Читати книгу - "Прокрастинація"

Та розплутати корені прокрастинації замало. Потрібно ще щось робити, аби не дати їй змоги домінувати над вашим життям, і з цією метою ми подали низку рекомендацій щодо того, як ви можете зарадити собі. Сподіваємося, що ви схопитеся за можливість спробувати щось нове — погратися зі свіжим способом мислення та поекспериментувати з різними підходами до тих проектів, які чекають, що ви таки звернете на них свою увагу. Ми не обіцяємо грандіозних перевтілень — радше можливість висмикувати кульбабки, одну за одною, щоб вони не заполонили увесь ваш сад і щоб у ньому з’явилося місце для вирощування улюблених рослин.

Ми сподіваємося, що після прочитання цієї книжки, ви спробуєте нові способи поведінки, і прокрастинація менше мучитиме вас і більше не буде визначальним принципом організації вашого життя. Але також ми сподіваємося, що ваше бажання подолати прокрастинацію не позбавить вас задоволення, веселощів і простих радощів. Ми згадуємо епітафію на могилі:

Зміг зробити все.

І все одно помер.

Ми не створюємо ілюзію про те, що припинити прокрастинацію — значить гарантувати щастя. Щастя приходить тоді, коли вам добре живеться, відповідно до ваших цінностей. Воно приходить, коли у вас є зв’язок з іншими людьми і зі самим собою. Воно приходить, коли ви вмієте приймати те, що ви такий, який є, і що речі є такими, якими є, незалежно від того, чи прокрастинація є частиною вашого життя, чи ні. Можна вміти любити свій сад — навіть коли в ньому є кілька кульбаб.

Додаток А

Прокрастинація

Двадцять п’ять років досліджень

Коли ми випустили першу редакцію своєї книжки, вона була лише третьою практичною книгою з прокрастинації; досліджень у цій сфері майже ніхто не здійснював. Відтоді прокрастинація стала центром уваги сотні досліджень із соціальної психології, хоча її вивчають з іншими суміжними дисциплінами — нейропсихологією, поведінковою економікою та нейроекономікою. Психологи зазвичай зосереджуються на визначенні окремих рис особистості прокрастинатора та на сфері відтермінованих завдань. Поведінкові економісти спробували пояснити, чому багато з нас відкладають ухвалення правильних, з погляду економіки, рішень і не роблять того, що явно в наших матеріальних інтересах, наприклад заощадження коштів і вчасна сплата рахунків. Група з дослідження прокрастинації в Карлтонському університеті в Оттаві, Канада, постійно оновлює бібліографію відповідних джерел, доступних в інтернеті.

У січні 2007 року Пірс Стіл, психолог із Школи бізнесу Хаскейна при Калгарському університеті, опублікував ґрунтовний огляд досліджень із прокрастинації.[278] Об’єднавши результати сотні психологічних досліджень, більшість з яких зробили студенти коледжу, Стіл виділив чотири основних чинники, які можуть посилювати схильність до прокрастинації:

• низький рівень упевненості у своїй здатності впоратися;

• очікування, що процес і/або результат будуть неприємними;

• винагорода настільки далека, що не здається реальною і значущою;

• труднощі саморегуляції, включно з імпульсивністю та схильністю відволікатися.

Пірс Стіл резюмує: «Ми з більшою ймовірністю працюватимемо над досягненням мети, якщо вона здатна принести нам радість та її легко досягнути. …І ми ймовірніше прокрастинуватимемо із завданнями, які нам неприємні й компенсуються лише в далекому майбутньому».[279]

Риси прокрастинаторів

Погана саморегуляція. Особисті риси, які, на думку дослідників, найбільше пов’язують із прокрастинацією, здаються очевидними і частково визначають саму природу прокрастинації. Є три риси, які, за статистикою, найбільше пов’язані з прокрастинацією:

1) «розрив між наміром і дією», тобто неспроможність діяти відповідно до власних намірів (навіть попри те, що прокрастинатори планують працювати не менш наполегливо, ніж інші, а то й наполегливіше);

2) низький рівень «добросовісності», тобто невиконання обов’язків, труднощі із цільовим плануванням і наполегливістю та низька мотивація до виконання, якщо робота не є захопливою по своїй суті;

3) низький рівень самодисципліни, тобто брак самоконтролю в плануванні та організації.[280]

Також із прокрастинацією тісно пов’язані схильність відволікатися (людину легко вибивають з колії якісь моменти, що відволікають) та імпульсивність (ухвалення незапланованих рішень, аби прокрастинувати, і нездатність дивитися у майбутнє). Усе разом це стає тим, що Стіл називає «провал саморегуляції» (self-regulatory failure), який, на його думку, є тим чинником, що найбільше стосується прокрастинації. Прокрастинатори раз за разом обирають «короткотермінові вигоди замість довгострокових переваг, що відображає основну складову частину поганої саморегуляції».[281]

Хоча саморегуляція допомагає нам ігнорувати чинники, які відволікають, і спокуси, але досягнути й підтримувати її нелегко. Саморегуляція — це ключова проблема людей із СДУ та розладами виконавчої функції,[282] і саме тому ці розлади та прокрастинація часто йдуть поруч. Але з проблемами саморегуляції стикаються навіть люди, які не страждають на СДУ. Одне із досліджень пов’язувало саморегуляцію з переживанням автономності. Опитавши студентів коледжу, науковці з’ясували: що приємнішим було завдання по своїй суті, тобто якщо студенти відчували радість і самовдоволення у процесі його виконання, то стабільніший був рівень прогресу. Коли мотивація до виконання завдання була менш особистісною — тобто до його виконання підштовхував хтось інший або було важко побачити сенс у тому, щоб його робити, — студенти прокрастинували більше.[283] Навіть віра в те, що це має щось важливе для їхнього власного майбутнього, не робила завдання приємним по своїм суті. «Немає значення, наскільки важливими для досягнення власних цілей у майбутньому студенти вважають свої курси, якщо матеріал курсу їм насправді нецікавий, вони все одно можуть прокрастинувати. Отож прокрастинація стає мотиваційною проблемою, для подолання якої потрібно досягнути дуже високого рівня автономності».[284] Щоб робити в житті ті речі, в яких ви насправді не дуже зацікавлені, у вас повинна бути дуже висока мотивація, адже непривабливе завдання легко відкласти і ще легше знайти цьому виправдання.

Інакше бачення, яке пропонує дослідження із саморегуляції, полягає в тому, що ми здатні контролювати власну поведінку лише до певної міри, і ця здатність вичерпується, якщо нам довелося використати багато ресурсу для самоконтролю.[285] Коли ви вдаєтесь до самоконтролю, щоб вирішити одну проблему, ви зменшуєте кількість самоконтролю для вирішення наступної проблеми. Якщо ж самоконтроль — це обмежений ресурс, то в ньому, очевидно, будуть провали, а надто якщо ви одночасно долаєте стрес, керуєте негативними почуттями чи опираєтеся спокусам. У вас мають бути періоди полегшення самоконтролю, аби назбирати сил до наступного разу. Постійно контролювати себе важко — спитайте будь-яку людину на дієті чи в процесі проходження 12-крокової програми з подолання алкозалежності! Хоча «провал саморегуляції» тягне за собою осуд через брак сили волі, вседозволеність і загалом слабкість характеру, важливо пам’ятати, що є багато пояснень, чому в людини може бути погана саморегуляція, і жодне з них не стосується недоліків характеру.

Переживання, тривога та настрій. На саморегуляцію може впливати й низка особистісних рис, до яких належить переживання, тривога і настрій. Пірс Стіл[286] вважає, що