Читати книгу - "Хранителі"

— Вони назвали оборонний проект на честь святого? — здивовано кліпнувши, запитав Волт.

— Назва годяща, — запевнив Лем. — Кажуть, що Франциск Ассизький міг розмовляти з птахами і тваринами. А в Банодайні доктор Дейвіс Везербі відповідав за проект зі створення спільної мови для тварин та людей.

— Тобто вивчали мову морських свинок чи що?

— Ні. Вони хотіли за допомогою новітніх технологій у генній інженерії створити тварину, яка буде набагато розумнішою за всіх представників свого виду і чий інтелект майже дорівняється до людського. Тому з такими тваринами можна буде спілкуватися.

Волт роззявив рота, не вірячи своїм вухам.

— Під загальною назвою «Проект “Франциск”», — продовжував Лем, — працювало кілька груп учених, які робили різні експерименти. Їх фінансували приблизно п’ять років. Так, наприклад, група доктора Везербі займалася собаками… Він працював зі спермою та яйцеклітиною золотистих ретриверів. Саме цю породу він обрав тому, що її ретельно виводили понад сто років, а це означало, що в генетичному коді чистопородних тварин майже унеможливлена наявність спадкових хвороб чи вад. Це своєю чергою означало, що доктор Везербі має здорових та розумних об’єктів дослідження. Якщо в процесі досліджень народжувалися цуценята з відхиленнями, Везербі під час своїх хитромудрих маніпуляцій з генофондом тварин міг легко розрізнити природні мутації від випадкових побічних ефектів. Він міг учитися на власних помилках. Упродовж кількох років, намагаючись підвищити інтелект породи, не змінюючи її зовнішнього вигляду, Дейвіс Везербі у своїй лабораторії штучно запліднив сотні генетично модифікованих яйцеклітини ретриверів, а відтак поміщав їх у матку самок, які ставали сурогатними матерями. Вони виношували пробірочних цуценят упродовж повного терміну, а після цього Везербі досліджував молоде покоління на предмет підвищеного інтелекту.

— Там було до дідька проколів, — сказав Лем. — З’являлося потомство фізичних потвор, і їх доводилося вбивати. Народжувались мертві цуценята. Траплялося нормальне потомство, але не надто розумне. Везербі практикував міжвидове схрещення, тому можна тільки уявити, до яких страшних наслідків це могло призвести.

Волт витріщався у лобове скло. Тепер він був уже повністю спантеличений і насуплено подивився на Лема.

— Міжвидове схрещення? Тобто?

— Ну, він відбирав ці генетичні фактори, що відповідали за інтелект, у тварин, які за своєю природою розумніші за ретривера…

— Наприклад, у мавп? Вони ж розумніші за собак, еге ж?

— Так. У мавп… і в людей.

— Господи, — промовив Волт.

Лем налаштував відбивач вентилятора на щитку таким чином, щоби повітря дуло йому прямо в обличчя.

— Везербі поміщав чужий генетичний матеріал в генетичний код ретривера й одночасно змінював ті гени собаки, які начебто обмежували його інтелект.

— Це неможливо! Генетичний матеріал, як ти кажеш, не можна передавати від одного виду до іншого, — заперечив Волт.

— У природі це постійно трапляється, — сказав Лем. — Різні види повсякчас обмінюються генетичним матеріалом. У якості носія зазвичай виступає вірус. Припустимо, що вірус живе у макаках-резусах і бере генетичний матеріал із клітин такої мавпи. Такі мавп’ячі гени теж стають частиною віруса. Пізніше, після зараження людини, такий вірус може залишити частину генетичного матеріалу мавпи в організмі. Візьмімо, наприклад, вірус СНІДу. Вважається, що його носіями вже декілька десятиліть є певні мавпи та люди, хоч вони й не хворіли. Тобто ми були лише носіями і не хворіли на СНІД. Але потім якимось чином щось трапилося в організмі мавп, якісь негативні генетичні зміни, через які вони стали жертвами, а не просто носіями вірусу СНІДу. Мавпи почали від нього вмирати. Тоді вірус передали людям, і разом з ним передалася вразливість до СНІДу. Відтак незабаром вони теж стали його носіями. Ось як це працює в природі, а ще ефективніше це можна зробити в лабораторних умовах.

Бокове скло поступово затягувалося конденсатом.

— Отже, Везербі дійсно вдалося вивести собаку з людським інтелектом? — запитав Волт.

— Це був довгий і повільний процес, але він поступово прогресував. Трохи менше, ніж рік тому, народилося дивовижне цуценя.

— Котре мислить як людина?

— Не як людина, а, можливо, так само.

— Але виглядає як звичайний пес?

— Так було потрібно Пентагону. Гадаю, це ускладнило роботу Везербі. Без сумнівів, розмір мозку має певний стосунок до інтелекту. Напевне, якби доктору вдалося вивести ретривера з більшим мозком, то він би домігся успіху значно швидше. Але для більшого мозку потрібен був більший череп, який у такому разі слід було б видозмінювати, а відтак пес виглядав би напрочуд дивно.

Всі вікна вже запітніли, проте Волт і Лем не поспішали протирати їх. Вони не бачили, що робиться надворі, будучи відрізаними від світу і часу у вологому замкненому просторі, перебуваючи у стані, який дивним чином налаштовував на роздуми про неймовірні й обурливі речі, на які спроможна генна інженерія.

Волт промовив:

— Пентагону потрібен був пес, який виглядав би як пес, але мислив як людина? Навіщо?

— Уяви ті можливості, які відкриваються для шпигунства, — сказав Лем. — У військовий час такий пес зможе без проблем потрапити на ворожу територію, оглянути військові об’єкти й оцінити сили противника. Розумний собака, з яким можна спілкуватися, повернеться, розповість усе, що там бачив і чув.

— Розповість? Тобто ти вважаєш, що собаки можуть говорити, як мул Френсіс[46] або містер Ед?[47] Чорт забирай, Леме, ти серйозно?

Лема розчулило те,