Читати книгу - "Повість минулих літ"

19 В Iп. хибно "словомъ", у Хл. "послом".

20 Згаданий вище Константин договір не підписував. Цей Леонів син Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), з дитинства престолонаслідник, мав тоді всього шість років і три місяці.

21 В Іп., Хл. і Радз. "а в недhлю", "недели", хоч ясно, що тут ідеться про літочислення індиктами (див. прим. 1 до 852 р.); в літопис договір внесено під 912 р. за візантійським літочисленням.

22 Фофудія — особлива грецька матерія, з якої шили каптани з поясами, чи фофудоти; з середини XII ст. замість фофудій з1явилися оксамити (див. ще прим. 2 до 1115 p.).

23 Це число вирахувано від часу смерті Рюрика в 879 р

24 Додано з Радз. Розповідь про чарівництво Аполлонія Тіанського виписана з продовження перекладу "Хроніки" Амартола; місцями він важкий для тлумачення; наш переклад звірено з грецьким оригіналом.

25 В Іп. попсований текст "от лежащими на гробh трусъ", у Радз. "о лезащимъ на градh трусъ".

26 В Іп. "ополчать же тя и при березh си Орити", у Хл. "при брезh сі орнити", у1 Радз. "оплачеть же тя и при березh сыи Оронтии".

27 Додано з грецького оригіналу.

28 В Іп. і Хл. хибно "преславныя", у Радз. "православныя".

29 В Іп., Хл. і Радз. хибно "здhтельствуеть", "свидhтельствуеть".

30 Ідеться про фараона, якому, за Біблією (Буття XLI), бог наслав пророчі сни і цим дав знати про наступні сім років урожайних і сім неурожайних, голодних.

31 В Іп. і Хл. хибно "посредh же града", "посреди же города"; у Радз. "последи же родъ".

913

1 Зрозуміло, що Ігор став князювати відразу після смерті Олега, восени 912р.; запис про це під 913 p. свідчить про візантійське літочислення (початок року).

2 Відомості з продовження "Хроніки" Амартола.

3 В Іп. і Хл. "заратишася", у Радз. "затворишася".

914

1 Відомості з продовження "Хроніки" Амартола.

915

1 Відомості про ці два походи Симеона взято з продовження "Хроніки" Амартола.

920

1 Роман Лакапін, вірменин, професійний воїн-моряк, 919 p. здійснив у Візантії державний переворот, одружив чотирнадцятилітнього імператора Константина VII Порфірогенета зі своєю дочкою Оленою, і той примушений був спочатку проголосити Романа кесарем, а 17 грудня 920 р., про що говориться в продовженні "Хроніки" Амартола, коронувати його як співімператора; аж до 16 грудня 944 p., коли Романовісини Стефан і Константин у свою чергу скинули свого батька, вся влада перебувала в його руках.

929

1 Відомості з продовження "Хроніки" Амартола, де хибно наведено число індикта (2 замість 12), і тому в наш літопис їх внесено під 929 p.; подія була 6432 [924] p.

934

1 Відомості з продовження "Хроніки" Амартола.

940

1 У Новгородському першому літописі (далі — Новг. І) тут сказано, що уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду, і що було взято їхній город-столицю Пересічень.

941

1 Розповідь про цей похід Ігоря спирається на даних "Житія Василія Нового", продовження "Хроніки" Амартола та на народних переказах.

2 Кількість суден дуже перебільшено. Дату приходу русів джерела наводять різну — 10 червня, 18 червня (у продовженні "Хроніки" Амартола), 10 липня 941 p. Візантійські кораблі зустріли Ігореву флотилію біля входу в Босфор 8 червня, застосували грецький вогонь — вибухову суміш зі смоли, сірки, селітри, нафти на ін., що горіла й на воді; . її метали з труб-сифонів, укріплених у позолоченій пащі лева, що була встановлена на носі корабля.

3 Додано з продовження "Хроніки" Амартола.

4 В Іп. і Хл. хибно "изъламляху"; у Лавр. "изимахуть".

5 Доместик — тут; командуючий східними військами Візантії.

6 Стратилат — воєначальник.

942

1 Відомості з продовження "Хроніки" Амартола, але 15 індикт, що припадав на 6435 [927] p., літописець помилково відніс до 6450 [942] р. Симеон з 918 (919) p. був уже не князем (ханом) болгарським, а царем.

943

1 Відомості з продовження "Хроніки" Амартола.

945

1 Цей договір, за найновішими дослідженнями, укладено в Константинополі після попередніх переговорів візантійських послів у Києві з Ігорем. Грамоту, затверджену в Цесарограді руськими послами і купцями, було доставлено в Київ, де її утвердив присягою Ігор, і відіслано назад у Константинополь через візантійських послів, які натомість вручили в Києві руському князеві хрисовул (затверджену імператорську грамоту); копія грамоти