Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"

— Що ти тут робиш, Зоє?

— Прийшла на тренування.

— Ти знаєш, про що я. Що ти робиш у Маленькому Палаці?

— Я солдат Другої армії. Тут моє місце.

Я згорнула руки на грудях. Нам із Зоєю саме час обговорити все.

— Я тобі не подобаюсь, і ти ніколи не втрачала нагодити повідомити мені про це. Навіщо тепер пішла за мною?

— А який у мене був вибір?

— Переконана, Дарклінґ залюбки привітав би твоє повернення на його бік.

— Ти наказуєш мені піти?

Вона намагалася розмовляти звичним чванливим тоном, та я почула в її голосі переляк. І це зачепило в мені якусь струнку провини.

— Я хочу знати, чому ти так заповзялася лишитися.

— Тому що не хочу жити в темряві, — відповіла Зоя. — Тому що ти — наш найкращий шанс.

Я похитала головою.

— Занадто просто.

Вона зашарілася.

— Мені що, благати тебе?

Чи зробила б вона це? Я відчула, що не проти перевірити.

— Ти марнославна. Ти амбітна. Ти зробила б усе, щоб привернути Дарклінґову увагу. Що змінилося?

— Що змінилося? — процідила дівчина. Її губи стиснулися, а руки мало не приросли до тіла. — У мене в Новокрібірску була тітка. Була кузина. Дарклінґ міг би розповісти мені, що саме задумав. Якби я попередила їх…

Зоїн голос зламався, і я засоромилася задоволення, яке відчула, дивлячись, як вона зіщулилася.

У моїх вухах пролунав голос Баґхри: «Ти швидко звикаєш до влади. І поки вона зміцнюватиметься, твої апетити ростимуть». Та чи повірила я Зої? Блиск у її очах був справжній чи вдаваний? Вона кліпнула, відганяючи сльози, і зиркнула на мене:

— Старкова, ти мені досі не подобаєшся. І ніколи не подобатимешся. Ти пересічна й незграбна, і я не знаю, чому ти народилася з такою силою. Але ти Заклинателька Сонця, і якщо ти можеш звільнити Равку, я битимуся за тебе.

Я замислено дивилася на дівчину, помітивши дві яскраві цятки, що розлилися її щоками, і те, як затремтіла губа.

— Ну? — перепитала вона, і я бачила, чого їй це коштувало. — Відішлеш мене геть?

Я вичекала ще трохи.

— Можеш залишитися, — дозволила я зрештою. — Поки що.

— Усе гаразд? — запитав Мал.

Ми навіть не помітили, що він закінчив спаринг.

Зоїна невпевненість одразу зникла. Вона запаморочливо всміхнулася йому:

— Я чула, ти робиш справжні дива з луком і стрілами. І подумала, що ти міг би дати мені урок.

Мал перевів погляд із дівчини на мене.

— Можливо, пізніше.

— Я чекатиму, — запевнила вона й попливла геть, ледь чутно зашурхотівши шовком.

— Що це було? — поцікавився він, коли ми рушили вгору пагорбом до Маленького Палацу.

— Я їй не довіряю.

Мал довго мовчав.

— Аліно, — почав він непевно, — те, що сталося в Крібірску…

Я рвучко урвала його. Не хотіла знати, що він там робив із Зоєю в гришинському таборі. Та й навряд чи це мало значення.

— Вона була однією з Дарклінґових улюблениць і завжди ненавиділа мене.

— Напевно, заздрила тобі.

— Вона зламала мені два ребра.

— Що зробила?

— Це був нещасний випадок. Ну типу такого.

Я ніколи не розповідала Малові, як кепсько мені було, доки я навчилася користуватися своєю силою, в ті нескінченні самотні дні невдач.

— Просто не можу бути певна, кому саме належить її відданість. — Я потерла потилицю, де почало заціплювати м’язи. — Ні в кому не можу бути певна. Ні в гришах. Ні в служниках. Будь-хто з них може працювати на Дарклінґа.

Мал роззирнувся. Схоже, на якусь коротку мить за нами ніхто не слідкував. Він імпульсивно стиснув мою долоню.

— Грицький післязавтра влаштовує вечірку з передбаченням долі в горішньому місті. Ходи зі мною.

— Грицький?

— Його батько — Степан Грицький, огірковий король. Свіжі гроші, — Малові напрочуд гарно вдалася шляхетна самовдоволеність. — Але у його родини є палац біля каналу.

— Не можу, — сказала я, думаючи про наради, Давидові дзеркальні тарілки, евакуацію школи. Неправильно йти на вечірку, якщо за кілька днів чи тижнів може розпочатися війна.

— Можеш, — заперечив Мал, — лише на годинку чи дві.

Це було так спокусливо — поцупити кілька хвилин наодинці з Малом, подалі від тиску Маленького Палацу.

Він, мабуть, відчув, що я вагаюся.

— Ми переодягнемо тебе в артистку, — пообіцяв він. — Ніхто і не здогадається, що там була Заклинателька Сонця.

Вечірку влаштовували пізно ввечері, коли з роботою покінчено. Я пропущу одну ніч