Читати книгу - "Версола. Книга 1. Колоніст"

— Розкрили броню — підсумував Волш — може, відсунемося трохи ще назад, якось тут страшно, як думаєш, Вик?

— Ні, ні в якому разі — стоїмо тихо і мирно,… думаю, що реакція на звуки у цих коників відмінна — потрапимо під роздачу!

Неприємний скрекіт і клацання, що видавалися цими «комахами» укупі із скреготом металу, заглушили декілька людських криків — хижаки дісталися до своїх жертв, які намагалися відбитися, але безуспішно — для протидії таким монстрам було потрібне щось серйозніше, ніж ручна зброя.

— І як таке чудовисько убити? — думав вголос Волш — тут танки потрібні і артилерія, або авіація. Я в селищі тоді спілкувався з охороною, яка намагалася нас прикрити на підході до селища від такого коника. Так от вони говорили, що тільки змогли один раз його поранити із стаціонарного лазера — ти тільки прикинь, який захист у такого монстра, йому і мій «слонобій» розрядити прямо в морду — все одно, що плюнути туди, напевно.

— Та ні, не може бути такого — в морду, швидше за все, було б нормально…. ось тільки спробуй туди потрапити — тварюка спритна, стрибуча, а коли ти побачиш перед собою її морду, тобі вже «слонобій» не знадобиться, тебе вже їстимуть, а-ха-ха-ха.

На такій веселій ноті завершили день — хижаки-стрибуни колупалися у всюдиходах їх переслідувачів ще близько години — чого шукали, незрозуміло, а мандрівники навіть усередині своєї машини пересувалися босоніж, адже була підозра на відмінний слух у цих монстрів. Наступного дня увесь ранок присвятили огляду того, що залишилося від переслідувачів: той всюдихід, на даху якого хлопець склав вогнище, постраждав дуже сильно. Обшивка розкрита в десятці місць, кругом спостерігалися рвані довгі отвори із загнутими назовні краями, деякі з яких були вимазані в густій, погано пахучій густій жовтій масі. Що це за субстанція, залишалося тільки будувати припущення. Лобового скла не було — декілька невеликих фрагментів по краях кабіни трималися на чесному слові, верхнього люка не було, як і причепа — його виявили в десятці метрів за другим всюдиходом в густій траві на боці.

Усередині навіть дивитися було нема на що: все пошматовано в клапті, неначе різали без роздумів направо і наліво великою циркулярною пилою, а крім того, були пошкоджені сантехнічні системи і паливо-проводи — підлога була залита сумішшю пального і води, яка повільно стікала в рвані діри в підлозі фургона. У декількох місцях знайшли кров, що загусла, і деякі останки від людей: десь знайшли відірвану кисть із затиснутою в ній зброєю, а у іншому місці черевик з фрагментом ступні. Здавалося, що мисливців за трофеями розірвали на дрібні частини, нічого більшого, що могло належати людям, вони не виявили.

— Мисливці стали дичиною — констатував побачене хлопець, а напарник кивнув головою — а швидше їжею, жахлива смерть…. але вийшло непогано, хе-хе.

— Ти помітив, що навкруги так пустинно — зазвичай після такого дуже швидко з'являються всякі стерв'ятники і так далі, а тут нікого немає окрім нас.

— А що тут їм робити? Трупів немає, м'яса немає, хоча мені здається, ці коники тут усіх конкретно злякали,… але швидше, перше — немає потенційної здобичі, немає і інтересу сюди тупати. До речі про здобич: дещо тут залишилося, потрібно б зібрати — нічого добру пропадати!

Подальші декілька годин пошли на збір залишків спорядження убитих мисливців на людей: взяли в робочому виді три іглостріла найпоширенішої моделі, дві снайперські рушниці під безгільзові голки, одну енергетичну, яка вимагала невеликого ремонту — для цього був ЗІП і невеликий набір інструментів. Перевантажили собі усі вцілілі продукти, додали води з баків другого, менш постраждалого агрегату, увесь запас ліків і приладдя, боєприпаси, а також супутні товари і предмети першої необхідності. Потім трохи повозилися з кабінами обох фургонів: оскільки машини були сильно покалічені, то зняли з них найцінніше: кристали управління — ніші в підлозі захистили свій цінний вміст на усі 100 %, зняли фільтри в системах очищення води. Кожен такий фільтр складався з чотирьох циліндрів з різною начинкою, сполучених в ланцюг послідовно. На жаль, двигуни в цих кораблях савани були величезними, і демонтувати їх в польових умовах було нереально, а усе інше було малоцінним і абсолютно не підйомним для них. У причепи заглянули лише мигцем: там був хаос з перекрученого металу — переростки-комахи порвали все в мотлох. Деякий час зайняло перекачування палива, що залишилося з другого всюдихода — тут проблем не виникло, оскільки кожен всюдихід комплектувався двома насосами для таких операцій — один мав привід від штатного генератора, а другим був ручним важільного типу. Оскільки запустити двигун не представлялося можливим, то по черзі качали собі мускулатуру, змінюючи один одного у міру втоми.

— Бачиш, у них теж були додаткові баки, як і у нас, але більше за об'ємом — вони б нас не відпустили, гнали б до кінця — так висловився Волш після огляду нутрощів побитих машин — нам ця надбавка припаде в тему, зможемо довше залишатися в дорозі.

Усе паливо не вмістилося, але вирішили заскочити сюди по дорозі назад, щоб добро не пропало даремно — як мовиться, один бон штуку бонів береже. Потім прикинули можливий маршрут з таким розрахунком, щоб рухатися в потрібному землянинові напрямі, але через добу наштовхнулися на мігруюче стадо довгорогих чорних буйволів і тут же намалювався новий план по заробітку цінної сировини. Віктор відсторонено подумав, що і цього разу не дістанеться до призу, але тисячі бон ходили просто поруч, так що мисливський азарт швидко вибив усі дослідницькі думки з голови. Працювали за старою схемою: били звірів і відганяли стадо хлопавками, патрали, знімали шкури і відпилювали роги — на чотири туші великих тварин йшов