Читати книгу - "Нічний цирк"

— Це пропуск, — пояснює вона. — Для важливих гостей. Тож тобі не доведеться платити щоразу, коли ти навідуватимешся до цирку. Покажеш його на касі — і тебе пустять усередину.

Бейлі витріщається на папірчик, широко розплющивши очі.

На одному його боці написано чорними чорнилами:

Ця картка дає власнику право

на необмежену кількість відвідин

А на звороті:

LE CIRQUE DES RÊVES

І нижче маленькими літерами:

Чандреш Крістоф Лефевр, власник

Бейлі ловить виторопні, утупившись у сріблясту картку.

— Я думала, тобі сподобається, — каже Крихітка невпевненим голосом, коли хлопчик ніяк не реагує. — Раптом тобі захочеться прийти ще, поки ми тут.

— Це надзвичайно, — відгукується Бейлі, переводячи погляд на дівчинку.— Дякую щиро-прещиро.

— Прошу, — усміхається Крихітка. — І, будь ласка, повідом нас із Прибамбасом, якщо ти прийдеш. Тоді ми знатимемо, що ти тут, і знайдемо тебе. Ти не проти?

— Це було б чудово, — погоджується Бейлі. — Справді, дуже дякую.

— Тоді скоро побачимося, — прощається Прибамбас, простягаючи руку.

— Неодмінно, — зголошується Бейлі, стискаючи її. — Я можу прийти вже завтра.

— Було б добре, — озивається Крихітка. Бейлі відпускає хлопчикову руку, а дівчинка нахиляється та швидко цілує його в щоку. Малий одразу відчуває, що шаріється. — Добраніч, — додає Крихітка, відходячи.

— В-в-вам теж, — затинається Бейлі. — Доброї ночі.— Він махає, поки друзі не зникають за важкою завісою, а потім повертається, щоб піти додому.

Здається, ціле життя минуло відтоді, коли він ішов до цирку, хоча насправді промайнуло лише кілька годин. Більше того, здається, що Бейлі, той, що увійшов до цирку, і той, що з нього вийшов зі сріблястим квитком у кишені, — це дві різні людини. Хлопчик розмірковує, котрий із них двох справжній, адже Бейлі, що самотню сидить на дереві, не може бути тем Бейлі, котрий отримує спеціальний пропуск до вражаючого цирку й без зусиль заводить дружбу з такими цікавими людьми.

Наближаючись до ферми, він упевнюється, що теперішній Бейлі значно ближчий до того, яким має стати в майбутньому, аніж учорашній Бейлі. Він сам не розуміє, що все це означає, але й не дуже переймається.

Уночі йому сниться, що він став лицарем зі срібним мечем, вершником на коні, і, зрештою, це не здається дивним.

Лондон, серпень 1896

Цієї ночі Опівнічний Прийом, попри кількість гостей, минає без зайвого галасу. Цирк щойно повернувся з дублінських гастролей і готується надовго залишитися в передмістях Лондона, тож серед запрошених є й кілька артистів. Із Відня приїхав містер Барріс.

Селія Бовн більшість часу перемовляється з мадам Падва, яка сидить ліворуч від неї, загорнута в лазурні шовки.

Сукня, у яку вбрана Селія, теж справа рук Тітоньки. Планувалося, що дівчина виступатиме в ній, але кожен вигин і складка сріблястої тканини так блищали на світлі, що відволікали всю увагу. Ефект від сукні був таким вражаючим, що Селія не змогла віддати її та залишила собі, щоб одягати, ідучи за межі цирку.

— Дехто не може відвести від тебе очей, моя люба, — зауважує мадам Падва, показуючи келихом у напрямку дверей, де тихенько, заклавши руки за спину, стоїть Марко.

— Імовірно, він милується витвором ваших рук, — каже Селія, не обертаючись.

— Я б заклалася, що більше за сукню його цікавить