Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мандри Гуллівера 📚 - Українською

Читати книгу - "Мандри Гуллівера"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мандри Гуллівера" автора Джонатан Свіфт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 91
Перейти на сторінку:
галку в шапочці і в панчохах, коли та з'явиться серед них.

Єгу — змалечку надзвичайно моторні, і мені тільки один раз пощастило впіймати трирічного самця. Я пестив його й усіма силами старався заспокоїти, але мале так верещало, дряпалось і кусалося, що я мусив випустити його. І це було вчасно, бо на гомін прибігло ціле стадо дорослих, але бачачи, що дитинча не постраждало (воно тим часом утекло), і, вгледівши неподалік гнідого огиря, вони не насмілилися підійти ближче. Я помітив, що тіло молодого єгу тхне дуже погано, і сморід його нагадує запах чи то тхора, чи то лисиці, тільки куди неприємніший. Я забув згадати ще одну деталь (думаю, читач вибачив би мені, якби я проминув її зовсім). Поки я тримав на руках це паршиве гадюченя, воно обкаляло мені своїми поганими, рідкими, жовтими екскрементами весь одяг. На щастя, тут же був ручаєць, де я помився чисто, як міг, хоч не наважився з'явитися до господаря, доки одяг мій не провітрився зовсім.

Скільки я міг помітити, єгу з усіх тварин найменше здібні до виховання. Максимум, чого їх можна навчити, це — носити або возити важкі речі. Але я гадаю, що головною причиною цього є їхня впертість, бо їм вистачає розуму на хитрування, ошуканство та помсту. Вони — витривалі й дужі істоти, але боягузи, і через це нахабні, в'їдливі та жорстокі. Помічено, що червоно-руді єгу обох статей злосливіші й похітливіші за решту їх, зате вони дужчі й більш роботящі.

Тих єгу, що працюють в їхньому господарстві, гуїгнгнми оселяють у спеціальних хлівах коло панського будинку. Решту ж вони виганяють у поля, де єгу викопують із землі коріння, їдять різне зілля, розшукують падло, а подеколи ловлять тхорів або люхімусив (порода польового пацюка) і жадібно пожирають їх. Своїми пазурами вони виривають по узгір'ях глибокі нори і живуть там поодиноко. Нори самиць — трохи більші, бо в них живуть ще двоє або троє малят.

Усі вони змалку плавають, як жаби, і можуть довго бути під водою, де ловлять рибу, яку матері приносять потім своїм дітям. Читач, сподіваюся, дозволить мені розповісти у зв'язку з цим одну пригоду.

Якось я пішов погуляти з моїм опікуном — гнідим огирем. Надворі була надзвичайна спека, і я попросив його дозволити мені покупатись у річці, що текла поблизу. Він згодився. Я миттю роздягся голий і спокійно ввійшов у воду. За піщаним горбком випадково стояла тоді молода самиця-єгу. Вона бачила всі мої рухи і, запалившися хіттю (так гадали ми з огирем), швидко підбігла до берега і кинулась у річку за п'ять ярдів від того місця, де я купався. Ніколи за життя свого не лякався я так. Огир, не підозрюючи ніякого лиха, щипав траву неподалік. Вона обійняла мене найогиднішим способом. Я закричав на весь голос, огир галопом примчав до мене, після чого вона дуже неохоче розчепила свої руки, вихопилась на протилежний берег, і там стояла та, виючи, дивилась на мене, поки я вдягався.

Ця пригода дуже розважила мого господаря та його родину і вельми образила мене. Тепер я не міг уже заперечувати, що я — справжній єгу, кожною частиною мого тіла, коли самиця їхня відчула природний потяг до мене, як до одного зі своїх. Та й волосся її було не руде (мабуть, це виправдувало б до певної міри її трохи ненормальні апетити), а чорне, як тернина. Обличчя її було не таке вже гидке, як у решти її родичів, і мала вона, я гадаю, не більш як одинадцять років.

Я прожив у цім краї три роки, і читач, певно, сподівається, що на зразок інших мандрівників, я подам йому опис звичаїв та побуту тубільців, які, справді, були головним предметом моїх дослідів.

Благородні гуїгнгнми мають від природи нахил до всіх чеснот і не уявляють собі, як то розумна істота може робити щось зле. Отже, головне правило в них це — культивувати розум і керуватися лише ним. Розум для них — не проблематичне начало, як у нас, де його використовують, аби захищати дві цілком протилежні думки, але вражає безпосередньою переконливістю, як воно й має бути там, де він не змішаний із пристрастю чи інтересом і не затемнений або знебарвлений ними. Згадую, як важко було мені пояснити моєму господареві значення слова «думка» або можливість заперечувати яке-небудь твердження, бо розум учить нас заперечувати чи твердити лише те, чого ми певні, а поза такою певністю ми не можемо ні твердити, ні заперечувати. Отже, суперечки, спірки, дискусії, обстоювання неправильних або непевних тез, це — лиха, яких не знають серед гуїгнгнмів. Так само, коли я намагався пояснити йому різні наші системи натурфілософії, він тільки сміявся з того, що тварина, яка претендує на розум, може пишатися тим, що знає думки інших людей і в таких питаннях, де це знання, коли б воно й було безсумнівним, не може мати ніякої користі. Тут він цілком згоджувався з Сократовими думками, як переказує їх Платон, і, наводячи цей факт, я, мабуть, роблю найбільшу честь цьому королю філософів. Відтоді я часто міркував про те, які спустошення вчинила б ця доктрина по бібліотеках Європи і скільки закрила б стежок до слави в ученому світі.

Головні чесноти вдачі гуїгнгнмів — непохитність у приязні та доброзичливість, і їх вони не обмежують певними об'єктами, а поширюють на всю їхню расу. Чужинець із найвіддаленішої частини краю приймається ними так само, як і найближчий сусід, і, приходячи в господу до першого-ліпшого гуїгнгнма, кожен почуває себе, як удома. Вони надзвичайно скромні та ввічливі, дарма що не обізнані ні з якими церемоніями. Вони не розбещують своїх дітей, а виховують їх виключно за правилами розсудливості. І я помітив, що мій господар ставився до дітей сусіда не менш прихильно, ніж до своїх власних. Вони кажуть, що природа вчить любити всіх однаково, і лише розум, розрізняє осіб за ознакою рівня їхньої доброчесності.

Мати родини в гуїгнгнмів, народивши по одній дитині кожної статі, не має більше зносин із батьком за винятком дуже рідких випадків утрати когось з потомства; тоді вони знову спаровуються. Якщо ж таке нещастя скоїться з особою, дружина якої не може вже завагітніти, тоді одного з дітей віддає їм інше подружжя, а саме спаровується, доки мати не завагітніє знову. Така пересторога конче потрібна, щоб запобігти перенаселенню країни. Але гуїгнгнми нижчої породи, яких виховують на слуг, не так суворо обмежені в цьому: їм дозволяють

1 ... 77 78 79 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри Гуллівера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мандри Гуллівера"