Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

— У мене все гаразд, — запевнив я. — Однак це по-справжньому дивне відчуття. Якесь тремке. Наче я стою на теплому сильному вітрі.

Ґрам уже холодив мені руку, наче крижинка. Тоді дивне відчуття зникло, бо лялька розтанула, знищивши симпатичний зв’язок. Коли віск запалав, вогонь підскочив.

— Боляче було? — стривожено запитав Сіммон.

— Анітрохи, — відповів я.

— І це було все, на що я була здатна, — зауважила Мола. — Щоби зробити більше, мені знадобився б доступ до ковальського горна.

— А вона ел’те, — самовдоволено докинув Сіммон. — Закладаюся, що вона втричі кращий симпатик, аніж Емброуз.

— Щонайменше втричі, — виправив я. — Але вже хто-хто всіма правдами й неправдами відшукав би ковальське горно, так це Емброуз. Ґрам можна пересилити, атакувавши його досить сильно.

— То завтра ми продовжимо? — запитала Мола.

Я кивнув.

— Краще поберегтися, ніж потерпіти.

Сіммон тицьнув сучком у те місце серед багаття, куди впала лялька.

— Якщо Мола може діяти геть не стримуючись, а це ніяк на тебе не впливає, то, може, ти й від Деві вбережешся. Дай собі час відсапатися.

На мить запала тиша. Я затамував подих, сподіваючись, що Фела й Мола не надто зважать на його слова.

Мола поглянула на мене, здійнявши брову.

— Деві?

Я гнівно зиркнув на Сіммона, а він жалісно поглянув на мене, наче пес, який знає, що його зараз копнуть.

— Я позичив грошей у ґелета, на ім’я Деві, — пояснив я, сподіваючись, що Мола цим задовольниться.

Та вона не зводила з мене погляду.

— І?

Я зітхнув. За звичайних обставин я уникнув би цієї теми, але Мола часто бувала наполегливою в таких питаннях, а я відчайдушно потребував її допомоги у здійсненні завтрашнього плану.

— Колись Деві була членкинею Аркануму, — пояснив я. — Я дав їй трохи своєї крові в заставу за позику на початку семестру. Коли Емброуз почав на мене нападати, я дійшов хибного висновку і звинуватив її у зловживанні. Після цього наші стосунки зіпсувалися.

Мола й Фела перезирнулися.

— Ти справді робиш усе можливе, щоб зробити життя цікавим, — сказала Мола.

— Я вже визнав, що це була помилка, — роздратовано відповів я. — Чого ще ти від мене хочеш?

— Ти зможеш повернути їй гроші? — втрутилася в розмову Фела, поки ми з Молою не посварилися.

— Чесно? Гадки не маю, — зізнався я. — Якщо мені кілька разів поталанить і якщо кілька разів затриматися допізна у Промислі, то, може, й удасться нашкребти достатньо до кінця семестру.

Я не став розповідати всю правду. Хоча я таки міг дістати шанс заробити достатньо, щоб повернути гроші Деві, у мене не буде жодного шансу заразом оплатити навчання. Не хотілося псувати всім вечір тим, що Емброуз переміг. Змусивши мене витратити стільки часу на полювання за ґрамом, він фактично вижив мене з Університету.

Фела схилила голову набік.

— Що буде, якщо ти не зможеш їй заплатити?

— Нічого хорошого, — похмуро озвався Вілем. — Не просто так її звуть Деві-Демоницею.

— Точно не знаю, — відповів я. — Вона могла би продати мою кров. Казала, що знає людину, готову її купити.

— Я впевнена, що вона так не вчинила б, — зауважила Фела.

— Я не ставив би їй цього на карб, — сказав я. — Сам знав, у що встряю, коли укладав угоду.

— Але ж во…

— Так уже влаштований світ, — твердо промовив я, не бажаючи думати про це більше, ніж необхідно. Хотілося, щоб вечір завершився на позитивній ноті. — Особисто я не дочекаюся можливості добре поспати у власному ліжку, — роззирнувшись, я побачив, як Віл і Сім утомлено кивають на знак згоди. — Побачуся з вами завтра. Не спізнюйтеся.

***

Тієї ночі я заснув у розкошах — у своєму вузькому ліжку, що стояло в моїй крихітній кімнатці. Одного разу прокинувся: мене привів до тями дотик холодного металу до шкіри. Я всміхнувся, перекотився й повернувся до блаженного сну.