Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

Максим приїхав до офісу одним із перших. Свята закінчилися, пора було повертатися до справ, і, хоча від новорічного настрою ще залишався легкий шлейф, він знав — сьогодні почнеться справжній вир робочих буднів.

Біля входу його зустріла Альбіна — незмінно зібрана, зі щоденником у руках, ніби свят і не було.

— Доброго ранку, пане Сапсан, — чітко вимовила вона.

— Ранок, — кивнув Максим, проходячи до ліфта.

Легкий аромат кави змішався з чистим, трохи прохолодним повітрям просторого холу. Усе було, як завжди, але якесь неясне відчуття не давало розслабитися.

Щойно двері кабінету зачинилися, він скинув пальто, закинув на вішалку і пройшов до столу. Чіткий розпорядок тижня, кілька зустрічей, документи на підпис... І тут погляд зачепився за один пункт, жирно підкреслений: «Податкова перевірка»

Максим різко нахилився вперед, пробігши очима дату. Чорт. Вона мала розпочатися вже сьогодні.

Як він міг забути?!

Глухе роздратування прокотилося всередині, але чоловік одразу взяв себе в руки. Якщо він про це забув, то хтось у відділі точно пам'ятав.

Натиснувши кнопку внутрішнього зв'язку з секретарем, запитав:

— Альбіно, де Потап?

Відповіді не було. У слухавці повисла пауза.

— Потапа Михайловича ще не було. Схоже, що він не вийшов на роботу, — нарешті відповіла секретар.

Максим повільно відсунув щоденник, стримуючи злість, що рвалася назовні.

— Чому ти не доповіла? Йому телефонували?

— Я не встигла повідомити. Щойно кілька разів набирала, але абонент недоступний.

Відчуття, що щось іде не так, шкрябало десь за грудиною. Потап міг бути нехлюєм, у нього вистачало слабкостей, але до роботи він ставився відповідально.

Відключивши внутрішній зв'язок, Максим швидко набрав номер свого фінансового директора сам. Але результат виявився таким самим — абонент тимчасово недоступний.

Різко відсунувшись від столу, Максим рішуче попрямував до фінансового відділу.

Варто було йому переступити поріг, як шум голосів миттєво стих. Співробітники за столами напружилися, обмінюючись короткими поглядами. У компанії «Інвест—проєкт» генерального директора поважали, але не звикли бачити його тут без попередження. Сапсан ніколи не був самодуром, але тримав чітку дистанцію між собою і підлеглими, не дозволяючи зайвої фамільярності.

— Вітаю всіх. Де Потап Михайлович? — звернувся він до головбуха. Його голос звучав рівно, але в ньому відчувалася сталь.

Жінка нервово стиснула теку.

— Максиме Володимировичу, ми намагалися зв'язатися з Потапом Михайловичем, але він не відповідає.

— Коли з ним зідзвонювалися або листувалися востаннє? — Максим обвів очима відділ, зупиняючись на Надійці, тій самій коханці Потапа, яка послала його під три чорти на роги на Різдво. Про їхній службовий роман знали всі.

— Двадцять дев'ятого грудня він мені написав.

— Що саме?

Вона закусила губу, але швидко відповіла:

— Гидоти. Що я ще пошкодую, що проміняла його на «кобеля».

Цю жінку складно було чимось збентежити. Та й Максим упевнений був, що в жіночому колективі вже встигли зранку обсмоктати новину розставання фіндиректора і молодшого спеціаліста. Причому з подачі самої Надії.

Максим стиснув щелепу, оглядаючи притихлих співробітників.

— Хто—небудь ще отримував від нього повідомлення?

Співробітники переглянулися. Ті, хто намагався уникнути прямого контакту, опустили погляди в монітори. Лише молода бухгалтерка нерішуче підняла руку.

— Мені він писав уранці тридцятого, — пробурмотіла вона. — Просив скинути звіт про рух коштів на рахунках компанії. Сказав, що хоче дещо перевірити перед перевіркою.

Максим напружився.

— І ти відправила?

Дівчина забарилася, але все ж таки кивнула.

— Так... Він фінансовий директор. Я не бачила причин для відмови.

— Хтось ще з ним зв'язувався?

— У чат фінансового відділу він писав, — подав голос системний адміністратор компанії. — Запитував, чи буде хто в офісі тридцятого. Але на роботу нікого не викликав.

Внутрішнє чуття підказувало, що щось тут нечисто. Потап міг гульнути, міг відключити телефон. Але зникнути в момент, коли його присутність критично важлива? Якщо його телефон вимкнений, значить, або він вліз у неприємності, або вважав за краще зникнути сам.

Максим повільно опустився в крісло за столом головного бухгалтера. Та так і стояла біля столу, стискаючи якусь теку в руках. Взяв перший—ліпший звіт.

— Галино Іванівно, усе готово до перевірки? Доведеться вам зустрічати дорогих гостей.

— Загалом, так, але... — зам'ялася головбух.

Максим підняв на неї погляд.

— Говоріть.