цієї семирічної пригоди, слід додати ще й те, що в нього тхнуло з рота: безперечно, то було наслідком гнилих зубів.

— Боже милостивий! — вигукнув він. — Якби-то тільки Анна знала те, що ти мені розповів! А звідкіля ця роль Пітера Сеєра, Генрі? Чому ти хоча б не відкрив себе в Лондоні, перш ніж ми вирушили, щоб і вона могла розділити мою радість того, що ти знайшовся?

Берлінґейм зітхнув і по якійсь хвилі відповів:

— Я звик бути під різними іменами, відмінними від мого власного — позиченими або вигаданими, — з причин, які зумовлені характером моєї служби. Нічого доброго з того б не вийшло, якби Куд дізнався про моє ім'я або ж взнав, що я взагалі існую. Крім того, я маю можливість збити з пантелику його або його агентів. Наприклад, я видавав себе за Сеєра у крамниці Бреґґа і привласнив собі це фальшиве ім'я лише тому, що Куд вважає, що цей добродій перебуває у Плімуті разом з флотилією. Схожим чином я прикидався то другом, то ворогом Балтимора, щоб посприяти його справі. Одного разу, маю зізнатися, це сталося тоді, коли я опинився на кораблі Перрі Брауна «Бейлі», маючи справу з тим телепнем Беном Ріко, я, аби перехопити ті листи, видав себе навіть за самого Куда. Правда полягає в тому, Ебене, що відколи у 1687 році я розпочав грати в цю гру правителів, нікому, окрім Річарда Гілла, лорда Балтимора і тебе, не відомо моє справжнє ім'я; і сама ця гра так змінила мене, що жоден з тих, хто знав мене раніше, нізащо нині мене не впізнає, і я сам не хочу, щоб хто-небудь здогадався. Було б краще, якби вони вважали мене зниклим безвісти.

— Але ж, звісно, Анна…

— Я відповів тобі лише на першу частину твого запитання, — перебив Берлінґейм, підвівши вказівного пальця. — Що ж стосується другої, то не забувай, що зараз багато хто вирушає з Лондона, щоб приєднатися до флотилії, — люди Куда так само, як і наші люди, а, можливо, і сам Куд. Було б дурницею або навіть і згубою відкинути маску в такому місці. До того ж бракувало часу: я ледве встиг наздогнати тебе, і зваж на те, як довго тривала моя оповідь, перш ніж я розкрив тобі геть усе. Флотилія б відплила без нас.

— Так, це слушно, — визнав Ебенезер.

— Ба більше, — розсміявся Берлінґейм, — я ще й досі вагаюся, чи ж було розумно з мого боку відкрити тобі всю правду.

— Що? Невже ти й справді гадаєш, що я коли-небудь зрадив би твою довіру? І невже ти так жорстоко позбавив би мене єдиного друга? Твої слова боляче мене ранять!

— Що стосується першого, то, щоб відповісти на це питання, я й удавав із себе Сеєра і вирішив випробувати тебе — роки міняють будь-кого. Бен Бреґґ сказав, що ти пристосуванець; і твій слуга, хоч би як він тобою захоплювався, також не був переконаний у щирості твоїх намірів. І знову ж таки, звідки мені було знати, як ти поставишся до Берлінґейма? Історія, яку ти розповів Пітеру Сеєру, стала твоїм поручителем; щойно я почув її, як одразу себе відкрив, але якби ти заспівав іншої пісні, то твоїм провідником тоді був би Пітер Сеєр, а не Берлінґейм.

— Досить. Ти переконав мене, і я й слів не доберу, щоб виказати свою радість. Твоя розповідь глибоко мене збентежила, і мені соромно за свою плаксивість і млявість, зарівно як від твоєї мудрості соромно моєму скромному таланту. Ти — Вергілій, який гідний мати ліпшого Данте.

— Та невже? — глузливо відказав Берлінґейм. — Ти досить кмітливий і маєш здібності до віршування. Поза тим, Провінція — ані Пекло, ані Чистилище, а, як і Англія, лише частина великого світу — з тією, либонь, різницею, що землі там широкі та незаймані там, де тютюн ще їх не виснажив. Слід додати, що засоби до стримування та обмежування там слабкі й нечисленні; корисні рослини й бур'яни зростають однаково високо. І якщо люди там здадуться дивними й неотесаними, то варто не забувати одну річ: людина, задоволена життям у Європі, навряд чи наважиться перетнути океан. Правда полягає в тому, що переважна більшість тамтешніх мешканців — ізгої з усієї Європи або ж сини цих ізгоїв: повстанці, невдахи, запеклі злочинці й шукачі пригод. І якщо вкинути таке зерно в такий ґрунт, то марно сподіватися зібрати врожай університетських вчених і царедворців!

— Ти говориш як той, хто по-справжньому любить ту землю, — сказав Ебенезер, — і цього одного мені досить, щоб і я її полюбив.

Берлінґейм знизав плечима.

— Може, й так, а може, й ні. Там є свобода, яка водночас і благословення, і прокляття. Це дещо більше, ніж одні лише політичні та релігійні свободи, які щороку змінюються. Я говорю про свободу у філософському аспекті, яка