Читати книгу - "Демократія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А от розмови з покійним королем про права жінок були трохи суперечливими. Якось він мені сказав, що за десять років жінки голосуватимуть. То було 2005 року, а в 2015-му франшиза як стій поширилася на громадянок країни. Абдалла досяг значного поступу, приймаючи жіночі делегації, чого не робили його попередники. Хоча жінкам і не дозволили голосувати чи висуватися на перших виборах до муніципальних рад, вони здобули це право 2011 року і вперше ним скористалися 2015-го. Саудитки, як і чоловіки, пішли на виборчі дільниці (щоправда, в різних місцях), і вже наступного дня двадцять жінок посіли місця в муніципальних радах.
З іншого боку, Абдалла не розумів, чому проблемою є заборона жінкам водити автомашини. Він якось пояснював, що кермування в містах королівства небезпечне. Логіку цього я не збагнула, але не наполягала на поясненні. І звичайно, попри певні зміни жінки лишилися громадянами другого сорту в королівстві — залежність від дозволу опікуна на шлюб, в отриманні паспорта, в поїздках за кордон, у роботі в певних галузях і в інших побутових питаннях. Щодня вони стикаються з соціальним тиском і небезпекою на людях, якщо хоч трохи відхиляться від правил ненависної релігійної поліції.
Проте відчувається, що монархи шукають спосіб випереджати запит на реформи. У деяких випадках навіть є зрушення на політичному фронті.
ОАЕ створили меджліс на подобу парламенту, котрий дає поради уряду в справах політики. Половина з сорока членів непрямо обирається колегією виборців, а інша призначається урядом. Меджліс не має таких владних повноважень, які ми асоціюємо з парламентом. Але порівняно з ситуацією до його заснування в 2006 році такий крок знаменує поступ.
Молоді монархи в Марокко та Йорданії користуються відносною популярністю. Крок за кроком вони реформували державну службу, зміцнили верховенство права, передали частину повноважень прем'єр-міністрам. У Марокко провели кілька відносно вільних виборів, у яких перед вела поміркована ісламістська партія. Вона непогано зарекомендувала себе в уряді, сподіваючись, що її оберуть знову.
Сім'я аль-Сабаха в Кувейті також перейнялася реформами. Кувейтський парламент реально контролює уряд. У ньому 50 обранців; це національна платформа для дебатів, де урядова політика піддається регулярному розгляду й критиці. Його будь-коли можна розпустити, політичних партій у ньому немає, але різні групи представлені різними блоками — блоком лібералів, сунітів, шиїтів тощо. Парламентарі не мають права законодавчої ініціативи, але вони відіграють важливу роль у нагляді за міністерськими призначеннями, даючи людям голос у формуванні складу вищих посадовців. Із 2005 року кувейтські жінки мають право голосувати й балотуватися на посаду, і перші жінки стали парламентарями 2009 року.
Кувейт я відвідала незабаром після перших виборів, у яких жінкам дозволили балотуватися, і розмовляла з кількома кандидатками, які на виборах програли. Вони були зламані. Я їх усіляко підбадьорювала, міркуючи про довгу дорогу до демократії. «Жінки в США здобули право голосу доперва в 1920 році, — сказала я. — І ось я держ-секретар». Проте вони були невтішні. Вони не здалися й більшим числом узяли участь у наступному циклі. Цим разом вони проводили кампанію і доносили свій месидж до чоловіків, нагадуючи їм, що в них теж є матері, сестри, доньки. Четверо жінок виграли вибори.
Десь через тиждень після візиту я в Держдепі відкрила пакунок. Там була футболка, яку мені подарували в Кувейті ті, хто зі мною зустрічався. На ній напис білим і лазуровим: «Половина демократії — ще не демократія». Я тоді сказала Браяну Ґандерсону, головному адміністратору в мене: «І це щира правда».
Здебільшого монархи намагаються окремо займатися трьома царинами, на які було вказано в Арабській доповіді про гуманітарний розвиток, — свободою, знаннями, правами жінок, — буцімто їх можна розділити. Дати їм раду поодинці неможливо. Вони переплетені. Проте поступ навіть в одному напрямі наближає близькосхідні монархії до створення сприятливого інституційного ландшафту. Вони навряд чи стануть конституційними монархіями на кшталт іспанської, яка допомогла спростити перехід до демократії[127]. Але роль лідерів тут змінюється, хоча й повільно. Безперервність — гарна річ, якщо вона супроводжується бажанням змін.
Однак найбільша проблема полягає в тому, як ці спільноти врівноважать релігійні вірування зі свободою особи. У багатьох із них, передусім у Саудівській Аравії, ортодокси правлять самостійно. Давня угода між Саудівським монархом і клерикалами стоїть на заваді змінам. За тих часів засада «Ми віддаємо вам релігійні справи, а ви нам — політичні» здавалася раціональною. Вражені Революцією в Ірані 1979 року саудити обрали коротку дорогу до стабільності. За мирне співіснування з вахабітами, ісламськими пуританами, королівство віддало контроль над мораллю клерикалам. А ті, своєю чергою, інфільтрували дедалі більші царини, зокрема експорт радикальних ідей під Саудівським стягом.
Упродовж багатьох років монархії затоки гадали, що радикали перейматимуться лише іноземцями. Вони толерували їх і відводили очі, купуючи державним коштом їхню лояльність. Якось під час візиту до Саудівської Аравії мене зі Стівом Гедлі повезли до незвичайного акваріума короля. Ми йшли довгим скляним тунелем, а довкола плавали риби, і ми зі Стівом зауважили, що там були не тільки тропічні риби, а й акули. «Чому у вас акули не їдять рибу?» — поцікавився Стів. «О, якщо добре нагодувати акул, вони не чіпатимуть рибу», — відповів гід. Стів прошепотів мені: «Вони так і про „Аль-Каїду“ думали».
І справді, Франкенштейн вахабітів — «Аль-Каїда» та її поплічники — взявся за тих, хто його вигодував. Поворотним моментом стало бомбування житлової забудови в Ер-Ріяді в 2003 році. Правителі в затоці, особливо в Саудівській Аравії, спробували приборкати клерикалів, закриваючи мечеті й школи, відомі своїм радикалізмом. Але такий укорінений вплив знищити важко. Суспільство лишається надто консервативним і в багатьох випадках не підтримує сучасне урядування.
Погляньте на таке: Саудівська Аравія хоче зменшити свою залежність від продажу нафти й модернізувати економіку. Молодий заступник кронпринца Мухаммад ібн Салман розпочав реалізувати план — «Бачення 2030» — трансформації економічного ландшафту в країні. За планом, треба збільшити на 70 % ненафтові надходження до бюджету, до 2020 року довести до нуля субсидії на воду й електрику, збільшити зайнятість жінок і зменшити приріст робочих місць на державній службі. Ще одна мета — збільшити туризм поза хаджем. Саудити сподіваються привернути більше іноземних підприємців разом із їхніми супровідними особами. Проте за нинішніх соціальних обмежень життя в країні досить похмуре. Тож вони запропонували створити великі відкриті громади — завбільшки з місто,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Демократія», після закриття браузера.