Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88"

210
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88" автора Анатолій Григорович Михайленко. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 87
Перейти на сторінку:
Петренко за всіма параметрами був сіріший від мене, а як Зіна бігала за ним… І задачки, і домашні твори давала списувати, аби тільки він повів її в кіно. А на мене і не дивилася, які б колінця я не відколював заради неї. Чого ж у мені не вистачало? Якихось таємничих флюїдів? Її величність Природа в котрий раз зволила побавитися, виліпивши мене у вигляді ляльки-невдахи? О, так, це вона вміє! Наділяє всіх майже однаковими потребами, але не всім дає однакові можливості задовольнити їх. І коли, як мені здається, єдиний раз в житті, в мене без пам’яті закохалося прекрасне створіння, де не візьмись цей ненависний слідчий! Своїми розпитуваннями він роз’ятрив їй душу, посіяв у ній отруйні зерна… А він же говорив і з іншими моїми пацієнтами, розпитував, підбурював проти мене. Уявляю, що тепер думає про мене красуня-балерина, вона й раніше мене не полюбляла. Дивилася, як на порожнє місце, як на одного з поклонників, призначених лиш обслуговувати її, слідкувати за дорогоцінним здоров’ям. Певно, у неї добре зіпсувався настрій, коли підвернулася її струнка ніжка після сеансу нормалізації! Ну, чому б їй не побути такою, як всі? Звикла, бачите, щоб перед нею падали навколішки. А воно, коли поміркувати та глянути у джерела, все пояснюється тим, що її Величність десь трохи порушила хід реакцій якоїсь залози. До того ж і вродою не обійшла її природа. От якби балерина ставилася до таких сірячків, як я, не гордовито, а з розумінням і співчуттям і розгледіла б за сірою личиною Еталон Норми, то, дивись, і здоровішою була б…

Ні, я не мстив їй, не хотів лиха, сам був прикро вражений, коли почув, що вона пошкодила ногу, що не може танцювати. І це сталося одразу після сеансу нормалізації. Випадковість? Збіг у часі? Чи це додаткове свідчення ефективності мого приладу? Це треба негайно перевірити, поки у гончака-щасливчика не минув ефект опромінення!

XX

Телефонний дзвінок застав Трофиновського в кабінеті. В трубці почувся хриплуватий голос старшини Мовчана:

— Об’єкт, схожий з фотороботом, тільки-но зайшов до балерини Борисенко. У нього в руках чорна валізка, розміром приблизно шістдесят на сорок…

“Нарешті! У Мовчана “приблизно” означає поправку не більш як два-три сантиметри. Напевне, валізка — це апарат”, — подумав слідчий і сказав у трубку:

— Зараз буду. Якщо об’єкт виходитиме, затримайте.

…В квартирі балерини мовчки сиділи хазяйка, невідомий чоловік і старшина Мовчан. Побачивши слідчого, старшина підвівся. Трофимовський, випередивши старшину, зразу ж підійшов до невідомого.

— Слідчий Трофиновський. Дозвольте ваші документи.

— Не думав, що в гостях будуть потрібні документи. А то неодмінно захопив би їх, — глузливо посміхнувся невідомий.

— Вибачте, це ваша валізка?

— Так, моя.

Трофиновський помітив, що невідомий поквапився відповісти. Що ж. Так краще. Це вже чимало.

— Що в ній, коли не секрет?

— Ніякої таємниці нема. Це апарат для визначення деяких біологічних параметрів.

— А точніше?

Затриманий глянув на слідчого з іронічною посмішкою.

— Для замірів біострумів, визначення біоритмів, якщо ви на цьому розумієтеся.

Відповіді були поспішливими, але за ними вчувалася недомовленість.

— Тільки для замірів і визначення?

На похмурому обличчі з дрібними рисами промайнули розгубленість і збентеження. Виразніше позначились зморшки на лобі.

— Ну, і для виправлення їх, якщо паталогічно порушувалася норма.

