Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Таємний посол. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємний посол. Том 1"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємний посол. Том 1" автора Володимир Кирилович Малик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 149
Перейти на сторінку:
звелів схопити мене і до смерті зашмагати батогами. Але я теж не ликом шитий! Як тільки вірні люди шепнули мені про таке, я з друзями підстеріг осавулу в переліску, коли він повертався додому, і підвісив на березі. А потім, діждавшись ночі, таємно пробрався до панського двору, під ожередом сухого сіна викресав вогню і гарненько роздмухав його… На десять верст пожежа осявала нам дорогу на Дон! Та й на серці було весело, що не з порожніми руками прибудемо до славного отамана Разіна…

— Гм, так он ти яка птиця, пане Романе, — промовив Спихальський. — А я і не знав… Ох, і везе ж мені на вас, лотри, Перун би вас побрав!.. То зустріли–сьмо пана Квочку, царство йому небесне, то ось тебе, Романе… Може, й ти, пане Арсене, такий же, як і вони? Га?

— Всі ми з одного тіста, пане Мартине, — морщачись від болю, усміхнувся Звенигора. — Та ти не думай про це. Ми, врешті, непогані люди!

— Га–га–га! — зареготав Спихальський. — Я в цьому й не сумнівався… Мені стало весело від думки, же і я наберуся од вас духу лайдацького і своєволенства. А повернувшись в ойчизну свою Польську, підбурю хлопство проти вельможного панства та й буду гуляти по кресах[101], як Костка Наперський[102]. О пан Єзус!

— Спершу дай вибратися з цієї діри, пане Мартине.

— А то так, прошу пана… Отож і я мізкую, до чого ж розповів пан Роман притчу із свого минулого життя? Чи не випередити і нам свого кривдника Абдурахмана та не уколошкати його до того, як він спустить з нас шкуру? Га?

— А чого ж. Це славна думка! — погодився Арсен. — Тільки дайте трохи очухатись. А тим часом треба нам дужче заходитися біля ланцюга. Час не жде!

Вони ще довго шепотілися в темряві. Ніхто на них не звертав уваги, ніхто не прислухався до того шепоту. Десь наверху глухо шумів вітер, завиваючи на снастях корабля, стогнало в глибині море. Чувся також стогін невільників, що марили вві сні, та брязкіт кайданів, коли хтось перевертався чи розпростував ноги.

4

Другого дня вітер посилився. Гребти стало важче. Корабель хитало, як гойдалку.

З палуби доносилися стурбовані голоси корабельних старшин. З окремих слів, що долітали в тісне приміщення пайзенів, Арсен зрозумів одне: буде буря! Він одразу ж сказав про це товаришам.

— Романе, брате, роби що хочеш, а сьогодні треба перервати ланцюг! Ми з паном Мартином будемо гребти самі… Остерігайся тільки, щоб не побачив Абдурахман!

— Для чого ризикувати? — здивувався Роман.

— В бурю нам легше зробити те, що задумали. Та й наглядача зручніше злапати. Бач — як кидає його, сатану! Не вдержиться на помості та, дивись, якраз опиниться у мене в обіймах! Отут йому і гаплик!

— Не розмовляйте, собаки! — закричав здалеку Абдурахман і, прискочивши до Арсена, кілька разів ударив гарапником.

Невільники похилили голови і завзятіше налягли на опачину.

— Ну, зачекай, пся крев, — прошепотів Спихальський, — потрапиш ти мені до рук!

Весь день Арсен і Спихальський тягли весло вдвох. Роман, похитуючись у такт роботи веслярів, люто тер залізні кільця. Вони аж шкварчали у нього в руках. Тоді він плював на розжарений метал і заходжувався терти ще дужче.

Перед вечором «Чорний дракон» здригнувся, ніби налетів на якусь підводну перепону. Гребців шарпнуло так, що вони злетіли з лав. Тріснуло кілька весел. Абдурахман розпластався на помості і довго не підводився. Почулися крики відчаю і жаху. Хтось почав молитися.

Роман не держався за весло, і його кинуло сильніше за інших. Він упав з лави і, виставивши наперед руки, щоб не вдаритись головою об дубову перегородку, покотився в глухий куток носової частини судна. Щось обпекло ноги — невидима сила здирала кайдани разом зі шкірою. В ту ж мить болісно скрикнув Спихальський. Дарма що навколо стояв неймовірний шум і ґвалт, його гучний голос, здавалося, заглушив і стогін невільників, і тріск весел, і рев бурі.

Ніхто не знав, що трапилося. Помалу підводилися, охкаючи і потираючи боки, невільники. Абдурахман позеленів од страху, посірілими губами шептав молитву.

І тут усі раптом відчули, що корабель не так хитає, як раніш.

— Браття, тонемо! — пролунав чийсь переляканий голос

— Єзус–Марія! — прошепотів Спихальський.

Знову зчинився крик. Абдурахман кинувся до сходів і подерся нагору. Та незабаром він повернувся в супроводі корабельного аги.

— Тихо! — гаркнув ага. — Чого розкричалися, скажені віслюки! Корабель не потопає! Слава Аллаху, капудан–ага Семестаф — хай живе він сто літ! — майстерно ввів його в тиху бухту, і ми там перебудемо бурю! Розберіть весла! — всі за роботу! Треба відтягнути судно в безпечніше місце, щоб заночувати.

Гомін улігся. Поламані весла було викинуто. Невільники взялися до роботи. Ніхто на них не покрикував, ніхто не лупцював: усіх підганяло бажання врятуватися від смерті. Навіть Абдурахман притих і тільки спідлоба позирав на веслярів.

Знову вдарив барабан, однак його глухі звуки уже не падали важким каменем на серця невільників, не викликали огиди і ненависті, а здавалися провісниками порятунку.

Арсен і Спихальський теж міцно налягли на весло. Власне, тягнув його один Спихальський — аж стогнав, а тягнув, щоб не вибитися з розміреного ритму, щоб не відстати від інших. Арсен допомагав йому зовсім небагато: знівечена спина від кожного руху віддавала таким болем, ніби на неї хто кидав гарячим приском.

Роман вовтузився в своєму кутку з цепом.

Раптом він тихенько скрикнув:

— Друзі, готово! — Від радощів голос його тремтів. — Погляньте, ланцюг перервався! Недарма мені мало не відірвало ніг… Такий удар був!

Спихальський на радощах підстрибнув на лаві:

— Ха, холера ясна! Діждались! Нарешті!

— Тс–с–с! Спокійно, панове–браття! — прошепотів Арсен одними устами. — Романе, берися за весло! Ми не повинні жодним словом, жодним рухом виказати себе! Будьмо зараз особливо обережні… Поговоримо вночі!

Не вірячи сам собі, Роман тремтячими пальцями ще раз помацав перервану ланку ланцюга і взявся за весло.

За стінами корабля шаленів північний вітер.

5

«Чорний дракон» злегка погойдувався на каламутних водах невеликої затишної бухти, оточеної високими горбами.

Коли було кинуто якорі, капудан–ага Семестаф відпустив стомлених моряків на спочинок, а сам, лишивши на палубі двох вартових, у своїй каюті став на коліна, підняв угору молитовно складені руки і прошепотів:

— О Аллах! Всемогутній і всемилостивий Аллах! Ти один дав моїм рукам твердість, а серцю — мужність! Спасибі тобі за це!.. І

1 ... 77 78 79 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємний посол. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємний посол. Том 1"