Читати книгу - "Сицилієць"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гадаю, тебе це зацікавить. Краще прочитай негайно.
Ґільяно розклав папери на дерев’яному столі. То були накази за підписом міністра Трецци про відправлення ще тисячі карабінерів з материка на Сицилію для боротьби з бандитами Ґільяно. Були й плани, що склав очільник армійського штабу. Турі з цікавістю вивчав їх. Він не боявся — йому просто доведеться піти глибше в гори, але попередження це надійшло вчасно.
— Хто дав це тобі? — запитав він Адоніса.
— Дон Кроче, — відповів професор. — Він отримав їх від самого міністра Трецци.
Турі не здався здивованим, як мало б бути. Навпаки, він злегка всміхнувся.
— Це мусить мене налякати? — запитав він. — Гори великі, вони проковтнуть усіх людей, яких вони сюди відправлять, а я насвистуватиму собі перед сном, лежачи десь під деревом.
— Дон Кроче хоче зустрітися з тобою. Він прийде в будь-яке місце, яке ти назвеш, — сказав Адоніс. — Ці плани — доказ його доброї волі. Він має для тебе пропозицію.
— І ти, мій хрещений, радиш мені зустрітися з доном Кроче? — запитав Турі, пильно дивлячись на Гектора.
— Так, — просто відповів Адоніс.
Турі Ґільяно кивнув.
— Тоді ми зустрінемось у тебе вдома, у Монтелепре. Ти певен, що дон Кроче так ризикуватиме?
— Чому б ні? — серйозно сказав професор. — Він матиме моє слово, що йому нічого не загрожує. А я матиму твоє слово, якому вірю понад усе у світі.
Ґільяно взяв руки Гектора у свої.
— Як і я твоєму. Дякую тобі за ці плани й за книжки, які ти мені приніс. Допоможеш мені з однією з них, перш ніж піти?
— Авжеж, — відповів Гектор Адоніс.
І решту ночі він пояснював своїм прекрасним професорським голосом складні місця в принесених книжках. Ґільяно уважно слухав, ставив запитання, наче вони знову були вчителем і учнем, як багато років тому.
Саме тієї ночі Гектор Адоніс порадив Ґільяно завести «Заповіт» — документ, який занотує все, що відбувалося з бандою, і міститиме подробиці всіх потайних угод, які Ґільяно укладав із доном Кроче та міністром Треццою. Цей документ міг захистити його.
Ґільяно поставився до цього із захватом. Навіть якщо документ не має сили, навіть якщо він загубиться, він мріяв, що за сотню років його може знайти якийсь інший бунтівник. Як вони з Пішоттою знайшли кістки Ганнібалового слона.
Розділ 19Історична зустріч відбулася за два дні. І весь цей короткий проміжок часу містечко Монтелепре бриніло чутками про те, що великий дон Кроче Мало покірно йде, знявши капелюха, на зустріч зі славетним героєм Турі Ґільяно. Невідомо, як розійшлася ця новина. Можливо, так сталося через те, що для цієї зустрічі Ґільяно вжив надзвичайних заходів. Його патрулі перекрили дорогу до Палермо, і майже п’ять десятків його людей, які мали кревну рідню в Монтелепре, навідалися до родичів, щоб у них переночувати.
Пассатемпо з його людьми відправили заблокувати бараки Беллампо й знешкодити карабінерів, якщо вони раптом вийдуть на патрулювання. Люди Терранови контролювали дороги від Кастелламаре та Трапані. Капрал Каніо Сільвестро розмістився на даху з п’ятьма своїми найкращими стрільцями та важким кулеметом, схованим за звичними для Монтелепре бамбуковими рамами, на яких сушили томати для пасти.
Дон Кроче приїхав у сутінках: великий фаетон «Альфа Ромео» припаркувався перед будинком Гектора Адоніса. Дон прибув разом із братом, отцем Бенджаміно, та двома озброєними охоронцями, які залишилися в автомобілі з водієм. Гектор Адоніс чекав на них біля дверей, вбраний ще елегантніше, ніж завжди, — в особливий сірий костюм, пошитий у Лондоні, та смугасту червоно-чорну краватку на сліпучо білій сорочці. Він разюче відрізнявся від дона Кроче, який поставився до свого одягу ще недбаліше, ніж зазвичай: величезне черево, туго обтягнуте штанами, робило його схожим на великого гусака, який іде перевальцем, сорочка без комірця була розстебнута на шиї, важкий чорний піджак навіть не застібався, тож показував прості білі підтяжки з дюйм завширшки. Замість черевиків були тонкі капці.
Отець Бенджаміно був у рясі та звичному припиленому чорному капелюсі, схожому на каструлю. Перш ніж увійти, він благословив дім, перехрестивши його й пробурмотівши молитву.
Дім Гектора Адоніса був найвишуканіший у Монтелепре, і він цим пишався. Меблі були французькі, картини він купував у дрібних сучасних італійських художників. Столовий посуд був німецький, а прислужувала йому середнього віку італійка, яка до війни вчилася цього в Англії. Вона подала каву, і троє чоловіків влаштувалися у вітальні, чекаючи на Ґільяно.
Дон Кроче був цілковито спокійний. Він знав, що Ґільяно не осоромить хрещеного, не зламає свого слова. Дона переповнювало приємне передчуття. Він нині сам засвідчить і оцінить щиру велич цієї молодої зірки. Однак його дещо збентежило те, як тихо Ґільяно прослизнув до будинку. Ані звуку не пролунало з вимощеної бруківкою вулиці, двері начебто не відчинялися й не зачинялися. Аж раптом Ґільяно вже стояв у проході до їдальні.
Дона Кроче вразила його краса. Життя в горах зробило його груди ширшими, а обличчя — витонченішим. Воно зберегло овальну форму, та все одно щоки запали, підборіддя загострилося. Очі були подібні до очей статуї, золотаво-карі, з цікавою срібною облямівкою, наче вставлені до очниць. Одяг теж виділяв його поміж інших — охайні молескінові штани, свіжовипрана й випрасувана біла сорочка. Широка мисливська куртка з червонясто-коричневого оксамиту, під нею — автомат, який він завжди носив із собою. Він здавався неймовірно юним, просто хлопчиськом, хоча йому було вже двадцять чотири.
Як міг цей хлопчак
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сицилієць», після закриття браузера.