Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Її величність кішка 📚 - Українською

Читати книгу - "Її величність кішка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Її величність кішка" автора Бернард Вербер. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 83
Перейти на сторінку:
що ти думаєш? — питає Шампольйон.

— Нема нічого такого поганого, що б не обернулося на добре. Бо негаразди — лише крок до самовдосконалення, хоч ми й не одразу це усвідомлюємо.

Папуга знизує крилами.

— Я хочу просто бути щасливим, більшого мені не треба, — зізнається він.

Бо в нього обмежений світогляд. Щастя присипляє, нещастя збуджує, та йому цього ніколи не збагнути. Він прагне лише спокою, як усі миролюбці на кшталт Піфагора. Війна загартовує, заохочує думати; мир — для ледацюг.

Але цю думку варто лишити при собі, інакше ризикую збаламутити войовничих дурників, як-от Анджело.

Чекаємо довго. Вночі сніг вщухає.

— Вперед! — гукає Шампольйон. І пам’ятай: вгледиш голуба, почуєш туркіт або шелест крил — не зволікай, ховайся.

Ми вирушаємо засніженими руанськими вулицями. Так дивно торкатися пухнастого снігу подушечками лап. Мої кроки лишають у ньому глибокі сліди. Я скрадаюся попід стінами, щоб мене не помітили голуби.

Коли б мені сказали, що я боятимуся голубів…

Тишу уриває Шампольйон — ще той балакун, він не витримує мовчанки:

— Знаєш письменника Жана де Лафонтена?

— Ні.

— Хазяїн навчив мене його байок. Я мусив не лише вивчити їх напам’ять, а й зрозуміти.

— Ну то що з ним?

— Лафонтен гостро відчував свою епоху. Та змалювати її відверто не міг — боявся королівської неласки. Тому й удався до алегорії — писав про тварин.

— Що таке «алегорія»?

— Це спосіб передати абстрактне поняття за допомогою конкретного образу. Наприклад, в одній з байок Лафонтен оповідає про лисицю, що зустріла крука з їжею в дзьобі. Вона до нього заговорює, всіляко вихваляє, тоді каже, що у птаха, мабуть, і до співу талант неабиякий. Охочий продемонструвати свої вміння, крук, розтуливши дзьоба, випускає їжу. Щаслива лисиця її підбирає. Ця байка вчить не вірити підлабузникам.

— А як вони, ті двоє, спілкувалися? Там був перекладач-папуга?

— Про це автор не пише. В його уяві всі тварини розуміють одні одних.

— Розкажи мені ще якусь байку.

— Друга історія називається «Звірі під час чуми». Уражені смертельною епідемією тварини вирішують одне по одному скласти покуту, себто покаятись у провинах. Кожен зізнається у скоєних злочинах: лев з’їв газель, вовк — вівцю і т. д. Аж тут настала черга осла: він, бачте, щипав траву. Всі одностайно постановляють: це, мовляв, найтяжчий злочин. І страчують бідолаху.

— Щось я нічого не второпала.

— Ще є про коника й мураху…

— Ці також — без перекладача?..

— Так, але…

Я нітрохи не вірю цим оповідкам — в них нема ані краплі правди.

— А про котів щось є?

— Авжеж. Наприклад, «Кіт, ласиця і малий кролик». Кролик просить кота розсудити їхню з ласицею сварку, і…

— Чому ти взагалі розповідаєш мені про цього Лафонтена?

— А ось чому: саме він припустив, що тварини здатні розв’язувати складні політичні проблеми.

— То ми також живемо в байці?

— Я в цьому переконаний.

— Що як назвати її «Коти, щури й папуга»? — без тіні іронії пропоную я. — Вибач, але твій Лафонтен верзе таке, що й купи не держиться… та й до нас не має жодного стосунку.

Я сторожко пильную — за голубами в небі й пацюками на землі — і думаю про те, що як зустріну колись цього писаку Лафонтена — пораджу не марнувати талант на свої побрехеньки. І принагідно поясню, як насправді спілкуються звірі.

Надсилають думки, залучають какаду для перекладу, поєднують USB-кабель до Третього Ока.

Ми йдемо далі. Раптом над нами пролітає голуб.

Папуга реагує блискавично: видає подібний до соколиного крик — розпачливий, страшний. Крик хижака.

72. Відлякувані

Від 1960 року 79 авіакатастроф пов’язують із потраплянням птахів у двигуни.

Лише у Франції щороку реєструють у середньому 800 таких випадків. 15 % із них призводять до серйозних аварій.

Тож від 1989 року в усіх французьких аеропортах працюють «відлякувані» — люди, що відганяють птахів від летовища.

Спершу вони тільки стріляли з рушниць і верещали в гучномовці, наслідуючи розпачливі тваринні крики, але птахи швидко до цього звикли й уже не боялися. Тоді відлякувані залучили до роботи справжніх соколів — привчили хижаків літати над аеропортом, розганяючи голубів, шпаків, круків, чайок, канюків.

Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.

Том XII

73. Знайомство з морем

Нарешті — Гавр.

Моє горло і ніс лоскоче різкуватий запах йоду. Цей морський дух і веде нас до порту. Корабельні снасті дзвінко лопотять на вітрі — так ми знаходимо старі вітрильники.

Я вперше в житті бачу море і вражена тим, яке воно широке.

Не знаю, чи бачили ви колись море, але повірте — це дивовижа. Ріки також бувають широкі, але море — куди ширше.

Як вам його описати?

Море — це вода, скільки сягає око. Наче безкраїй зелений килим. Ні тобі будинків, ні доріг, ні навіть деревця — нічого. Тільки вона — повсюди, скрізь вода. Навіть сніг не осяває ці темні водяні простори.

Трохи погамувавши те відчуття «ніколи не баченого», ми розглядаємо кораблі. Вони значно більші й вищі за річковий трамвайчик. Та й красивіші — ніде правди діти. У деяких щогли заввишки з дерева. А сліпучі вітрила — неначе листя.

Я походжаю доками гаврського порту.

Аж тут чую знайомий запах.

Піфагорова сеча!

Мабуть, у нього стало клепки помітити територію перед моїм прибуттям.

Запах виводить мене до синього вітрильника, над яким уже пурхає Шампольйон.

— Усі тут! — кричить папуга.

Я підіймаюся на корабель по містку. І справді — там усі вцілілі після битви на острові Лакруа. Піфагор, Анджело, Наталі, Роман, Есмеральда, свиня Бадінтер і навіть бордер-коллі — тепер я знаю, що його звати Наполеон…

Першим до мене кидається син, тулиться і лизькає мені писок.

— Щось ти довгенько, мамо.

Ти ба, він мені ще й докорятиме.

— Скоріше б забратися звідси! Я не люблю кораблів, — веде мій пуцьвіріньок далі. — Не люблю моря. Не люблю портового запаху.

Ну от, почалося.

— Та й про мене тобі час подбати…

Ні, синочок таки точно мене переплюнув.

Ох, дала б я йому добрячого прочухана… тільки що з того, особливо зараз?.. Натомість я, відшукавши в собі той славнозвісний «материнський інстинкт», виявляю до Анджело більше ніжності.

Подарувавши синові кілька добрячих лагідних лизьків, я м’яко відштовхую його лапою і лащуся до своїх друзів.

— Знаю, ти спитаєш, скільки нас тепер, — озивається Піфагор. — Повідомляю: 144 коти, 12 людей, 65 свиней і 52 собаки. А корабель ми назвали «Остання надія».

Ми всі облизуємося навзаєм — пригадуємо одне одного на запах і на смак.

Роман Веллс пересвідчується, що РЕВАЗ

1 ... 77 78 79 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її величність кішка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її величність кішка"