Читати книгу - "Юнаки з вогненної печі"

грамоту, але потворну, їх навчили читати, але тільки те, що дозволяли, їх навчили писати, але тільки те, що дозволено, їм говорили одне, а робили інше. Говорили, що все роблять задля них, а робили все тільки для себе. В селян зовсім забрали землю й відучили любити її, бо вона була не їхня. Робітникам сказали, що заводи й фабрики їхні, але вони так само працювали, як і до цього, тобто як раби. Яка їм, зрештою, різниця: чи працюють вони на хазяїна, чи на державу? Але різниця є. Хазяїн хотів, щоб робітник працював більше і за більшу роботу більше платив. Держава ж боялася, щоб робітник не став заможний, інакше він стане незалежний. Отож вона не давала йому заробити більше норми, а коли він виробляв більше, зрізала розцінки. І робітник також ставав лінивий, а що заробляв мало, то починав красти й махлювати, тобто держава почала нищити людей морально. Безчестя й брехня стали нормою суспільства, отже, все почало будуватися на брехні, секретах, таємних розпорядженнях і без ніяких законів...

Я був заскочений. Виявляється, батько мій був ще більшим вільнодумцем, як я, принаймні більше за мене розумів. Ніколи раніше не вдавався зі мною в такі розмови, хоч ми жили поруч усе життя.

— Живемо в країні брехні і брехунів,— казав смутно батько.— А брехню треба захищати, це правда захищає себе сама. Через це у нас така велика армія, стільки багато шпиків і така могутня у нас політична поліція. Нам кажуть, що біле — це чорне, й навпаки, а коли хто сумнівається, того — під ніж. Отож всі дружно кричать, що біле — це чорне, а чорне — це біле!

І тут він виклав свою теорію життя, просту, але й несподівану.

Поділ людей на панів і простих був, і є, і завжди буде, але не тим люди між собою різняться — то різниця позірна. У світі є люди й болото, сказав батько. Болото — це ті, що рвуться до чинів, обставляють свої конури чи квартири, обвішують себе цяцьками чи пишними тканинами, болото невдоволиться, злоститься, заздрить, топить брата свого, хоче стати чи підскочити у вищі начальнички, краде, вдається до пияцтва, розпусти, чинить злочини, освячені державою чи й не освячені, намагається більше й краще з’їсти й випити, менше працювати, а більше взяти — і кінця і краю їхнім потребам та апетитам нема. Це не люди, а істоти, сказав батько, вони земля і в землю перетворяться. В їхнє число входять пани й непани, освічені й неосвічені чи малоосвічені, вищі й нижчі, бо всі одному Богові вклоняються, і ймення тому Богові — корито. Рвуться до модного, блискучого, розцяцькованого, дорогого, смачного, солодкого, але душі їхні — як дупла гнилого дерева, тобто душ у таких людей нема. Це, можна ще сказати,— люди-тварини, які нічим не різняться від собаки, чи корови, чи кота, вовка, барана і так далі. Одне слово — вони болото. Але є між них і люди (освічені, неосвічені, чи малоосвічені, чи й неписьменні), які байдужі до модного, блискучого, дорогого, не ганяються за чинами, посадами, місцями із вищою платнею і за кращею їжею. Головна їхня турбота в цьому світі — здобути, виховати і зберегти чисту душу. Вони не вкрадуть, не уб’ють, не будуть заздростити, ненавидіти, не чинитимуть зла ближньому, бо нічого не хотітимуть у того ближнього забрати, вони просто чесно й порядно живуть. Байдуже, чи моляться вони Богові, чи б’ють йому поклони, чи малюють його образи і схиляються перед ними, вони можуть навіть не думати про Бога, але саме їх обрав Бог і саме вони його сини. Саме завдяки їм світ іще тримається, і його не можна назвати бедламом та бардаком. Кінець світу настане, сказав батько, коли вмре із них останній. Але поки хоч один житиме, світ триватиме, бо саме вони і є цей світ.

Цього разу я був не просто заскочений, а вражений. Тільки тепер зрозумів, чому Іван Маркіянович назвав мого батька дон-кіхотом — батько викладав свої погляди і йому. Але яка різниця між ними та їхніми думками!

— Все це розказав тобі,— мовив батько, мерзлякувато поводячи плечима,— щоб ти зрозумів: чому ні я, ні мати не підемо купувати тобі довідки. Щоб не думав про нас погано і щоб не вважав, що ми не любимо тебе. Саме тому не підемо, що любимо тебе!

— Але я ж цього не вимагаю! — вигукнув я.

— І чудово, що не вимагаєш. Ми дуже б хотіли, щоб ти вчився, але освіта з тебе людини не зробить. Людину із себе можеш зробити сам. І коли тобі не вдасться здобути освіти, це ще не значить, що ти станеш ущербним. І з освітою людина може бути болотом, а людина проста й убога піднестися вище царя, коли той — болото, а вона — з душею.

— І мати теж так думає? — спитав здивовано я.

— З жінками діло складніше,— мовив батько.— Вони, бідні, більш підвладні капостям цього світу і цінять речі серцем, а не розумом. Серцем вони багатші нас, чоловіків, через що й серед них є багато людей, а не болота. Але є серед них чимало й болота. Ми, чоловіки, повинні усвідомлювати своє добро і зло, а в них воно часто проявляється натурально.

— А ти віриш у Бога? — спитав я.

— Колись вважали, що Бог у вірі нашій, а мені здається, що й без нашої віри Бог є Бог. Коли віра допомагає людині стати людиною, то хай вона буде, а коли стає ще одним мракобіссям, то це не Божа справа, віра ота, а чортяча. Тому віруючий може бути далі від Бога, як невіруючий. Вірити треба в добру людину і в добро на світі, а не в Бога, бо Бог вищий