Читати книгу - "Щоденники ката, Руслан Шабельник"

Саме тому для першої страти молодим катам підбирають запеклих негідників – маніяків, серійних убивць.

Рада Катів дбає про нас.

Як може.

Жінка дивилася на мене із викликом.

Я знав про неї все.

Слабка подоба гордості билася у погляді бранки.

Вона була винна.

За всіма статтями.

І найголовніше – повторись щось схоже, складись обставини, займи зірки вихідну позицію, без вагань повторила б це. Вона й зараз сподівалася. Військові бази десь на півдні, прихильники – вони збирають армію, а коли прийдуть – вона заллє вулиці столиці кров'ю, вона вичистить заразу, виб'є будь-яке вільнодумство із умів підданих.

Я похитав головою, відганяючи чужі думки.

Плани помсти – один кривавіший за інший роїлися в голові колишньої імператриці. Навіть зараз, перед смертю, вона перебирала їх. Вона не могла повірити, що вона… Помре!

Чи думала ця жінка, тоді, три роки тому, приймаючи мене в палаці, що дивиться у вічі майбутньому своєму вбивці.

Чи думав я? Втім, я кат і подібні перипетії цілком реальні для моєї професії.

Вона винна.

За всіма статтями.

Він був винний.

Обдумане, цілком усвідомлене, ретельно сплановане вбивство. Хоча – судячи з результатів – недостатньо ретельно. Але вбивство відбулося, хай і не тієї людини, яку бажав обвинувачений, хай не їм особисто, однак, якби не було його – і дівчина-випускниця залишилася б живою.

Вбивство завжди вбивство, навіть скоєне з найкращих спонукань. Хоча, що для одного благо – для іншого смерть, а більшість не завжди має рацію.

Чи шкодував він про вчинене? Жалів, але тільки в тій частині, в якій не довелося довести почате до кінця.

Повторив би свій вчинок, якби склалася обставини так само? Не замислюючись.

Чи усвідомлював, що, поряд з імператрицею, загинуло б багато, здебільшого безневинних жертв? Усвідомлював, але він позбавляв життя себе, що йому до життів інших.

Я також бачив, переконуючи себе, що робить це на благо інших, не меншою мотивацією, служило і власне марнославство. Так би мовити – слід в історії. Дурень. Що небіжчикові до того, що думають про нього люди.

Або ... є різниця ...

Він був винний.

Він був убивцею.

Він був готовий знову вбивати.

Вбивцю треба карати.

– Як ви хочете, щоб вона померла?

Я знову стояв у кабінеті Вищого Слуги, або як його там.

Він на мене чекав, з нетерпінням, хоч і ретельно приховував свій стан, але я, зрештою, телепат. Він вислухав вирок з неупередженістю, але не для телепата. Він знав відповідь на моє запитання, давно знав, але зволікав час, вдаючи, що обмірковує.

– Знаєте… ми – молода влада, стільки справ, якось ще не визначилися з… щодо…

– Нічого, скоро визначтеся.

– Що ви говорите?

– Не беріть на думку, це так, про своє. Отже, який спосіб страти воліє нова влада?

– Я вважаю за краще… – несподівано очі, стомлені очі налилися кров'ю. Зміна була несподівана, навіть для мене телепата. Переді мною ніби стояла інша людина. – Це ж ти був тоді, три роки тому! Ти так!

– Ну так…

– Чи є особливі вказівки щодо способу позбавлення життя?

Са-хунь стояв переді мною, він щойно вислухав вирок і був дуже задоволений результатом.

– Ну… я навіть не знаю… на Янцзині здавна існує звичай – державним злочинцям ллють у горлянку розплавлене олово…

У голосі проступили запобігливі нотки, і мені стало гидко.

– Я – кат, а не садист!

– Так, так, звичайно, ті часи давно в минулому, Янцзинь – висококультурна та цивілізована планета.

– Тоді помилуйте його!

– Кого?

– Хлопця, ув'язненого.

– Ха-ха-ха, – він вважав це жартом, хоч я зовсім не жартував, – ви ж розумієте, така нечувана жалість, такий прояв милосердя, викличе деякі е-е-е… хвилювання серед придворних… аристократії… ну і взагалі…

– Звичайно я розумію.

– Ось і добре.

– Страта буде публічна?

– Ні, публіці зовсім не обов'язково бачити… ви ж розумієте, злочинець може почати вигукувати деякі, е-е-е, слова, які можуть бути, е-е-е, невірно витлумачені, більше того, прийняті деякою, вельми нечисленною треба сказати, частиною населення, як керівництво до, е-е-е, дії.

– Я розумію.

– Ми вважаємо за краще тиху, якщо так можна висловитися, – камерну, е-е-е, церемонію. Звичайно, глядачі будуть, проте дуже нечисленні, з найдовіреніших, що заслужили, право перебувати на, е-е-е, події.

– Спосіб?

– Якщо не можна олово, ні, ні, я розумію, то ми повністю покладаємось на ваш досвід і, е-е-е, демократичні основи в даному питанні. Головне, щоб він менше говорив.

– Смертельна ін'єкція.

– Ну я…

– Куля в голову, удушення, ніж у серце.

– Що ви, Янцзинь цілком цивілізована планета! Ін'єкції буде цілком достатньо.

– Це був мій брат, розумієш, брат!

Вищий Слуга вийшов з-за столу, Вищий Слуга випростався на весь зріст, Вищий Слуга стиснув кулаки і важко дихав.

– Мої співчуття.

– Засунь знаєш куди свої співчуття! Адже це ти його засудив, ти! Засудив та вбив!

– Він був винний.

– Він хотів кращого життя! Нам усім нам! Щоб люди не боялися виходити надвір! Говорити, що думають!

– І як?

– Що як?

– Не бояться?

– До чого тут... це був ти, ти і вона! Як ти взагалі можеш жити, говорити, у вічі дивитися, після такого?

– А ти?

– Що я?

– Імператрицю не беремо до уваги. Скільки людей, скільки життів ви вже відібрали в ім'я кращого, природно, кращого, якого ще життя?

– До чого тут… це, це інше!

– Помиляєшся, те саме. Життя є життя, смерть – смерть, а вбивство залишається вбивством, в ім'я чого його не робили б.

– Але ж він нікого не вбив!

– З чистого випадку, і дуже шкодував про це, і вбив би, випади така можливість!