Читати книгу - "Фіктивний шлюб Генерального, Ірина Романовська"

Мабуть, мій войовничий настрій та бліде обличчя говорили самі за себе, тому лікар швидко змінив тон на заспокійливий та додав:

— Не переживайте ви так, матусю. У дитини просто вітряна віспа.

Лише почувши знайоме слово вітрянка, я спромоглась на короткий видих. Вітрянка — це вже зрозуміліше. Це вже не страшний вірус Варіцелла якось там. Тепер головне дотримуватися всіх приписів та рекомендацій лікаря і Тім почне одужувати.

— Зараз йде активна фаза висипів, прищики будуть поширюватися по тілу ще десь приблизно тиждень. Потім усе піде на спад. Поступово бульбашки з інфільтратом почнуть лопатися та вкриються корою.

Лікар повернувся обличчям до Тимура та з серйозним, навіть трохи суворим тоном повторив:

— У жодному разі не відривати ті коричневі грудки самостійно, чув мене? Ось так робити не треба, — чоловік навмисне зімітував розчісування нігтем прища на своїй руці для більшої наочності. — Як би вони не свербіли, як би не чухалися, треба терпіти. Зрозумів мене? — Тимур стомлено кивнув у відповідь. — Для тебе буде краще, бо інакше залишиться багато шрамів на шкірі.

Далі лікар знову повернувся до нас та монотонно продовжив розповідати про перебіг цієї хвороби:

— Після загоєння скоринки відпадуть самостійно, не треба їх розмочувати, мазати кремами тощо. При підвищенні температури давайте хлопцю жарознижувальний препарат за інструкцією. Якщо буде занадто свербіти, я в рецепті прописав схему приймання антигістамінної мазі та таблетки.

— Скільки часу піде на одужання?

— У середньому, тривалість хвороби становить тижні три, але… Кожна дитина реагує по-різному. Все залежить від того, як спрацює імунна система вашого сина. Головне тримати все на контролі і якщо раптом стан дитини погіршується, наприклад, температура стане ще вищою або з'явиться нудота, одразу дзвоніть мені або викликайте швидку. Мій номер у вас є?

— Записаний, — Олег потис руку докторові та провів його до дверей. — ще раз дякуємо, що погодились приїхати.

В мене був такий пригнічений та спантеличений стан, що, здається, я могла тільки кивати на будь-яке слово лікаря. Половину з того, що він говорив, я до ладу не пам'ятаю. Добре, що хоч здогадалася ввімкнути диктофон в телефоні. Неначе відчувала, що запис стане у пригоді.

В дитинстві я перехворіла на вітрянку, тож перебувати поруч із Тимуром мені ніщо не перешкоджає.

Як я пережила цю хворобу, я вже не пам’ятаю. Єдиний спогад з того часу, який в мене є, — світлина, де я в красивій ошатній сукні, шкіра усіяна рожевими цятками, сиджу перед тортом із запаленими свічками й загадую бажання.

Навіщо батькам було мене в такому вигляді фотографувати? Та все тому, що я захворіла на вітрянку напередодні свого дня ​народження. І це був перший раз у моєму житті, коли святкувати його довелося взагалі без гостей.

Було так прикро і гірко, що я цілий день плакала. Мамі довелось нашвидкуруч вигадувати хоч щось, аби підняти мені настрій. Ми надули кульки, вдягли сукню, запалили свічки на торті та дістали з шафи фотоапарат.

Олегові, як мені з вітрянкою, пощастило менше. Він не хворів на неї ані у дитинстві, а ні у дорослому віці. Його терміново довелося переселяти до батьків, аби не наражатися на небезпеку. Звідти він і полетів самотужки до столиці на той омріяний сином матч.

Не отримавши миттєвої відповіді від Олега, я трохи засмучуюсь. Мені дуже хотілося, щоб він був зараз поруч зі мною. Прокидатися в нашому ліжку без нього так сумно.

Мені його дуже сильно не вистачає.

Виявляється, я вже встигла звикнути до того, що ми з Тітовим проводимо майже двадцять чотири години на добу вдвох. Це відчуття того, що він завжди поруч, швидко зможе допомогти, підтримати чи замість мене розв'язувати будь-яке питання, не аби як заспокоює.

Зараз ми вимушені бути порізно. І так, я розумію, що це заради того, аби убезпечити насамперед самого Олега. Захворіти на вітрянку у дорослому віці небажано, бо хвороба у майже ста відсотках протікає досить тяжко та має не надто приємні наслідки. Проте я все одно за Олегом дуже сумую.

Вчора ввечері поганий інтернет завадив нам побачитись по відеозв'язку, тільки голос одне одного чули і то недовго, бо був вже час Тімові купатись.

Встаю з ліжка та йду перевіряти стан сина, сьогодні була перша ніч, коли в нього не підвищувалась температура.

Тимур спить, як зазвичай, у позі зіроньки, розкинувши ноги й руки на різні боки. Ковдра звисає з ліжка, подушка знову валяється на підлозі. Підходжу ближче та торкаюся чола долонею, наче нормальний, принаймні не гарячий.

Даю дитині ще поспати та навшпиньки виходжу з дитячої. Нехай він відновлює сили. Заварюю на кухні ромашкового чаю та сідаю в черговий раз слухати аудіозапис із призначеннями лікаря.

Щоразу мені здається, що я про щось забуваю. Я боюся проґавити щось важливе в нинішньому стані дитини.

— Так, і ще. Хворому — постільний режим, переглянути харчування на користь дієти, що щадить шлунок. Виключити надто тверду їжу, кислі та гострі продукти. Водні процедури — за самопочуттям, і не геройствуйте. Теплого душу буде цілком достатньо, без використання гелів чи олійок усіляких, будь ласка. Рушником не витирати, а промочувати шкіру, аби тканиною не здерти пузирі висипки на шкірі, — беззвучно рухаю вустами, повторюючи слово в слово, що каже лікар. Повторюю неначе вірш усе.