Читати книгу - "Проект «Україна». Австрійська Галичина"

занепад і крах Австро-Угорської монархії. Фундатор сімейства походить з убогих селян зі «словенського» містечка Сипольє (на відміну від фікціонального, справжнє містечко з такою назвою розташоване в Косово, неподалік від Приштини). Найстарший Тротта тягнув лямку вахмістра жандармерії, позбувшись у сутичці з боснійськими контрабандистами ока. Ставши інвалідом, він і далі охороняє кордон імперії — тепер уже не державний, а символічний, працюючи охоронцем у парку при замку Ляксенбурґ, так би мовити, огорожу того самого «Меттернихового саду», що надає новому і, здавалося б, несуттєвому заняттю неабиякого символічного, замалим не сакрального значення. Його син Йосиф, лейтенант піхоти, рятує австрійському цісареві Францові Йосифу I в битві під Сольферино життя, за що отримує аристократичний титул і звання капітана. Натрапивши в підручнику свого нащадка на прикрашене зображення подій, в яких брав безпосередню участь, Йосиф Тротта фон Сипольє даремно скаржиться, зокрема, самому цісареві: габсбурзька система — нездоланний мур, що його не може пробити, шукаючи правди, навіть герой Сольферино. Приголомшений, він покидає армію й оселяється в Чехії, де веде усамітнене життя. Його син, барон Франц фон Сипольє, якому розчарований батько забороняє військову кар’єру, стає чиновником, відданим цісареві так само, як дідо і батько. Історія роду закінчується бароном Карлом Йосифом Троттою фон Сипольє, який на бажання батька-бюрократа і проти своєї волі вступає на військову службу. Доля закидає останнього Тротту в Галичину, на російський кордон, де він віддається алкоголю й азартним іграм, а коли вибухає Перша світова війна, гине, добуваючи для підлеглих солдатів воду. В день похорону імператора Франца Йосифа I вмирає і батько наймолодшого Тротти. «Картина імперії цісаря, подана Ротом, типово слов’янсько-федералістського, периферійного штибу, — пише Маґрис. — Його імперія — імперія коронних країв, відлеглих провінцій на російському кордоні і слов’янсько-єврейського світу Галичини та Буковини».

Тоді як «Марш Радецького» написаний напередодні приходу до влади в Німеччині нацистів, роман «Гробівець капуцинів» завершується вранці 12 березня 1938 р. — того дня, в який Адольф Гітлер перетнув кордон Австрії, де його доволі палко вітали. Герой «Гробівця» — з тих самих славетних Тротт, що їх письменник вивів у «Марші Радецького»: дідо протагоніста — рідний брат героя Сольферино. В «Гробівці капуцинів» Франц Фердинанд Тротта (Рот бавиться знаковими історичними іменами) розповідає історію свого життя: «Мій батько мріяв про слов’янське королівство під пануванням Габсбургів. Вн мріяв про монархію австрійців, угорців і слов’ян».

У квітні 1913 р. до молодого й заможного віденця Франца Фердинанда фон Тротти навідується його кузен, селянин і висмажувач каштанів Йосиф Бранко, приятель якого, уродженець Злотогрод на Галичині єврей Манес Райзіґер, клопоче для свого сина місце у віденській консерваторії. Тротта звертається до графа Хойницького, також галичинина, який усе якнайкраще полагоджує. Влітку 1914 р., прийнявши запрошення вдячного Райзіґера, Тротта вирушає в Галичину. Вибухає війна. Тротта квапиться назад до Відня, щоб домогтися призначення в Східну Галичину, де вже служать його приятелі Бранко і Райзіґер. У першому ж бою троє товаришів потрапляють до російського полону й опиняються в Сибіру, де їхня дружба врешті розпадається. Кожний власними силами пробивається додому на Захід. 1918 р. Тротта повертається до Відня: улюблений цісар у гробівці, дружина «трішки не теє». Спроби налагодити сімейне життя зазнають невдачі, дружина покидає чоловіка і спільного сина. Окремими штрихами запортретовано історію міжвоєнної Австрії, кінець монархії, коротку громадянську війну, станову австро-фашистську державу. На своїх колишніх приятелів Тротта покладає провину за розпад імперії: «Легковажними кав’ярняними жартами вони зруйнували державу». Тротту мучить сумління, його тягне в гробівець Капуцинів, де спочивають його цісарі, проте гробівець замкнений: монархіст Тротта зазнає останньої, найнищівнішої поразки. У «Гробівці капуцинів» політичний імператив остаточно ховає поетику тексті: «Надмірне вихваляння габсбурзького минулого в останньому романі, „Гробівці капуцинів“, як і в інших творах цього періоду, відбувається коштом життєвости і правдивости, чого, звичайно, немає в „Марші Радецького“». В обох романах Галичині відведено ключову роль.

На новелі «Погрудді цісаря» варто зупинитися докладніше. Історія, викладена в ній, діється в «колишній Східній Галичині, теперішній Польщі», у що втаємничує вже перший рядок, допомагаючи зорієнтуватися в часі і просторі. Перший абзац містить усе, що належить довідатися, аби підготуватися до дальшого перебігу подій. Рот вправно навіює враження документальности: «У колишній Східній Галичині, теперішній Польщі, дуже далеко від єдиної залізничної колії, що з’єднує Перемишль і Броди, лежить сільце Лопатини, про яке я й збираюся розповісти химерну історію».

«Колишній» і «теперішній» ясують часові відношення, на зміну Східній Галичині прийшла реальність «теперішньої Польщі». Місце, назва якого потребує докладнішого пояснення, лежить «дуже далеко від єдиної залізничної колії, котра з’єднує Перемишль і Броди», тобто дуже далеко від і без того єдиного згаданого символу цивілізації — залізниці. Залізниця стає своєрідною демаркаційною лінією, яка відділяє модерн від немодерну. Прикметно, як охоче Рот оселяє дію своїх творів у топосах немодерну.

Лопатини — не місто і навіть не село; місце, в якому відбувається дія, всього-на-всього сільце, і в наданні переваги суфіксальній, а не атрибутивній зменшувальності, вчувається близькість письменника до слов’янського елементу, то тут, то там проглядає слов’янське мовно-світоглядне коріння, вигадливість у будуванні і додаванні зменшувальних елементів з іноді виразним іронічним відтінком й аж до неґації. В контексті німецької мови і Ротової стилістики такі демінутиви набувають іронічного, подекуди саркастичного звучання.

Хоча цим, здавалося б, і перенаголошується незначущість статусу місця, читаючи «Погруддя цісаря», не покидає враження, що Лопатини — не що інше, як Броди. З цим, звичайно, нелегко погодитися без додаткової арґументації, адже в тексті прокладена виразна межа між Бродами і Лопатинами. Комплексний процес переосмислення, з яким маємо справу, складається з таких моментів: 1) спроби ідеалізації рідного міста Броди; 2) в’єднання ідеалізованих Бродів у тканину літературного тексту; 3) усунення рис, які не вписуються в образ ідеалізованого міста; 4) делегування цих репресованих рис автономному фікціоналізованому літературному топосові.

Йозеф Рот спонукає свого оповідача згадати Броди як місце, яке перебуває в модерні (через залізничне сполучення, технічно в’єднане в модерн), на противагу до відлеглих, загумінкових Лопатинів, дарма що в часи Ротової юности Броди вже перестали бути тим, чим вони були в середині XIX ст.: «Щонайпізніше від