Читати книгу - "Снігові іскри, Кіра Леві"

— Прийшла виписка з банку за минулий місяць. Там є один платіж... Він має... підозрілий вигляд.

— Дайте—но сюди.

Папір передали з обережністю, немов боялися його реакції.

Максим ковзнув поглядом по цифрах. Сума. Дата. Одержувач. І сума була ну дуже значна. Переказ було зроблено на невідомий рахунок тридцятого грудня.

Руки стиснулися в кулаки, а щелепу звело від напруги. У повітрі повисла важка гнітюча тиша. І тільки скрип паперу з випискою з банку повернув Максиму самовладання.

Так ось воно що! Тепер усе стало на свої місця. Потап не просто не вийшов на роботу, загулявши з горя. Він утік, прихопивши велику суму грошей з рахунку компанії.

Щоб його чорт забрав.

Максим різко піднявся зі стільця і вийшов із фінансового відділу. Викликавши ліфт, він натиснув на кнопку свого поверху і, склавши руки на грудях, втупився в металеві двері, обмірковуючи подальші кроки. Панікувати було марно. Зараз потрібно чітко визначити, які у компанії є ресурси і як мінімізувати збитки.

У своєму кабінеті він насамперед викликав юристів. За п'ятнадцять хвилин у переговорній сиділи два фахівці, з якими він давно працював, — Віктор Стрельцов і Олег Матвєєв. Максим виклав усі деталі, які встиг з'ясувати.

— Подамо заяву про розкрадання коштів. Податкова вже завтра почне перевірку, і якщо ми першими заявимо про зникнення грошей, буде простіше довести, що це не махінації компанії, а дії одного співробітника, — спокійно відповів Віктор.

— Щодо повернення коштів... — Олег задумливо провів рукою по підборіддю. — Поки що рано говорити. Можливо, він уже вивів гроші за кордон.

— Дізнайтеся, — наказав Максим. — Насамперед відстежуємо всі можливі перекази, активність його рахунків і будь—які контакти.

Юристи кивнули, пообіцявши взяти ситуацію під контроль.

Щойно вони пішли, Максим відкинувся на спинку крісла і потер перенісся. Одна справа за іншою. І як він узагалі допустив, щоб Потап його ошукав, як школяра?

Максим міг не вдаватися в кожну дрібницю, але завжди контролював обстановку і знав, що відбувається в його компанії.

Різким рухом він схопив телефон і набрав номер Віри — дружини Потапа. Вона взяла слухавку через кілька гудків.

— Сапсан, що тобі потрібно? — голос жінки був холодним і втомленим.

— Віро, ти бачила Потапа після двадцять восьмого? — він одразу перейшов до справи.

На тому кінці повисло мовчання, а потім пішов важкий зітхання.

— Ні, і бачити не бажаю.

Максим мовчав, чекаючи продовження, але Віра не поспішала говорити. У її подиху чулося роздратування, явно ця розмова була їй неприємна.

— Максиме, ти ж знав, що в нього є коханка? — раптом запитала вона.

Від несподіванки він стиснув телефон міцніше. Запитання було неприємне, але він чув, як голос Віри здригнувся від образи.

— Знав.

— Чоловіча солідарність, усе зрозуміло, — усміхнулася вона, але в її тоні не було злості. Радше гіркота. — Пішов ти до біса, Сапсане, разом зі своїм другом.

Дзвінок обірвався, залишивши в слухавці тільки короткі гудки.

Максим вилаявся під ніс. Нерозумно, але після цієї розмови стало ще огидніше. Наче за цю ситуацію винен не Потап, а він сам. Так, знав, але що? Відкрити Вірі очі? Але втручатися в чужі стосунки найостанніша справа. Рано чи пізно вона б усе одно дізналася, і, судячи з усього, дізналася в найнеприємніший момент.

Він кинув телефон на стіл і заплющив очі, збираючись із думками. Але за хвилину знову задзвонив смартфон. Номер Олесі. Він із полегшенням видихнув, миттєво перемикаючись. Йому до тремтіння захотілося побачити свою сонячну дівчинку, а ще краще обійняти.

— Привіт! — радісний голос дівчини пролунав, як ковток свіжого повітря. — Я щойно повернулася із зустрічі з паном Верником! У мене такі новини! Максиме, мені терміново потрібно з тобою побачитися! Ти не проти?

Він навіть усміхнувся. Від її голосу всередині розпрямилася стиснута пружина. Немов хтось прошепотів на вухо: «Усе буде добре».

— Тебе я завжди радий бачити, Горобчику. Приїжджай, — сказав він, не замислюючись, і тут же скинув їй геолокацію офісу.

Олеся радісно подякувала і відключилася.

Максим відклав телефон, встав з—за столу, хоча міг віддати розпорядження телефоном, і вийшов у приймальню. Секретарка підняла погляд від монітора, чекаючи розпоряджень керівника.

— Альбіно, замов обід на двох. Що—небудь легке, але ситне. До мене скоро прийде... — Максим заткнувся, обдумуючи, як представити Горобчика, і рішуче продовжив, — моя наречена Олеся.

В Альбіни очі розширилися від здивування і прочинився рот. Максим гмикнув, уявляючи, що новина про зміну його статусу зі швидкістю лісової пожежі розлетиться по компанії, варто йому тільки повернутися до себе в кабінет.

Чоловік зачинив за собою двері та подивився на годинник. Скоро його Горобчик впурхне в його обійми! І, мабуть, це буде єдиний момент за цей чортів день, який справді чогось вартий.