Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Півночі Катя не могла заснути. А коли ненадовго провалилася в сон, то снився Стас, який звинувачує її у продажності. Його обличчя химерно спотворювалося гримасами люті, образи та гніву. Він ніби переслідував її звідусіль, виринаючи з оберемками квітів і лагідною усмішкою, а потім заходячись душити, заганяти в глухий кут і знову звинувачувати. Фарби неба і навколишнього світу тьмяніли, набували стійких сірих і гнітючих коричневих відтінків. Наче хтось приготував декорації для знімання фільму про Чорнобиль.

І щоразу, коли їй здавалося, що зараз він просто погубить її, чула знайомий клаксон старенького автомобіля. Він зупинявся неподалік. З нього неквапливо вибирався ведмедоподібний таксист Володя та посміхався тепло Єгор. Навколо них не було цих похмурих хмар. Але тепло та світло, що оточували можливих рятівників, ніяк не могли пробитися до неї. Тому що перший крок до порятунку вона мала зробити сама.

Катя остаточно прокинулася близько четвертої години ранку, почуваючи себе розбитою, стривоженою. І хоча хвилювання відчувалося світло, воно, проте теж не давало душі бажаного спокою і умиротворення, якого завжди прагнула Катерина.

Дівчина снувала по будинку, не знаходячи сил для наведення порядку чи іншої більш менш корисної праці.

Раптом з жахом уявила життя жінки, яка служить окрасою свого заможного чоловіка. Безумовно, робота з прикраси себе та підтримання належного зовнішнього вигляду, шопінгу, відвідування обов'язкових заходів вимотують. Але від усієї цієї наносної порожнечі Катя божеволіла, ще тільки представивши її. Їй згадалося величезне безглузде кільце, подароване Стасом у подорожі. Неймовірно красиве, що являло світові себе у всій красі, воно сиділо на руці дівчини, яка служила виключно підставкою, невдалим манекеном для демонстрації могутності, влади та приналежності.

Катя здригнулася, скидаючи з себе одяг, щоб якнайшвидше забратися у ванну. Чи не пінну, не ароматну, не в оточенні дорогого антуражу. Просто ванну. З гарячою водою та запашними травами. Ледве не замуркотіла від задоволення.

Потім почала посилено терти себе мочалкою з милом, ніби намагалася змити всі кошмари.

За купанням пішла міцна кава, яку вона ніколи раніше собі не дозволяла. Раптом схотілося. З нею вона спустилася на ґанок, загорнулася у бабусину теплу шаль. Посиділа трохи там і пішла до альтанки. Добре, що вона нова. Але не обжита якась, чи що. Може, пофарбувати її?

Дівчина розуміла, що без діла збожеволіє і потрібно скоріше братися за реалізацію ідеї. Але будинок і справді вимагав її уваги та турботи. Особливо до наближення холодів. А вчора чоловіки напевно не встигли до жодного магазину.

Розмірковуючи, чим би себе зайняти до їхнього приїзду, автоматично перевела погляд до двох людей, що наблизилися до хвіртки. Заблукали, мабуть. Такі тут трапляються. Повернули не туди, і потім дорогу питають. А бабусин будинок до неї найближчий.

Моргнула, відганяючи каламутну завісу задумливості з очей. Здивовано дивилася на тих, що прийшли.

Ті не менш здивовано дивилися то на неї, то на будинок.

- Катерино? - нарешті уточнила очевидне літня жінка.

Дівчина наблизилася до чергових непроханих візитерів. Хотіла сказати щось гостре. Мовляв, вразити прийшли? Але чомусь не змогла. Мовчки відчинила хвіртку і впустила їх у сад. Хоча й позначила всім своїм виглядом, що до будинку не кличе. Вичікувально подивилася на них.

Чоловік збентежено переступав з ноги на ногу, підбирав слова, раптом навіть привітання забувши.

- У будинок не кличу, - все ж таки сказала Катя, випускаючи гіркоту, що накопичилася, від вчинків сімейства. - У мене бідно...

Хмикнула. Відпила каву із чашки.

Жінка зніяковіло і трохи винувато опустила голову.

- Ми до знахарки їхали, - тихо зізналася Ганна Леопольдівна, якось вмить розгубивши весь свій шик і лиск.

Чоловік відразу її підтримав:

- У Ганнусі серце хворе. Ми всіх лікарів обійшли. Включно з закордонними спеціалістами. Нам багато хто радив цілительку. Але ми все не наважувалися. А тут... Адресою помилилися, напевно...

Серце Каті здригнулося, погляд пом'якшав. Вона розуміла, що лагідність їх протримається рівно до отримання бажаної допомоги. А потім з-під маски людяності знову радісно поповзуть снобізм та стигматизація. Але не могла реагувати інакше. Наче щось зсередини штовхало її до кожного кроку і слова.

- Ідіть у будинок, - кивнула головою, приречено зітхнувши і пропускаючи гостей уперед.

Завела на кухню, посадила, заварила трав'яний заспокійливий настій. Пильно подивилася обом у вічі по черзі.

- Бабуся померла. Вона багато вміла. Мене намагалася вчити, але я відпиралася. Ішла стопами батьків, навіть не знаючи про це, - навіщось гранично чесно сказала Катя. - Але записи її залишились. Тому зробимо ми ось як... Я не візьмуся лікувати особисто, але знайду запис із відповідним рецептом і передам його вам для самостійного виготовлення. Це допоможе підтримати організм до консультації ще одного хірурга.

– Ми вже скрізь були, – похитав головою чоловік. - Останнім часом Ганнуся часто хвилюється, і стан її погіршився.

Натяк на її причетність до стану мами Стаса Катя пропустила повз вуха.

- Я збираюся відкрити клініку для кардіопацієнтів, - продовжила дівчина так, ніби її й не перебивали щойно.

– Як клініку? - здивовано вигукнула Ганна Леопольдівна. - Звідки?

Як сформулювати коректно нетактовне по суті своїй питання, вона не знала. Тому воно повисло у повітрі недомовленим, викликавши у Катерини чергову гірку усмішку.

– Мої батьки дуже намагалися врятувати людей. Моя бабуся віддала цьому все своє життя спершу в офіційній медицині, потім у не традиційній, народній. Вони допомагали кожному, хто цього потребував. Не дивлячись на гаманець, - наголосила Катя, зробивши паузу. - Тепер я розвину те, що вони залишили мені.

Гості здивовано переглянулись.

- Рецепт я надішлю вам електронною поштою. З голубами вже не модно, - іронічно посміхнулася вона, даючи зрозуміти, що візит може бути закінчений.

Поклала перед чоловіком аркуш паперу та ручку для написання мейлу.

- На мою адресу можете вислати відскановану історію хвороби для хірурга.