Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

id="anotelink424" href="#n424" title=" Садовий О. С. Куди прямують поляки. Літопис УПА. — Т. 2: Волинь і Полісся: німецька окупація. Кн. II. — Торонто, 1977. — С. 47–57. ">[424], що був редактором цього часопису, і т. д. У цих матеріалах офіційно стверджувалося, що, наприклад, «волинська різанина» значною мірою була спричинена масовими вбивствами провідних українців польськими боївками на Холмщині ще у квітні 1942 р.

Уже в повоєнний час в українській мемуарній літературі згадувати про події на Волині як про наслідок подібних за характером процесів, що передували їм на Холмщині, стало майже нормою. Утім усі без винятку польські дослідники надалі продовжують стверджувати, що вбивства польськими партизанськими загонами українських війтів, солтисів, поліцаїв, а подекуди і простих селян на Холмщині впродовж 1942–1943 рр. жодним чином не могли спровокувати ОУН(Б) на організацію «червоних ночей» на Волині[425].

Одні з них вважають, що згадувані події по обох боках річки Буг збігалися в часі, інші доводять, що «вістки з Генерал-губернаторства до рейхскомісаріату і навпаки не діставалися так швидко по обидві сторони кордону», треті впевнені в тому, що ОУН(Б) незалежно від того, що відбувалося навколо, так чи інакше була схильна до антипольського терору і для останньої йшлося лише про те, коли його розпочати. Натомість усі вони впевнені, що «волинська різанина» сприяла напливу поляків-утікачів з Волині до ГГ і ще більшій ескалації у зв’язку з цим ненависті місцевих поляків до українців[426].

Згадаємо про цитовані вище огляди суспільно-політичного, господарського і культурного життя на ЗУЗ крайового проводу ОУН, що датуються весною 1943 р., зміст яких однозначно свідчить про поінформованість оунівців щодо терору польських боївок проти українців, залучених гітлерівцями до участі в переселенській акції в ГГ.

Отже, цей факт суперечить твердженням польських авторів про те, що хтось нібито міг і не знати, що робилося в той самий час або навіть ще раніше на протилежному боці кордону. Напевно, все-таки можна стверджувати, що керівники обох підпільних рухів упродовж 1942–1944 рр. уважно стежили за подіями в суміжних регіонах. Саме необхідністю зміцнити місцеві українські сили і посилити опір польським партизанам за Бугом і Сяном буде викликаний перехід у березні 1944 р. кількох куренів УПА з Волині і Східної Галичини на «Закерзоння»[427].

Утім, відповідаючи на запитання, чи був антипольський терор УПА в рейхскомісаріаті «Україна» спровокований попередніми вбивствами поляками українців у ГГ, ми схильні вважати (і в цьому переконують документи українського підпілля), що ОУН(Б) підштовхнула до прийняття рішення про проведення такого терору на території Волині саме діяльність місцевих поляків.

2. «Антипольська акція» ОУН(СД) і УПА на Волині, діяльність польських баз самооборони, польських національних партизанських загонів, 27-ї Волинської піхотної дивізії АК

Тепер перейдемо до аналізу власне українсько-польського збройного конфлікту на території Волині, де він виявився найкривавішим, і звернемося цього разу до польської підпільної документації. У звіті про ситуацію на Волині місцевого окружного представника польського емігрантського уряду К. Банаха («Ліновський»), датованому 7 жовтня 1943 р., йшлося про те, що вже протягом 1942 р. мало місце мордування поодиноких осіб і родин польського походження, тоді як від початку 1943 р. воно набуло масового характеру. Вбивства почалися наприкінці лютого у повітах Сарни, Костопіль, Рівне та Здолбунів. У червні мордування поляків поширилося на повіти Дубно, Кременець та Луцьк, у липні — на повіти Горохів, Володимир та Ковель, а наприкінці серпня — на останній волинський повіт Любомль. За підрахунками членів волинської Делегатури польського уряду, на жовтень 1943 р. кількість жертв із провини українських боївок серед місцевих поляків становила понад 15 тисяч осіб[428].

Далі К. Банах зазначав, що тривалий час українці на Волині не мали якогось однозначного ставлення до Польщі і поляків. Натомість вороже ставилася до поляків та частина української громадськості, що перебувала на боці німців і у співпраці з ними створювала органи місцевого самоврядування та поліції. Ці українці наїхали на Волинь з Галичини. Водночас зі створенням місцевої адміністрації та поліції вони розпочали діяльність у складі напівзаконспірованих організацій. З’явилися три українські організації: ОУН-бандерівців, ОУН-мельниківців та петлюрівці. Наприкінці 1942 р. ці організації утворили Узгоджувальний комітет. Українці будували свою організаційну мережу за посередництвом органів самоврядування, але головне опертя знайшли в поліційних постах, яких налічувалося близько двохсот. Свої осередки в поліції мали також комуністи.

Коли німці виявили, що в деяких місцевостях на органи поліції мають вплив комуністи, а також законспіровані бандерівські осередки, вони почали її роззброювати. Відповіддю українців на це стала втеча зі зброєю до лісу. Таким чином у лісах опинилося близько 5 тисяч озброєних поліцаїв. До них приєдналася також молодь, якій загрожували арешт та вивезення на примусову працю до Рейху. Втеча поліції сталася наприкінці березня, а вже у травні, як стверджував представник польського уряду, «українські банди» налічували щонайменше 40 тисяч осіб. Саме вони, на його думку, стали головним знаряддям у злочинних нападах на поляків, що були інспіровані обома окупантами.

К. Банах доповідав про те, що, згідно із зібраними членами волинської Делегатури польського уряду свідченнями, «банди» під час нападів користувалися міцною підтримкою переважної більшості місцевої української людності. Але важко було визначити те, в чиїх руках вони знаходилися на час подання звіту. Волинський делегат польського уряду не мав сумніву стосовно того, що початок існуванню «банд» поклав наказ бандерівців, хоча незабаром у їхніх діях вже спостерігалась відсутність будь-якого керівництва. Незважаючи на зусилля, ні українці, ні більшовики не були здатні їх опанувати. Здавалося, що в українському суспільстві не існувало жодного авторитету, який був би здатний зупинити мордування поляків. На