Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Страх мудреця, Патрік Ротфусс 📚 - Українською

Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Страх мудреця" автора Патрік Ротфусс. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 317
Перейти на сторінку:
Їхні обличчя виражали різні відтінки жаху та недовіри.

— У мене все гаразд, — запевнив я. — Однак це по-справжньому дивне відчуття. Якесь тремке. Наче я стою на теплому сильному вітрі.

Ґрам уже холодив мені руку, наче крижинка. Тоді дивне відчуття зникло, бо лялька розтанула, знищивши симпатичний зв’язок. Коли віск запалав, вогонь підскочив.

— Боляче було? — стривожено запитав Сіммон.

— Анітрохи, — відповів я.

— І це було все, на що я була здатна, — зауважила Мола. — Щоби зробити більше, мені знадобився б доступ до ковальського горна.

— А вона ел’те, — самовдоволено докинув Сіммон. — Закладаюся, що вона втричі кращий симпатик, аніж Емброуз.

— Щонайменше втричі, — виправив я. — Але вже хто-хто всіма правдами й неправдами відшукав би ковальське горно, так це Емброуз. Ґрам можна пересилити, атакувавши його досить сильно.

— То завтра ми продовжимо? — запитала Мола.

Я кивнув.

— Краще поберегтися, ніж потерпіти.

Сіммон тицьнув сучком у те місце серед багаття, куди впала лялька.

— Якщо Мола може діяти геть не стримуючись, а це ніяк на тебе не впливає, то, може, ти й від Деві вбережешся. Дай собі час відсапатися.

На мить запала тиша. Я затамував подих, сподіваючись, що Фела й Мола не надто зважать на його слова.

Мола поглянула на мене, здійнявши брову.

— Деві?

Я гнівно зиркнув на Сіммона, а він жалісно поглянув на мене, наче пес, який знає, що його зараз копнуть.

— Я позичив грошей у ґелета, на ім’я Деві, — пояснив я, сподіваючись, що Мола цим задовольниться.

Та вона не зводила з мене погляду.

— І?

Я зітхнув. За звичайних обставин я уникнув би цієї теми, але Мола часто бувала наполегливою в таких питаннях, а я відчайдушно потребував її допомоги у здійсненні завтрашнього плану.

— Колись Деві була членкинею Аркануму, — пояснив я. — Я дав їй трохи своєї крові в заставу за позику на початку семестру. Коли Емброуз почав на мене нападати, я дійшов хибного висновку і звинуватив її у зловживанні. Після цього наші стосунки зіпсувалися.

Мола й Фела перезирнулися.

— Ти справді робиш усе можливе, щоб зробити життя цікавим, — сказала Мола.

— Я вже визнав, що це була помилка, — роздратовано відповів я. — Чого ще ти від мене хочеш?

— Ти зможеш повернути їй гроші? — втрутилася в розмову Фела, поки ми з Молою не посварилися.

— Чесно? Гадки не маю, — зізнався я. — Якщо мені кілька разів поталанить і якщо кілька разів затриматися допізна у Промислі, то, може, й удасться нашкребти достатньо до кінця семестру.

Я не став розповідати всю правду. Хоча я таки міг дістати шанс заробити достатньо, щоб повернути гроші Деві, у мене не буде жодного шансу заразом оплатити навчання. Не хотілося псувати всім вечір тим, що Емброуз переміг. Змусивши мене витратити стільки часу на полювання за ґрамом, він фактично вижив мене з Університету.

Фела схилила голову набік.

— Що буде, якщо ти не зможеш їй заплатити?

— Нічого хорошого, — похмуро озвався Вілем. — Не просто так її звуть Деві-Демоницею.

— Точно не знаю, — відповів я. — Вона могла би продати мою кров. Казала, що знає людину, готову її купити.

— Я впевнена, що вона так не вчинила б, — зауважила Фела.

— Я не ставив би їй цього на карб, — сказав я. — Сам знав, у що встряю, коли укладав угоду.

