Читати книгу - "Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію, Борис Джонсон"

Увесь рух у світі спрямовується до взаємного зв’язку націй. Усюди навколо нас витає віра у те, що це найкращий шанс. Якщо самостійний, особистий суверенітет є недоторканним і непорушним, то як так сталося, що ми всі так віддані ідеї світової організації? Адже це ідеал, до якого нам необхідно долучитися. Як це ми зобов’язалися, на щастя країнам, чиї кордони не захищають хвилі і течії Каналу, взяти безмірне зобов’язання обороняти держави Західної Європи, включно зі своєю, чого раніше не робили ніколи? Як прийняли і, завдяки сьогоднішньому уряду, завзято погодилися жити на дотації Сполучених Штатів, ставши фінансово залежними від них? Виправдати і навіть стерпіти можна це лише тому, що по обидва боки Атлантики сформоване відчуття взаємного зв’язку, котре і є часточкою нашої віри та засобом нашого порятунку…

…Ні, я піду далі й скажу, що заради ідеї світової організації ми навіть підемо на ризик і жертву. Ми цілий рік самі боролись проти тиранії не тільки з національних мотивів. Звичайно, від наших дій залежало власне життя, проте ми боролися ще дужче, адже були переконані, що то не лише наша власна мета, а й світова, за яку ми й підняли «Юніон Джек» у 1940 і 1941 роках. Солдат, що поклав своє життя, мати, яка оплакувала сина, дружина, що втратила чоловіка, були втішені і натхненні й відчули значення того, що стали ланкою чогось всесвітнього і вічного, що завдячує нашій боротьбі за цінності не тільки свої, а й усього людства. Консервативна та Ліберальна партії заявляють, що національна суверенність не є непорушною і що її може бути рішуче послаблено задля тих всіх, із різних земель, хто перебуває в пошуках спільної дороги додому.

Це якраз один із тих текстів, якими розмахують на доказ того, що Черчилль був нестямним федералістом — що вірив у Сполучені Держави Європи. А їх іще більше. Схоже, вперше Черчилль сформулював бачення Європейського союзу в 1930 році, після подорожей по США, — і коли був дуже вражений відсутністю кордонів та митних зборів і тим, як єдиний ринок сприяв економічному зростанню. Навіть написав статтю під назвою «Сполучені Держави Європи»; насправді йому і приписують авторство цього словосполучення.

У жовтні 1942 року, у розпал війни, Черчилль написав листа Ентоні Ідену, у якому змалював своє бачення повоєнного світу. Ідеальним, на його думку, варіантом були Сполучені Держави Європи, за винятком Росії, у яких перепони між європейськими націями були б «мінімальними і пересування нічим не обмежувалося б». А після війни було ще повно пишних промов, про союз галлів і тевтонців, підвалини Святині Миру і всілякого такого іншого.

У Цюріху в 1946 році Черчилль сказав:

Нашим обов’язком є побудувати подобу Сполучених Держав Європи…

Структурними особливостями цієї системи, якщо вона буде гідно і правильно сформована, будуть такі, що сприятимуть зменшенню ваги матеріальної сили поодинокої держави… Та якщо на початку всі складові Держави Європи неспроможні чи не воліють сполучитись у такий союз, у жодному разі не слід зупинятися, а слід скликати й об’єднувати ті, які воліють і можуть.

Та хто ті держави? Чи вважав Черчилль, що серед них мала бути і Британія? Іноді здається: вважав. У травні 1947 року він виголосив промову у лондонському Альберт-голлі, звернувшись до слухачів, зокрема голови і засновника Руху за об’єднану Європу, із закликом «представляти ідею Об’єднаної Європи, у котрій наша країна відіграватиме вирішальну роль». Завершив же висловлюванням, яке, схоже, можна трактувати як переконання, що «Британія повною мірою має стати членом європейської сім’ї».

У травні 1950-го він давав промову в Шотландії, у якій натякав, що вихідну точку в плані Шумана свого часу поставив саме він; і знову ж, схоже, був переконаний, що Британія повинна бути частиною тієї програми.

Понад 40 років я співпрацював із Францією. У Цюріху я закликав її повернути собі позицію лідера в Європі та посприяти поверненню Німеччини до європейської сім’ї. А тепер перед нами план, яким мосьє Шуман, міністр закордонних справ Франції, передбачає об’єднання французької та німецької вугільновидобувної та сталеливарної промисловості. Це могло би бути важливим та дієвим кроком у попередженні нової війни між цими країнами та врешті поховати ворожі чвари, що протягом 1000 років точилися між галлами і тевтонцями. І тепер Франція виступає із ініціативою, що перевершила всі мої сподівання. Та одного лишень цього не було б достатньо. Аби Франція була спроможна будувати відносини з Німеччиною належним чином, ми повинні її підтримати. Найважливішою умовою відновлення Європи є спільний курс споріднених своєю силою та ранами Британії та Франції; а вже потім — заснована на доброчесних засадах пропозиція цих націй простягнути руку допомоги Німеччині, зі стійким та милосердним бажанням дивитися вперед, а не назад. Століттями Франція та Англія, а згодом Німеччина та Франція, шматували світ своїми чварами. Їм потрібно тільки з’єднатися воєдино, аби встановити в Старому Світі панівну силу і стати центром Об’єднаної Європи, до якого могли б долучитись усі інші країни. Та на додачу до цього у нас є повне і могутнє схвалення тієї великої позаатлантичної світової міці, яка на своєму панівному піку відверто продемонструвала готовність піти на чергові жертви в ім’я свободи.

Іншими словами, від об’єднання Європи добре буде не тільки Франції, Німеччині та Британії: Америка теж цього хоче.

Я міг би процитувати й інші тексти, із інших промов — брюссельської, страсбурзької, гаазької. Чимало із них закінчувались сльозами Черчилля, оваціями його континентальних аудиторій, і принаймні одна — була зачитана його власною розкішною версією французької. Та, сподіваюсь, суть уже майже передано. Навіть якщо відкрити лише одне око і слухати лише одним вухом, можна запросто зрозуміти, чому саме Черчилля слід вважати одним із головних божеств Європейського Союзу.

Ось він там, на вершині, сидить на ложі євро-Олімпу — поряд із Моне, Шуманом, Спааком, Де Ґаспері, — смакуючи собі виноград Спільної Аграрної Політики.

Не дивно, що його іменем називають кругові розв’язки й проспекти в Брюсселі; не сюрприз — знайти його обличчя на стінах Європарламенту в Страсбурзі.

Це Черчилль-візіонер, фундатор руху за об’єднання Європи. Є у цьому велика частка правди. Проте правда і в тому, що він вірив і в те, що Британії слід відіграти головну роль у процесі уніфікації. І, тим не менш, як добре відомо євроскептикам, це жодним чином не вся історія.

Ось що їх так дратує —