Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

Сусана та її діти, які прибули в мій дім з наміром сховатись на кілька днів від того проклятого поліціянта, залишилися в нас на кілька років, бо було небезпечно вертатися в Науель, де той чоловік міг їх знайти. Гаральд оплатив дівчині нові зуби, і коли вона перестала прикривати обличчя рукою і змогла усміхнутися, ми побачили, що вона дуже схожа на свою бабусю Факунду в молодості. А ще вона успадкувала від неї серйозність і силу. Вона оговталась від травми і, щойно змогла відправити дівчинку в дитячий садок, почала працювати в одному з притулків моєї фундації. Немовля бавила Етельвіна — з тією самою любов’ю, яку вона вкладала в тебе, коли ти був маленьким, Каміло. Не маю поняття, що сталося з тим поліцейським, він попросту канув у забуття.

26

Ти закінчив Сан-Ігнасіо з найгіршими в твоєму класі оцінками, але з відзнакою найкращого товариша, ставши улюбленцем директора, з яким сам на сам сперечався про Бога і життя.

— Іноді ваш онук виводить мене із себе, Віолето, але я його дуже ціную, бо він кидає мені виклик і смішить. Знаєте, що йому недавно прийшло до голови? Що, якщо Бог існує, що, на його думку, не є фактом, а лише припущенням, він має бути марксистом. Мені шкода, що наступного року його вже не буде в нашій школі, — пояснив він мені.

У тому віці ти нічого не знав ні про Бога, ні про життя, натомість, як мені здається, добре розумівся на жінках. Ще змалку ти вічно ходив закоханий у когось зі страшною силою. У дев’ять років ти погрожував, що накладеш на себе руки через юну сусідку, якій було сімнадцять і вона навіть не підозрювала про твоє існування, доки ти не вкрав мій діамантовий перстень, аби подарувати їй. Думаю, ти її пам’ятаєш. Бідна дівчина, червона від сорому, прийшла віддати його мені.

— Каміло попросив, аби я зачекала, коли він закінчить школу і зможе одружитися зі мною, — зізналась вона мені.

Після того великого любовного розчарування ти міняв кохану кожні два тижні. Етельвіна проганяла їх усіх. «Не приводь мені додому хвойд, Каміло!» Вона мала на увазі дівчаток у підколінниках і шкільній формі.

Одразу після закінчення школи, коли ти вступив в університет, щоб вивчати інженерну механіку, ти закохався в удвічі старшу за себе жінку, тобі подобалися старші пані. На щастя, я не пам’ятаю її імені й сподіваюся, що ти також. Ти збирався одружитися з нею, хоча, як цілком справедливо казала Етельвіна, тобі ще молоко на губах не обсохло. Вона була розлученою, мала двох дітей-підлітків, працювала менеджером у супермаркеті — чесно кажучи, я не знаю, що вона побачила в тобі; мабуть, відчувала велику потребу, якщо накинула оком на патлатого і розхристаного хлопчиська, яким ти був. Та що там, ти й досі таким є.

Мені довелося втрутитися, бо моїм вічним обов’язком було захищати тебе, як я пообіцяла Ньєвес. Спочатку я перейшлася до супермаркету з наміром напоумити ту даму. Вона прийняла мене в своєму офісі — закапелку за відділом м’ясних виробів. Була доволі пересічною, як на мою думку, але до мене поставилася з повагою, коли я застерегла її, аби вона заради власного блага перестала зустрічатися з моїм внуком, бо він нахабний шалапут і бабій, пияк, злодюжка з буйним норовом.

— Дякую, сеньйоро Дель Вальє, що ви мені сказали, я візьму це до уваги, — відповіла вона мені, делікатно відпроваджуючи мене до дверей.

Позаяк пані із супермаркету пустила мої слова повз вуха, я домовилася з Хуаном Мартіном, що відправлю тебе до нього в Норвегію — з думкою про те, що ти перемкнешся на юних скандинавських дівиць. Пропозиція попрацювати влітку в індустрії розведення лосося, яку ти отримав, не впала з неба за твої заслуги, як ми тобі наплели, її для тебе з деякими труднощами роздобув Гаральд, бо ти в той час ні на що не годився і варто було лише на тебе глянути, щоб здогадатися, що ти вітрогон. За нашим задумом, ти мав лишатися там якомога довше. Він вдався, але я не припускала, що заодно це віддалить тебе від інженерної механіки. Ти успадкував цю схильність по материнській лінії. Як я тобі казала, тітка Пілар була генієм механіки. Могла лагодити несправності й винаходити механізми, як-от той саморобний пристрій для сушіння пляшок, таку собі велетенську повітряну скульптуру, що була на вигляд, наче доісторична викопна знахідка. Вона передала тобі свій дар через заплутані стежки прабатьківської крові, і за допомогою цього ти зміг зробити більше, ніж за допомогою молитви. Це дуже прислужилося тобі у смітнику, тобто в твоїй комуні.

З якоїсь причини, яку я вже не згадаю — можливо, то була справа одинадцятирічної дівчинки, що завагітніла від свого вітчима, якій відмовились зробити терапевтичний аборт і вона померла під час пологів, — ми, тисячі жінок, вийшли на вулиці кількох міст. На той час це можна було робити без ризику. У натовпі я зіткнулася з Майлен Кусанович і не впізнала її: худа й негарна шмаркачка перетворилася на амазонку, яка крокувала на чолі групи зі знаменом в руках.

— Віолето! Це я, донька Антона! — гукнула вона мені.

З одного боку вона поводилась зі мною фамільярно, наче ми були однолітками, з іншого — раділа, що я беру участь у маніфестації, наче я була якоюсь немічною старою.

З того дня я мала її на оці, Каміло. Спочатку, до того як тобі забагнулося стати священником, я хотіла, щоб ти на ній оженився, але тепер мушу вдовольнитися тим, що вона твоя найкраща подруга — хіба що в майбутньому ти знімеш із себе духовний сан і відмовишся від безшлюбності. До речі, безшлюбність є баластом; можливо, колись вона викликала повагу, але зараз є підозрілою, ніхто не лишає дитину зі священником на самоті. В нашій країні є триста визнаних священників-педофілів. Я запросила Майлен на чай, як це було заведено тоді, аби перевірити її, перш ніж познайомити з тобою. Нам ніхто не заважав, бо Гаральд з кількома друзями поїхав на риболовлю. Я не схвалюю цього жорстокого спорту, який полягає в тому, щоб піймати нещасну рибу, видерти з неї рибальський гачок і з роздертою пащею кинути назад у воду, де вона поволі сконає або її зжере принаджена кров’ю акула. Але я відхилилася від теми, вернімося до Майлен.

Я чекала на