Читати книгу - "Скалаки"

— Затримай його, Лідко! Не дайся, ми вже йдемо! — гукала шафарка.

Економ опам’ятався..

— А, от як ви! — просичав він і підбіг до вікна, щоб вискочити надвір.

— Назад! — крикнула Лідка, силкуючись затримати його.— Висадіть двері! Він хоче втекти!

На двері посипались важкі удари. Економ, очманівши від страху, накинувся на няньку. Завзята дівчина не змогла довго опиратися розлюченому здоровилові. Важкий його кулак упав на Лідчину голову, і вона, непритомна, звалилась додолу. Забряжчало скло, економ вискочив у вікно й зник.

За брамою розлігся протяглий громовий крик. Юрма повсталих селян спинилася перед Плговським фільварком. Облягати його й брати приступом не довелося, Їржик давно вже через стару шафарку порозумівся з челяддю. Брама розчинилася. Червоне світло смолоскипів упало на засніжений двір і на будівлі. У світлі тому показався Балтазар на коні, а за ним із гучним криком валив, мов повінь, весь натовп.

— Оконома! Оконома! Кровопивця дайте нам! — кричали люди.

— Задушити його, звірюку! — почувся голос старого селянина, що мчав до економових покоїв, мов юнак. Та його випередив Їржик — він поспішав до своєї Лідки. В сінях Скалак набіг на стару шафарку.

— Де вона? — зірвалося з його уст.

— Он там!

Скалак влетів у кімнату, на яку показала йому шафарка. На підлозі біля вікна лежала Лідка. Коло неї вже поралось, намагаючись одволати її, кілька дворачок. Юнак несамовито скрикнув і впав навколішки біля дівчини, кличучи її на ймення.

Лідушка розплющила очі. Над нею вже схилився й старий дядечко в білому вояцькому плащі, гладив її, називав ласкавими словами. Дівчину перенесли на ліжко. У дворі тим часом стояв грізний крик і гамір, блудними вогнями мигали смолоскипи. Люди бігали по всьому двору й по дому, горлаючи, перекидали й трощили все економове та панське.

— Оконома! Оконома! — лунали дикі покрики.

До кімнати, де сиділа на ліжку Лідушка, вбіг старий селянин.

— Оконома! Де він, звірюка!? А, осьде його щеня!— розкричався він, мов несамовитий.— Давайте його сюди! Татко втік, то давайте синка! В нас же забирають синів, то давайте його сюди!

Дворачка скам’яніла зі страху.

— Не чіпайте дитини! — зойкнула Лідка.

— Стійте, діду! — гримнув Балтазар.— Це пискля нічого вам не зробило.

— Ха-ха-ха, захищайте панське поріддя! Годуйте його!

— Дитини не руште ані пальцем!

— Дайте мені оконома!

— Ходімо, я вам його дам!— озвався Їржик.— Дядьку Балтазаре, побудьте поки що тут, я пришлю Єніка, нехай одведе Лідушку на Мартинівський хутір.— І вибіг за двері.

Селяни трощили, де що запопали. Один знайшов у економових покоях кілька пляшок вина; побачивши те, люди кинулися до склепів, виламали двері, позабирали там усі напої, викотили барило пива, і почався дикий бенкет. По переходах при світлі скіпок та ліхтарів, у покоях — повсюди пили, галасували, співали.

Їржик знайшов Єніка на чолі юрми, що обшукувала двір.

— Ось під вікном Слід, де він вискочив. Побіг до задньої хвіртки, але там уже затоптано,— сказав молодий селянин.

— У поле побіг, не до замка! — закричав дід.— Доженемо! — І щодуху помчав до хвіртки.

Молодий Скалак послав Єніка до Лідушки, а сам подався хвірткою в поле. Незабаром за ним слідом біг уже й Балтазар із кількома чоловіками. У старого драгуна в руці блищала гола шабля. Попереду видно було старого селянина з П. Нахиливши голову, він біг снігом навпростець по економовому сліду: зійшов місяць, і на снігу видно було глибокі сліди чоловічих ніг, що вели просто в поле. От Їржик спинився й показав рукою в бік невисокого крутого схилку, над яким чорнів лісок.

— Онде! Он! То він! — вигукнув юнак і припустив швидше, випередивши діда.— До лісу хоче, а попід лісом до замка! Стривай, однаково не втечеш!

Погоня пустилася бігом. Бігти глибоким слідом було важко, ноги грузли, усі повпрівали, піт котився по обличчях. Далеко попереду біг Їржик, за ним дід, що йому жадоба помсти додала юнацької сили. Економові теж було нелегко втікати: схил був крутий, а спуститись і бігти низом він уже не наважувався. Раз по раз він провалювався в замет або сповзав назад. До лісу було ще далеченько. А ззаду вже долітали голоси погоні.

— Цього разу вже не вислизнеш, як на «Скелі»! — кричав Їржик.

— І Салакварда вже йде! — глузливо вигукнув Балтазар. А потім додав іще: — Ну, як, прийде депутація?

То він натякав на економову посмішку тоді, в замку, як Уждяна вели до цюпи.

Втікач наближався до лісу, пнувся до кущів, хапаючись