— Але ж во…

— Так уже влаштований світ, — твердо промовив я, не бажаючи думати про це більше, ніж необхідно. Хотілося, щоб вечір завершився на позитивній ноті. — Особисто я не дочекаюся можливості добре поспати у власному ліжку, — роззирнувшись, я побачив, як Віл і Сім утомлено кивають на знак згоди. — Побачуся з вами завтра. Не спізнюйтеся.

***

Тієї ночі я заснув у розкошах — у своєму вузькому ліжку, що стояло в моїй крихітній кімнатці. Одного разу прокинувся: мене привів до тями дотик холодного металу до шкіри. Я всміхнувся, перекотився й повернувся до блаженного сну.

Розділ тридцять третій. Вогонь

Наступного вечора я ретельно зібрав дорожню торбу, побоюючись забути якесь дуже важливе обладнання. Коли перевіряв усе втретє, у двері постукали.

Відчинивши, я побачив на порозі засапаного хлопчину років десяти. Його очі метнулися до мого волосся, і йому явно відлягло від серця.

— Коат — це ви?

— Квоут, — виправив я. — І так, це я.

— Тута послання для вас, — він сягнув у кишеню й витягнув пошарпаний папірець.

Я простягнув руку, і хлопчик відступив на крок, хитаючи головою.

— Пані сказала, шо за доставку ви дасте мені йот.

— Сумніваюся, — відповів я та простягнув руку. — Покажи записку. Якщо вона справді для мене, я дам тобі пів гроша.

Хлопчик набурмосився й неохоче передав її.

Вона навіть не була запечатана — лише двічі складена. А ще була якась вогка. Дивлячись на спітнілого хлопчину, я здогадувався чому.

Там було написано:

Квоуте!

Сердечно прошу тебе прийти сьогодні на вечерю. Я за тобою скучила. Маю захопливі новини. Прошу, зустрінься зі мною у «Бочці й кабані» на п’ятий дзвін.

Твоя

Денна

Постскриптум: Я обіцяла хлопчикові пів гроша.

— П’ятий дзвін? — перепитав я. — Чорні руки Господні! Як довго ти сюди йшов? Уже шостий минув.

— То всьо не я, — заявив хлопчина, несамовито суплячись. — Я годинами шукав по всіх усюдах. Вона сказала «Якір». Віднести це Коатові в «Якорі» по той бік річки. Але цей заклад вопше не біля доків. І якорів на вивісці нема. Як його мона знайти?

— Спитай когось! — вигукнув я. — Зараза чорна, хлопче, що ти за дурбецало?! — я притлумив дуже сильне бажання задушити його і глибоко вдихнув.

Визирнувши з вікна, я побачив, як меркне світло. Менш ніж за пів години мої друзі збиратимуться довкола кострища в лісі. Часу на похід до Імрі в мене не було.

— Так, — якомога спокійніше вимовив я. Витягнув огризок олівця й нашкрябав записку по інший бік папірця.

Денно!

Дуже прошу, вибач. Твій гонець відшукав мене лише після шостого дзвона. Він невимовно тупий.

Я теж за тобою скучив і готовий цілковито віддатися тобі в будь-яку годину дня чи ночі завтра. Щоб дати мені знати, коли й де, відправ хлопця назад із відповіддю.

З любов’ю

Квоут

Постскриптум: Якщо хлопець спробує взяти з тебе гроші, дай йому гарного потиличника. Він дістане плату, коли поверне твою записку до шинку «В Анкера», якщо, звісно, не заплутається й не з’їсть її дорогою.

Я знову склав її та притиснув до місця згину грудку м’якого свічкового воску.

Я обмацав гаманець. За останній місяць я поступово витратив зайві два таланти, позичені в Деві. Проциндрив на такі розкоші, як бинти, кава та матеріали для здійснення сьогоднішнього плану.

У результаті в мене за душею не зосталося нічого, крім чотирьох грошів і одненького шима. Я завдав дорожню торбу на плечі й жестом покликав хлопця за собою донизу.

Я кивнув Анкерові, що стояв за шинквасом, а тоді повернувся до хлопчини.

— Гаразд, — мовив я. — Дорогою

1 ... 78 79 80 ... 317
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Страх мудреця, Патрік Ротфусс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"