Читати книгу - "Домбі і син, Чарльз Діккенс"

Капітану сподобалося, що йому відповідають з усмішкою: це виглядало незле.

- Бачите,- почав капітан, водячи очима по кімнатці, наскільки йому дозволяв комір його сорочки,- сам я моряк, містере Турбот, а Уол-р, що у вас тут значиться,- мені майже син.

- Уолтер Гей? - перепитав містер Турбот, знов демонструючи зуби.

- Уол-р Гей,- ствердив капітан.- Саме так! - Видно було, що швидкість реакції містера Турбота викликала тепле схвалення капітана.- Я - близький приятель хлопця і його дядька. Може,- додав капітан,- ви чули моє ім’я від вашого шефа? Капітан Катл?

- Ні,- одказав містер Турбот, ще енергійніше вищиривши зуби.

- Що ж,- вів далі капітан.- Але я маю приємність бути його знайомим. Я їздив до нього на Уессекське узбережжя разом з моїм другом Уол-ром, коли... коротше кажучи, в одній невеличкій справі.- І капітан кивнув головою - ніби між іншим, невимушено і разом з тим значуще.- Ви, насмілюся думати, пригадуєте?

- По-моєму,- сказав містер Турбот,- я мав честь залагоджувати цю справу.

- Авжеж! - мовив капітан.- Знов саме так! Мали! Тож я й дозволив собі прийти сюди...

- Може, присядете? - запропонував, усміхаючись, містер Турбот.

- Спасибі,- відповів капітан, скориставшися з пропозиції. - Все воно якось зручніше розмовляти сидячи. А самі ви не сядете?

- Ні, дякую,- відмовився управитель і залишився стояти (мабуть, за набутою взимку звичкою) спиною до каміна, дивлячись зверху на капітана всіма зубами і яснами. Ви, кажете, дозволили собі... хоча тут немає нічого...

- Красно дякую, чоловіче,- мовив капітан.- Дозволив собі прийти сюди в справі мого друга, Уол-ра Гея. Сол Джілс, його дядько,- людина вчена і в науці він - дока. Та його не можна назвати удатним моряком,- він не практик. Уол-р - хлопець ловкий, яких мало, та в одному йому клепки бракує- він надто скромний. Тепер ось що я хотів би сказати вам,- капітан стишив голос до конфіденційного шепоту,- як другові: хай це буде тільки між нами й на моїй відповідальності, доки ваш шеф не стане трохи прихильніший і ми підемо з ним одним галсом. Чи все тут гаразд і чи за ходового вітру відчалює Уол-р?

- А як ви гадаєте, капітане Катле? - спитав містер Турбот, піднімаючи поли фрака і стаючи в позицію.- Ви, людина практична,- як ви гадаєте?

Жодними словами - крім уже згаданих вище невимовних китайських ієрогліфів - не можна було б описати всю значущість і гостроту капітанового погляду, якого, підморгнувши, він послав у відповідь.

- Та ну! - розцвів капітан.- Як кажете? Маю я рацію чи ні?

Підбадьорений і натхнений люб’язними посмішками містера Турбота, капітан вклав у свій погляд так багато змісту, що мав відчуття, наче висловив усе вичерпно й красномовно, тож міг і собі поставити запитання.

- Маєте рацію, безсумнівно,- сказав містер Турбот

- Значить, погода сприятлива? - вигукнув капітан Катл.

Містер Турбот ствердно посміхнувся.

- Вітер попутний, міцний? - допитувався капітан.

Містер Турбот знову ствердно всміхнувся.

- Ага! - з полегшенням гукнув задоволений капітан.- Я добре знав це й так і казав Уол-рові. Спасибі, спасибі.

- У Гея блискуче майбутнє,- Докинув містер Турбот, ще ширше розтягуючи рот.- Перед ним - цілий світ.

- Цілий світ і дружина, як то кажуть,- натхненно додав капітан.

При слові «дружина» (яке злетіло ненароком) капітан зробив паузу, знову підморгнув, настромив на каракуватий ціпок свій капелюх, крутнув ним і скосив око на свого широко усміхненого приятеля.

- Закладаюсь на пляшку ямайського рому,- мовив капітан, пильно дивлячись на нього,- що я знаю, чого ви всміхаєтесь.

Містер Турбот уступив до гри і всміхнувся ще ширше.

- Воно не вийде звідси? - капітан тицьнув ціпком у двері, щоб перевірити, чи вони зачинені.

- Ні на палець,- заспокоїв його містер Турбот.

- Ви, певне, подумали про те, що починається з великого «Ф»?

Містер Турбот не заперечив.

- А далі щось ніби «л», а потім «о»?

Містер Турбот не переставав усміхатись.

- Я знову вгадав? - прошепотів капітан, і червона смужка у нього на лобі від піднесення аж набрякла.

А що містер Турбот, і далі всміхаючись, закивав головою, то капітан Катл підвівся, потис йому руку й запевнив, що обидва вони йдуть одним галсом і що він (Катл) давно вже ліг на цей курс.»

- Він познайомився з нею,- прорік капітан таємничо та серйозно, як того вимагала задана тема,- цілком небуденно. Пригадуєте, він знайшов її на вулиці, коли вона була ще крихітка. Відтоді він полюбив її, а вона його, як можуть любитись такі молодятка. Ми - Сол Джілс і я - завжди казали, що вони створені одне для одного.

Ні кішка, ні мавпа, ні гієна, ні сама смерть не показали б капітанові більше зубів, ніж показав містер Турбот під час цього монологу.

- Все воно в один бік хилиться,- вирік щасливий капітан.- І вітер, і течія, як бачите, ідуть в одному напрямку. Завважте, що того дня саме він трапився під руку.

- Надзвичайно сприятлива прикмета,- сказав містер Турбот.

- Завважте знов-таки, що його взяли на буксир і опісля,- провадив своєї капітан.- Що ж може кинути його в самоплав тепер?

- Нічого,- відповів містер Турбот.

- Ще раз маєте рацію,- знову потис йому руку капітан.- Нічого! Отже,- так тримати! А ще син - миле таке дитя - помер, так?

- Так, син помер,- потвердив згідливий Турбот.

- Промовте лиш слово, і маєте іншого,- процитував капітан.- Небіж ученого дядька! Небіж Сола Джілса! Уол-р! Уол-р, котрий уже у вас! І,- капітан поволі підносив голос, готуючи співбесідника до завершального вибуху,- котрий щодня ходить од Сола Джілса до вас, у ваші обійми!

Самовдоволення, з яким капітан при кожній наступній фразі ніжно підштовхував ліктем містера Турбота, могло перевищити тільки те переможне почуття, з яким капітан відкинувся на спинку крісла і глянув на Турбота, завершивши цей блискучий зразок свого красномовства. Перейми при народженні такого шедевру здійняли хвилі на його обширному синьому жилеті, а ніс з тієї ж причини палився вогнем.

- Правий я? - запитав