Читати книгу - "Вовк-тотем"

Троє пекінців ніби раптом усвідомили всю небезпеку свого становища і тільки тепер нарешті зрозуміли, що в сумці в них не пташині яйця, а вовки, які завжди наводили жах на ханьців.

Коли помер його старший брат Чарахай-Лінху, він узяв собі його дружину і в них народилося двоє синів, одного назвали Ґенду-чине, іншого — Улукчин-чине. У перекладі з монгольської чине означає вовк… У «Збірнику літописів»[71] спеціально зауважено, що ці імена означають «вовк» і «вовчиця». Рід Чинос — це нащадки цих двох синів.

Рід Чинос згадується в генеалогічних таблицях «Історії династії Юань», закінчення — с (s) означає множину, тобто назва роду перекладається як «зграя вовків».

Троє пекінців поспішили сісти в сідла й поїхали за Доржем на захід через очерет, а потім — на південь, огинаючи солончаки й спеціально вибираючи такі місця, де не залишаються відбитки кінських копит. Дорогою додому всі троє пекінців дещо хвилювалися: вони не тільки не почувалися переможцями, а, навпаки, відчували докори сумління, мов злодії під ворітьми знатної родини, які бояться, що коли господар дізнається про злочин, то кинеться за ними навздогін, охоплений люттю, на чолі своїх охоронців, і тоді їм буде непереливки.

Однак, коли Чень згадав про ягня, вкрадене вовчицею, йому вдалося дещо відновити душевну рівновагу, адже його сьогоднішні дії можна розглядати як відплату чабана за своє вбите ягня. Знищити одне лігво вовків — все одно, що врятувати одну отару овець. Якби вони не помітили й не забрали вовченят із цього лігва, хто знає, якої шкоди їхні нащадки завдали б худобі! Винищувати вовчі лігва — це, безсумнівно, найбільш ефективний спосіб боротьби за виживання між людьми й вовками в монгольському степу. Знищити одне лігво вовченят — це те саме, що знищити невелику зграю вовків, причому, хоча дістатися до цих малих було важко, знищити їх все одно набагато легше, ніж убити сімох великих вовків. Однак тут поставало ще одне питання: чому ж, якщо монголи давно вже винайшли такий швидкий і ефективний засіб боротьби з вовками; поголів’я їх у степу так і не зменшується? Чень вирішив запитати про це в Доржа. Той роз’яснив ситуацію таким чином:

— Вовки дуже хитрі, вони вміють вибрати час для народження цуценят. Хоча й кажуть, що колись давно вовки й собаки були однією родиною, однак насправді вовки набагато шахраюватіші, ніж собаки. У собак цуценята народжуються щороку через півмісяця після Свята весни, а вовки дають потомство, як навмисне, на початку весни, коли тільки-тільки розтане сніг і в овець почнеться ягніння. За весь рік для монголів — це період найбільшої заклопотаності, втоми й хвилювання, коли потрібно одну отару розділити на дві, тож вони всі свої сили віддають вівцям. Люди так стомлюються, що навіть про їжу не згадують, де ж у них ще будуть сили полювати на вовченят? А коли період окоту в овець завершиться й у людей з’явиться вільний час, вовченята вже виростуть і вийдуть зі своїх нір. Адже зазвичай вовки не живуть у норах, вони роблять їх, тільки коли вовчиці час народжувати. Вовченята розплющують очі приблизно через місяць після народження, а ще через місяць з лишком вони вже можуть скрізь бігати за мамою. Тож у цей час вже немає сенсу шукати їхні нори — вони будуть порожніми. Якби вовченята народжувалися в якусь іншу пору року, не навесні, тоді б люди мали достатньо часу для полювання на них і вже давно б їх винищили. Однак у тому, що вовченята народжуються навесні, для вовків є ще одна вигода — вовчиця якраз може красти ягнят, щоб нагодувати своїх малюків, а ще навчити їх здобувати собі їжу. Ніжне м’ясо ягняти — найкраща їжа для вовченят, якщо воно є, вовчиця не переживає, що в неї забракне молока на весь приплід і може прогодувати навіть більше десятка малюків…

Ян Ке, вдаривши по сідлу, сказав:

— Ех, вовки-вовки! Я справді здаюсь! Ти ба, вони навіть можуть розрахувати час для приплоду! І справді: навесні під час ягніння дуже стомлюєшся — щодня бігаєш за цією отарою з великим повстяним мішком за плечима, в якому по четверо-п’ятеро ягнят, і поки так за день зробиш з десяток ходок, на вечір і ноги простягнеш. Якби не цікавість і бажання спробувати вперше на смак полювання на вовченят, хто б і витрачав на це так багато сил! Більше я не піду на них полювати. А сьогодні після повернення хочу нарешті гарно виспатися.

Ян Ке дійсно постійно позіхав. Чень Чжень також раптом відчув, що його охоплює сон і йому хочеться швидше повернутися до юрти, розтягтися на ліжку й заснути. Однак міркування про вовків також не йшли йому з голови, тож він, підбадьорившись як міг, запитав:

— Чому тутешні старі чабани так не полюбляють руйнувати вовчі нори?

— Усі місцеві чабани сповідують ламаїзм, — відповів Дорж. — Раніше майже з кожної родини забирали когось у лами. Лама ж повинен чинити тільки добро, він не може нікого безпідставно вбивати. Крім того, вбивство вовченят теж може вплинути на відміряний йому вік. Я не вірю в ламаїзм і не боюся зіпсувати собі життя. Ми, монголи з північного заходу, не віддаємо своїх небіжчиків на поживу вовкам, тож нехай хоч і всі вовки будуть винищені — я не боюся. Після того, як