Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Прес-центр 📚 - Українською

Читати книгу - "Прес-центр"

241
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прес-центр" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 119
Перейти на сторінку:
в пресі. Я мав необережність сказати в товаристві, що чистенькі, такі, як містер Дігон, на словах за чесний бізнес з усіма партнерами, а насправді укладають угоди з тими, кого вони ж створили, з маріонетками… І нагадав, як він підштовхував Америку до інтервенції в Домініканську Республіку після того, як скупив акції цієї маленької країни тут, у нас, напередодні катастрофи… Ви думаєте — це не фіксується тими, хто тримає руку на пульсі сечової економіки? А економіка знає, як диктувати поетикам потрібні рішення…

— Дігон справді був причетний до інтервенції в Домініканську Республіку?

— Найбезпосередніше. Трухільйо, домініканський диктатор, давав хабарі потрібним людям у Вашінгтоні, аби розв’язати собі руки… Він дозволяв двом американським фінансовим імперіям робити все, що вони хочуть… А ті втратили над собою контроль, спонукавши цього божевільного на організацію замаху на президента Венесуели Ромуло Бетанкура… А той рискнув зробити так, щоб нафта належала його країні, а не йшла до Рокфеллера… Це був скандал… І Дігон постарався, щоб Білий дім відкинув Трухільйо… Треба було міняти статиста, Дігон поставив на це і виграв би, якби не загинув Кеннеді… Ліндон Джонсон — людина південної орієнтації, і Дігон програв. У нього слабкі позиції на заході й на півдні Штатів, але відтоді він просто рветься в країни Центральної й Південної Америки, я доведу це. Довів це, — уточнив Цорр, — як білий день, і мене зламали… Ні, неправильно, не мене, а мою кар’єру в бізнесі… Цього у нас не прощають, містер Степанов, тільки тому я не наполягав відповідати, хто назвав вам моє ім’я… Я мушу помститися, а моя помста — де правда про Дігона, не хочу нічого іншого…

У поїзді Степанов сів біля вікна; пасажирів майже не було; всі економлять час, їздять на машинах, бензин знову трохи подешевшав, повний бак коштує стільки, скільки зимові хутряні чоботи, всього лише; раніше, півтора року тому, ціну так роздули, що можна було купити дві пари чобіт, справжнє розорення, подумав Степанов, жаль, Ідо наші пропагандисти не переводять ціни в реалії, зрозумілі читачам.

Він усе ще згадував свою розмову з сивим паном; мабуть, той казав правду, він добре себе продав, ознайомивши мене з переговорами Даллеса — Гогенлое, вирішив Степанов, заявив свою ціну, а потім перейшов до Дігона, немов здогадуючись, що Марі й мене цікавить цей пан. Чому він так зробив?

Степанову доводилося зустрічатись і з старими нацистами, і з тими, хто був з Даллесом; ті розмовляли обережно, на запитання відповідали з оглядкою, старанно зважуючи кожне слово.

«А цей? — спитав він сам себе. — Хіба цей не зважував? До того ж він не назвав жодного імені, жодної цифри… Ні, неправда, він сказав про Бенджаміна Уфера… Той американець, котрий розповів про вбивство Нго Дінь Дьєма, взяв з мене чесне слово, що я не писатиму про деталі, не згадаю його імені протягом двадцяти років, і я пообіцяв йому, він розповів мені все, що знав… Чому Цорр не вимагав того самого? Тому що, — заперечив сам собі Степанов, — та людина була кадровим офіцером ЦРУ, який вийшов на пенсію. А Цорр начебто не з розвідки, цілком респектабельний бізнесмен… Колишній бізнесмен… Але хіба це заважає йому працювати на чиюсь розвідку?.. Добре, заспокойся, не лякай себе марно… Спочатку треба побачити Уфера, а там буде видно… Ми любимо ярлики клеїти, коли щось не зрозуміємо, відразу лякаємо себе чужою розвідкою… Шору я теж спершу не вірив, а саме він назвав мені ім’я цього пана… І взяв слово, що мовчатиму про це… Так, але Шор сказав також і Марі про Цорра… Правильно, судячи з того, як його жорстоко вивели з діла, Шор відчував щось, тому й заряджав інформацію в усіх напрямках… А що саме він відчував? Не обмовився жодним словом… Хотів усе сказати очима, а це не той шлях… Коли настає криза, треба називати все своїми іменами, треба говорити на повний голос без недомовок, карти на стіл, інакше пізно буде… Так і сталося… Якщо його врятують, ще сяк-так, а коли забере усе з собою? Фу, як грубо ти зараз сказав, — засоромився Степанов, — як недобре, старик, не можна так, діло є діло, все правильно, але ж у клініці лежить людина… Непритомна… Шор худенький, слабий, з тонкою шиєю… Я чітко уявляю, яким він був дитиною. Час братися за матеріали про Домініканську Республіку… Цорр недарма натискав на цю тему, в минулому є дуже багато такого, що дає змогу краще зрозуміти можливості майбутнього… Треба попросити Марі знайти Бенджаміна Уфера… Звичайно, якби до Цорра поїхала вона, було б корисніше для справи… А чому вона відмовилась? Вона не пояснює, чому відмовляється чи погоджується, просто говорить «так» або «ні». І все. Як ріже. І я їй вірю. Але Марі не каже всього, вона знає більше. Що ж, це її право. Я теж знаю немало, але ж не виходжу на перехрестя і не кричу на все горло. Ти пишеш, — заперечив він сам собі, — це зовсім інша річ. Намагаєшся писати книги, і не тобі вирішувати, що виходить, ти брав те, що знаходив — легенду, анекдот або сюжет, подібний до того, який враз розкручується на твоїх очах, — і продовжував діалог минулого з майбутнім… Тільки читач має право вирішити, вийшов у тебе діалог чи ні, він один цінитель і суддя в останній інстанції. Ні, — подумав Степанов, — на жаль, не він один. Критик. Критика. Різниця між тобою й критиком у тому, що ти працюєш, створюєш щось, а він споглядає… Від критика залежить, буде процес споглядання тривалим чи короткочасним. Ти написав, тобто створив, і ти закінчив, а читати можна сотні разів, десятки років… Головне в тому, чи вийшов ти на людей. Чи допомогли тобі в цьому критики? Скільки у нас заважали Конан Дойлю і Ремарку, але ж, незважаючи ні на що, вони пробилися до читача… Знову ти про критиків, — подумав він, — досить, скільки можна… А втім, що в кого болить, той про те й говорить. Яку я написав людину, такою вона й залишиться… Якщо залишиться, — поправив себе Степанов, — дуже не заносся, не можна… Коли б ти міг писати так, аби всі твої герої стали образами, людьми, а не схемами, носіями ідей і почуттів, ти переміг би смерть, буття розчинилося б у творчості… Стоп, — сказав він собі, — краще думай над тим, що почув зараз, і приймай рішення, як бути далі… А ще постарайся зрозуміти, чому ти так розгубився, вислухавши

1 ... 77 78 79 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прес-центр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прес-центр"