Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель" автора with love anellaya. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 94
Перейти на сторінку:

   Вієро повільно розплющив очі, пригадуючи усі події минулих днів. Бурмотіння Мірабель змусило його підвестися.

-У мене таке враження, що я вдруге народився.- Сказав Ельф, а потім подивився на Лелейн.

-Ти таке пропустив…- Прошепотіла вона до нього, ледь стримуючи сміх.

-Ти не спиш?- Здивувався Вієро.- Тобто… Я радий, що ти тут і…- Він секунду помовчав.- Що я пропустив?

   Лелейн посміхнулася і Вієро зрозумів, що вона не збирається нічого розказувати, тому підвівся з землі.

-Потім розповім.- Вона провела його поглядом, вдивляючись у спину, коли Вієро вирішив підійти до Мірабель.

   Його сорочка була такою ж, як у ту ніч, але крил не було. Вієро намагався не думати про це, не згадувати, але простіше було прийняти і продовжити жити у таких реаліях. І зараз його переповнювали безмежні емоції радості та щастя і вдихаючи рідне повітря Елемстоуна всі негаразди миттєво зникали.

-Не можу повірити, що все скінчено.- Промовив Вієро до Мірабель.- Може, я досі сплю?

-Це навряд чи.- Бель подарувала йому лагідну посмішку.- Ти тільки глянь.- Тихо промовила вона, простягнувши Священну Воду у Колбі.

-Залишається повернути елемент річці.- Відповів Ельф, а потім уважно поглянув на Мірабель.- У тебе все добре?

-Так.- Вона точно не очікувала такого питання.- А у тебе є сумніви?

-Ти засмучена. 

-Все гаразд.- Бель сказала це досить переконливо, хоча знала, що він все одно не повірить, тому вирішила змінити тему.- Попливеш зі мною до Коронарних Лісів?

-Думаю, ти знайдеш річку без мене.- Вієро зиркнув на Святого, який виглядав так, як… як Мірабель, так само сумно.- Моє серце у Танкервілі. І Кас… Святі.- Він гірко зітхнув.- Лише зараз зрозумів, що я не можу без нього. Незвично це усвідомлювати.

-Знаю.- Вона справді це знала.- Я відречуся від корони і ти станеш повноправним правителем Танкервілю. І розірвеш з Коронарними Лісами будь-які домовленості. 

-Це виграє нам час, але не зупинить наміри Розаліни.- Вієро задумався.- Я… Я не готовий бути… королем.

-Ніхто не може бути готовим повністю.- Мірабель торкнулася його плеча.- Але я завжди буду поруч і ти можеш покладатися на мене, домовились?

-Так.- Він сумно посміхнувся.- Що далі?

-Ти звикнеш. Врешті, всі звикають…- Відповіла вона.- Я побачуся з Ліною, віддам річці елемент і повернуся до тебе у Танкервіль. Більше не збираюся втручатися у справи сестри і постійно виправляти її помилки. Хочу, щоб вона це знала і зрозуміла, що наступного разу саме їй доведеться грати у гру Проклятих.- Бель спохмурніла.- Якщо вона налаштована піти з війною на невинних людей, то нехай. Якщо вона хоче правити всім світом, то нехай. Якщо вона вбиватиме заради своїх амбіцій, то нехай. Я люблю її, але вона не варта мого співчуття і розуміння. Вартий Елемстоун. І заради нього я боротимуся до останнього подиху. 

-Отже, це не кінець?- Запитав Вієро.

   Мірабель повільно підняла руку, привертаючи його увагу до напису, утвореного тими темними лініями. 

-Щось насувається.- Мовила Бель.- Щось важливе. Тому так, ще точно не кінець. 

-Це якесь пророцтво?- Він торкнувся закручених літер.

-Вже давно Елемстоуном ходять чутки, що з’являться ті, хто повернуть світу спокій, знищать ріку «Вода і камінь» і…- Вона жбурнула на Святого короткий погляд.- І відшукають Природу і Почуття, аби назавжди позбавити їх страждань і образ минулого. Я ніколи не вірила у таке, але я відчуваю його… їх усіх. І з кожним днем цей зв’язок посилюється. 

-Кого?- В очах Вієро пронісся страх.- Про кого ти говориш, Бель?

-Я не знаю.- Вона зітхнула.- В тому і проблема. Я нічого не знаю. Ні про те, що має статися, ні про майбутнє Елемстоуна. 

-Що може бути гірше за те, що ми вже бачили?- Він нахмурився.- Тому що те, про що ти мені говориш, звучить не дуже радісно. 

-Дехто керує цим світом.- Мірабель різко видихнула.- І у нього є грандіозні плани. Хто б це не був, він знає про всіх і про все. Він розмовляє навіть з Ніко. Тільки з Ніко. 

-Святі…- Вієро знервовано смикнув своє волосся.- Вищий Дух?

-Хто знає.- Вона стиснула плечима.- А найдивніше те, що у листі до Ніко від цієї таємничої особи вказане ім’я. Вільтенсія Фанум.  

-Вільтенсія Фанум…- Повторив Вієро.- Таке враження, що я вже десь це чув.

-Справді? Де саме?

-Ті газети, в яких ти читала лише про музичні новини…- Він замислився.- Статті в архіві мого батька…- Вієро прижмурився, щось згадуючи.- Письменниця. Раніше я не звертав на це увагу, але навіть Касалін якось згадував про неї, коли говорив з Ліною.

   «Авжеж».- Мірабель пригадала ту підслухану розмову між Розаліною і Касаліном, де її сестра переконувала короля Танкервілю у тому, що є спосіб опустити завісу між Валентійцями і Метафізентійцями. 

-Я скажу навіть більше.- Промовила Бель.- Вільтенсія Фанум пише не лише статті, а і книги. Пам’ятаєш колишнього Розаліни?

-Кайл, здається.- Відповів Вієро.

-Так. Він може знати про неї.- Дорогенька, як ти була близько. Вона подивилася на Священну Воду у Колбі.- Все це виглядає як занадто невдалий жарт.

-Про що можна так довго теревенити?- Почувся тоненький голос Лелейн.

   Вона виглядала радіснішою, ніж зазвичай.

-Про похорони Касаліна.- Збрехав Вієро, не бажаючи ще їй три години розповідати про вищесказане.  

-Я не знала…- Обличчя Лелейн одразу ж змінилося, а щира посмішка зникла, наче її ніколи не було.- Вибачте.

-Все добре.- Заспокоїв її Вієро.- Ми вже закінчили. 

-Лише хотіла сказати, що я повертаюся у столицю.- Вона зітхнула.- Хочу додому.

-Як?- Вієро здалося, що світ похитнувся.- Ти ідеш? 

   За весь час, проведений разом, Ельф сильно прив’язався до Лелейн і зараз точно не був готовий відпустити її. Вона постійно підтримувала його, дозволяла розповідати нецікаві історії, аби йому не було самотньо, вірила в нього, а він довіряв їй. Вієро зазирнув в її очі, намагаючись зрозуміти, чому вона так вирішила. Несподівана хвиля болю в спині похитнула стійку свідомість хлопця.

1 ... 78 79 80 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "