Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Її величність кішка 📚 - Українською

Читати книгу - "Її величність кішка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Її величність кішка" автора Бернард Вербер. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 83
Перейти на сторінку:
на місці, цілий і неушкоджений.

То він не через мене переймається, а через мій нашийник.

Аж тут наш потік люб’язностей з нагоди щасливого возз’єднання нагло обриває Шампольйонів крик:

— Тривога! Пацюки!

Ото вже причепились, як ті реп’яхи!

— Підняти місток! Віддати швартови! Підняти грот! — горлає Наталі.

Дванадцятеро людей, ніби тільки цього й чекали, квапливо виконують накази моєї служниці; здається, Наталі на цьому кораблі як риба у воді.

Вона стає біля стерна. Скупчившись на кормі, ми пильнуємо ворожий наступ. Небавом помічаємо хвилю сірих кульок, що котиться просто на нас.

Грізна Тамерланова орда.

Я вкотре зачарована цією нищівною і, здавалося б, непереборною армією. Тут над пацюками випурхують сотні голубів — «повітряні союзники». Мабуть, вони їх і привели.

Кляті пернаті щури.

Голуби бомбардують вітрильник липучим послідом. Один такий снаряд влучає мені в плече — я притьмом ховаюся, щоб це відчистити. На мій подив, та зелена субстанція неймовірно клейка: доводиться вискубти жмутик шерсті.

Шампольйон кричить по-соколиному, але це вже не спрацьовує. Тоді папуга наслідує крик іншого птаха.

Дивно, але цей поклик не відстрашує голубів, зате приваблює інших птахів — до нас летять мартини.

Поява цих великих білих птахів із довгими гострими дзьобами збиває голубине військо з пантелику.

— Здається, ми маємо нових союзників, — нявчу я Шампольйонові.

Тим часом зграйка голубів, оговтавшись від подиву й користаючи з кількісної переваги, рветься до бою — налітає на поодиноких мартинів, цюкаючи їх гострими дзьобиками.

У небі теж свої закони.

На наших очах розгортається битва між мартинами й голубами. Другі моторніші за вайлуватих мартинів. Противники б’ються зі змінним успіхом. Це мішанина крил, пазурів і дзьобів.

Та морські птахи мають суттєву перевагу: вище злітають і низько спускаються — аж до самої води. Вайлуваті голуби на таке не спроможні.

Мартини — віртуози мертвої петлі, стрімких поворотів і небезпечного польоту просто над водою. Знай бавлячись із хвилями, вони заманюють голубів якнайдалі від берега.

Відплиття забирає у нас силу часу, дарма що вітрила підняті й напнуті, — судно важке й чималеньке. Та й вітер дме з моря до землі.

Найрішучіші гризуни наважуються — пан або пропав — ризикнути: стрибають у воду, щоб узяти корабель на абордаж. Декотрі вправні плавці вже лізуть на борт вітрильника…

Вперше бачу таких затятих істот. Тамерлан зробив з них справжніх шаленців, які не поступаються релігійним фанатикам. Вони бездумно важать життям — аби лише прислужитися своєму королю.

Декілька ледь живих відчайдухів таки видираються на палубу Ми налітаємо на зухвальців — разом зі свиньми та собаками.

Анджело кидається до найдрібнішого і найслабшого гризуна. Напав би на більшого — я б раділа дужче. Я вибираю здорованя з кроля завбільшки — для науки, хай бере приклад. Але син навіть не погляне у мій бік — так завзято б’ється з жалюгідним супротивником, дарма що той уже не ворухнеться.

Щури й далі видираються на палубу, та ми заввиграшки даємо відсіч цим дрібнішим гризунам.

Як ми кінчаємо останнього сміливця — пацюки за бортом вже не мають сили дертися на палубу.

Ставши на задні лапи, я схиляюся над кормою — аж тут, здається, бачу на щурячих спинах знайомий білий силует.

— Я ТУТ, ТАМЕРЛАНЕ! — нявчу на всю горлянку.

Не знаю, чи він розуміє слова, але сенс розуміє точно. Потім я несамовито волаю — так зазвичай сповіщаю самців про тічку й милостиво дозволяю вшанувати мене спарюванням.

Навкруги лунко розлягається громовий крик. Мій переможний крик.

Мені пронизливо вторує Анджело.

За ним — всі коти.

З цим хоровим навчанням нарешті спадає накопичена після від’їзду з Лебединого озера напруга.

— ННННЯАААААААААААААВВВ!

«Остання надія» набирає швидкість. Щурам нас вже не наздогнати. Нарешті можна перевести дух: мартини захистили нас від голубів, а море — від пацюків.

— Бачила, який я дужий, мамо? Ми ще покажемо їм, правда?

Замість відповіді я відвертаюся і йду до своєї служниці Наталі — та й досі біля стерна. Я вдивляюся в обрій і питаю про те, що хвилює мене найдужче:

— Куди тепер?

— Пропоную плисти до острова Мон-Сен-Мішель. Цей острів легко захищати — через високі прямовисні скелі.

— Ні, це занадто близько, — озивається з-за спини Роман. — Та й під час відпливу до острова легко дістатися.

— Ні-ні, ризикувати не можна! — вигукує Есмеральда.

— Тоді можна змінити материк! Взяти курс на Нормандські острови.

— Думаю, нам треба ще далі, — всміхається Роман.

— Куди ж? До Англії?

— Ні, пацюки можуть проповзти тунелем під Ла-Маншем.

Вітрильник стрімко розтинає хвилі. Над нами з криком ширяють мартини.

— Я знаю, куди ми попливемо, — нявчу я.

Всі повертаються до мене.

— …у Нью-Йорк.

Я даю їм час усвідомити почуте.

— Нью-Йорк? Ти хочеш дійти до Америки на цьому трищогловому вітрильнику? — дивується Наталі. — Це ж так далеко!

Я не дуже розумію, що значить те її «далеко».

— Тільки там нас не дістане Тамерлан. Не забуваймо, що нью-йоркські вчені винайшли потужний засіб проти гризунів — а це гарантія безпеки. Якщо я правильно зрозуміла Філіпа Сарфаті, Нью-Йорк — чи не єдине місто в світі, де не лишилось жодного щура.

— Бастет має рацію, — озивається Роман. — У Європі не сховатися від ворогів. Як гадаєш, Наталі, ми зможемо перетнути Атлантичний океан?

Відгорнувши з очей пасмо чорного волосся, моя служниця запалює цигарку й довго затягується, перш ніж видихнути дим. Здається, це допомагає їй зосередитися.

— Я плавала на кораблях завдовжки щонайбільше 12 метрів — і то тільки у Середземному морі.

— То ми можемо розбитися? — долучається до дискусії Піфагор.

Не чекаючи відповіді Наталі, озиваюсь я:

— Не швидше ніж помремо від пацюків і голубів, які їм допомагають.

Згідливо кивнувши головою, Наталі повертається до стерна.

— От і чудово: я завжди мріяв побачити Америку, — шепоче мені на вухо Піфагор.

— Чому?

— У Північній Америці — найбільше котів у світі: 100 мільйонів проти 10 мільйонів у Франції. Вичитав це в енциклопедії.

Цікаво. Мені вже кортить побачити тих 100 мільйонів щасливців, які живуть у країні з панацеєю проти щурів.

Вітрильник із хлюпотом розтинає хвилі. Бадьорий вітерець куйовдить моє хутро. Я відчуваю: старий світ, що його невблаганно підточують щури, залишається позаду. Ой, несолодко ж буде вцілілим котам, свиням, собакам і людям!

Однак даруйте: я не можу рятувати всіх нараз.

До мене підлітає Шампольйон. Згорнувши й розпушивши чубчика, він урочисто промовляє:

— Тут доречні слова Лафонтена: «У всякій справі думай про фінал».

74. Жан де Лафонтен

Жан де Лафонтен народився 1621 року в селищі Шато-Тьєррі, що на північному сході від Парижа. Писати почав ще юнаком: казки,

1 ... 78 79 80 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Її величність кішка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Її величність кішка"