Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

На верхньому майданчику кручених сходів були два вікна, що виходили на вулицю. Ось тут і стояв того дня фотограф.

— Я можу вам чимось допомогти? — спитав немолодий продавець, коли Мікаель дістав конверт з фотографією.

Народу в магазині майже не було.

— Мені б, власне, хотілося тільки подивитися, звідкіль зроблено цей знімок. Можна, я на секунду відчиню вікно?

Діставши дозвіл, Мікаель відхилив стулку, тримаючи перед собою фотографію. Звідси йому було чудово видно місце, де колись стояла Харієт Ванґер. Один з двох дерев’яних будинків, що виднілися за нею, до цього часу зник, його місце зайняв чотирикутний цегляний дім. У тому, що зберігся, дерев’яному будинку в 1966 році торгували канцелярським приладдям; тепер же там розмістилася крамниця продуктів здорового харчування і солярій. Мікаель зачинив вікно і вибачився за завданий клопіт.

Вийшовши на вулицю, він став на те місце, де тоді стояла Харієт. Вікно бутика і двері солярію правили йому за зручні орієнтири. Мікаель повернув голову так само, як Харієт на фотографії. Виходило, що вона дивилася на ріг будинку, де містився «Бутик Сундстрьома». Звичайнісінький ріг будинку, за який іде поперечна вулиця.

«Що ж ти там побачила, Харієт?» — подумки питав він.

Мікаель сховав фотографію в сумку, що висіла на плечі, дійшов до привокзального парку, сів у кафе під відкритим небом і замовив каву латте. Він раптом відчув, що подія його дуже приголомшила.

Англійською це називається «New evidence»,[44] що звучить дещо інакше, ніж шведський вислів «нові речові докази». Він раптом побачив щось нове, на що не звернув увагу ніхто з тих, хто проводив розслідування і топтався на одному місці протягом тридцяти семи років.

Проблема полягала лише в тому, що він не був певен у тому, наскільки цінне його відкриття, а проте йому воно здавалося важливим.

Той вересневий день, коли пропала Харієт, був винятковим з кількох поглядів. У Хедестаді проходило свято, і на вулиці либонь висипало кілька тисяч людей, від молоді до стариків. У Хедебю, на острові, зібралися на щорічну зустріч родичі. Вже ці дві події для більшості жителів околиць порушили звичний ритм життя. На довершення всього на мосту сталась аварія з автоцистерною і заступила все решту.

Інспектор Морелль, Хенрік Ванґер та всі інші, хто розмірковував над зникненням Харієт, зосередили увагу на подіях на острові. Морелль навіть записав, що не міг позбутися підозри, ніби аварія і зникнення Харієт мали якийсь взаємозв'язок. Мікаель тут же сповнився віри, що Морелль даремно мав ці підозри.

Події почали розгортатися не на острові, а в Хедестаді, за кілька годин до аварії. Харієт Ванґер побачила на вулиці когось або щось, про що захотіла негайно повідати Хенріку Ванґеру, в якого, на жаль, не знайшлося часу з нею поговорити. Потім сталося лихо на мосту. І тоді вбивця завдав свого удару.

Мікаель зробив паузу. Він уперше усвідомлено сформулював припущення, що Харієт убили. Він завагався, проте швидко зрозумів, що нарешті почав поділяти переконання Хенріка Ванґера. Харієт мертва, і тепер він шукає вбивцю.

Він знову звернувся до документів величезної справи. Серед інформації, відображеної на тисячах сторінок, лише мізерна частина стосувалася годин, проведених Харієт у Хедестаді. Вона була там разом з трьома однокласницями, кожну з яких детально допитали про їхні спостереження. Того дня вони зустрілися біля привокзального парку о дев’ятій годині ранку. Одній з дівчат потрібно було купити джинси, і решта склали їй компанію. Вони випили каву в ресторані універмагу «ЕПА», а потім пішли на стадіон, де, прогулюючись між павільйонами луна-парку і ставками, зустрілися з іншими однокласниками. Після дванадцятої вони рушили назад до центру міста, щоб подивитися карнавальну ходу дитячого свята. Незадовго до другої години пополудні Харієт раптом сказала, що їй треба їхати додому, і розсталася з компанією на автобусній зупинці біля Йєрнвегсґатан.

Ніхто з подруг нічого незвичайного не помітив. Одна з них, Інґер Стенберґ, була та сама дівчина, яка відзначала «байдужість» Харієт в останній рік. За словами Інґер, протягом того дня Харієт, як завжди, мовчала і загалом просто ходила за іншими.

Інспектор Морелль опитав усіх людей, що зустрічалися з Харієт фатального дня, навіть якщо вони лише привіталися з нею на святі. Коли вона зникла і почалися пошуки, її фотографію надрукували в місцевій газеті. Багато жителів Хедестада зв'язувалися з поліцією, повідомляючи, що ніби бачили її того дня, але ніхто з них не помітив нічого незвичайного.

Мікаель цілий вечір обдумував, як ліпше розвивати щойно виниклу ідею. Наступного ранку він пішов до Хенріка Ванґера і застав його за сніданком.

— Ви говорили, що сім'я Ванґер як і раніше має найбезпосередніше відношення до «Хедестадс-курірен».

— Вірно.

— Мені треба дістати доступ до фотоархіву газети за шістдесят шостий рік.

Хенрік Ванґер поставив на стіл горнятко з молоком і витер верхню губу.

— Мікаелю, що ти виявив?

Мікаель подивився старому в очі:

— Нічого конкретного. Але я підозрюю, що ми могли неправильно тлумачити хід подій.

Він показав фотографію і розповів про свої висновки. Хенрік Ванґер надовго замовк.

— Якщо я маю рацію, то треба зосередити увагу на тому, що сталося того дня в Хедестаді, а не замикатися на подіях, що відбувались на острові, — сказав Мікаель. — Не знаю, як краще за це взятися після стількох літ, але під час свята напевно було зроблено багато знімків, які ніколи не публікувалися. От на них я й хочу поглянути.

З телефону, що висів на стіні кухні, Хенрік Ванґер подзвонив Мартінові Ванґеру, пояснив, у чому річ, і запитав, хто тепер відповідає в газеті за ілюстрації. Протягом десяти хвилин потрібних людей було знайдено і дозвіл отримано.

Керівника фотовідділу «Хедестадс-курірен» звали Мадлен Блумберґ, чи просто Майя, і їй було років шістдесят. За багато літ роботи в галузі, де фотографування як і раніше вважалося прерогативою чоловіків, жінку на цій посаді Мікаель зустрів уперше.

З нагоди суботи редакція не працювала, але виявилося, що Майя Блумберґ живе всього за п’ять хвилин ходу і вже чекає на Мікаеля біля входу. Вона присвятила газеті «Хедестадскурірен» більшу частину життя. Починала в 1964 році коректором, потім перейшла