— Де ви працюєте?..

Затриманий повільно підняв руку і сухою долонею провів по лобі, ніби розгладжуючи зморшки.

— В інституті біоніки.

— А хто вас уповноважив обстежувати і лікувати людей?

Світлі очі, як і до того, дивилися з викликом.

— Я їх лише обстежую. Ось шкала характеристик.

— Навіщо в апараті генератор?

У відповідь — рвучкий рух підборіддя вгору, швидкий злий погляд з-під брів. Мовчання…

— Досліди на людях?

— Тільки для повернення норми, для їхньої ж користі…

— Відносно користі поговоримо окремо. Тож ви запитували, чому у вас вимагають документи…

— Вже збагнув, — махнув рукою невідомий. — На підставі бюрократизму і нерозуміння. Хіба ж вам можна щось довести. Добро завжди карається…

XXІ

— Іван Степанович Кидько? Так, працює у нас. Випускник факультету біофізики. Як мовиться, зірок з неба не знімає, але не обділений здібностями. Наполегливий. Готує дисертацію.

— Тема?

— Порівняльна характеристика деяких біоритмів в мозку людини і тварин.

— В якому стані його дисертація?

— Тема затверджена. Іван Степанович збирає матеріал.

— У який спосіб?

— Обстежує тварин і людей, складає графіки…

— Вам відомо що-небудь про його апарат НК-1?

— Він користувався апаратурою інституту. Але, пробачте, ви сказали — його апарат? Може, я недочув?

— Ні, все правильно. Він називає його нормалізатором.

— Вперше чую.

В голосі професора Богданова зникли нотки зверхності. На гладенькому, начебто старанно обточеному обличчі з’явилася підвищена увага.

— Я прошу вас докладніше розповісти про Івана Степановича.

— Е-е, бачите, його особиста справа…

— Я вже ознайомився з нею у відділі кадрів.

Професор зняв окуляри в модній квадратній оправі і старанно протер скельця.

— Ну, що я можу додати?.. Апарат — це зовсім інша справа. Вірите, я навіть уявити собі не міг, щоб він…

— Вибачте, ми згодом поговоримо про апарат і про те, чого ви не знали. А поки що прошу відповісти на мої питання. От ви сказали, що він “наполегливий, не без здібностей”. Як це проявлялося в повсякденній роботі?

— Е-е, знаєте, у нього бували зриви, невдачі. Не склалися стосунки з колективом, з керівництвом, — Богданов метнув на слідчого допитливий погляд, — зі мною, зокрема… Тому боюся бути необ’єктивним…

— А ви не бійтеся.

— Ну що ж, у нього є певні здібності. Не такі великі, як йому хотілося б мати. І… багато хто із співробітників вважає його, м’яко кажучи, недостатньо обдарованим…

— Недостатньо для чого?

— Для наукової діяльності. Мабуть, йому було б краще працювати на виробництві.

Він більш здатний для виконання стереотипних операцій. Нема широти мислення, бракує уяви — всього того, що прийнято називати творчою жилкою. Від цього і зриви, зокрема, з дисертацією. Один раз він уже захищався і…

Професор нервово почесав лоб.

— І…

— …провалився. Опоненти відзначали примітивність методики, неглибоку розробку, навіть недостатність експериментальних даних. Іван Степанович критику не визнав, озлобився, звичайно. Але не відступив, а взявся вдруге готуватися до захисту, хоча критика майже не залишила йому надій на успіх. Тому й кажу: наполегливий він.

— Не знаєте, він відвідує колишню сім’ю?

— Рідко. Його колишня дружина працює у нас, в іншому відділі. Хочете поговорити з нею?

— Потім. А друзі в нього були?

— Близьких друзів, здається, нема. Кидько — відлюдкуватий. А втім, був один… не те, щоб близький… Скоріше, не друг, а захисник. Але й з

1 ... 78 79 80 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88"