Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Санаторійна зона 📚 - Українською

Читати книгу - "Санаторійна зона"

289
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Санаторійна зона" автора Микола Хвильовий. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 112
Перейти на сторінку:
З приводу, знаєш, будування соціалізму.

Товаришка Галакта насторожується. Вона підходить до чоловіка і ніжно обіймає його.

– Невже і ти вже почав сумніватися? – говорить вона таємничим голосом і попередливо заглядає в другу кімнату: чи не зайшов хто?

– Що ти кажеш, голубонько! – нервово махає рукою мій герой: – За кого ти приймаєш мене? Я просто… не розумію цих… як би їх назвати… бузотерів! Ну, словом, наших супротивників. Чого їм треба? Чого вони хочуть від нас? Ну, скажімо, так: диктатура пролетаріату єсть? Єсть! Власть у наших руках? У наших! Фабрики і заводи націоналізовано? Націоналізовано! Червону Армію організовано? Організовано! Комінтерн єсть? Єсть! Профінтерн єсть? Єсть!..

Іван Іванович на момент зупиняється, виймає з кишені білосніжну хустку і протирає нею свої рогові окуляри.

– Але візьми далі! – каже він. – Загальне навчання провадиться? Провадиться! До соціалізму посуваємось? Посуваємось! Комсомол єсть? Єсть! Піонери єсть? Єсть!.. Чого ж їм іще треба?… Буквально нічого не розумію!

Марфа Галактіонівна поправляє декольте і хитренько примружує свої розумні очі.

– Чого їм треба?… – каже вона. – Нічого їм не треба, а просто особисті рахунки!.. Позакулісна боротьба!

– Припустім… припустім! – раптом ще більше починає нервуватись Іван Іванович, і його баритональний бас дістає дискантових ноток. – Але коли виродження я можу простити рядовим членам партії, то… вождям (мій герой робить тут знак величезного наголосу), вождям я цього простити не можу!.. Такий уже мені характер: стань переді мною на коліна, проси мене, що хочеш роби зі мною, а я все-таки… не можу!

Іван Іванович бігає по кімнаті, розмахує руками і уперто дивиться на одну крапку на підлозі. І здається, що ця крапка не хто інший, як вищеназваний «вождь». І цей «вождь» стоїть на колінах і просить милості в Івана Івановича.

– Ну добре! – говорить Марфа Галактіонівна. – Ти дуже не хвилюйся, Жане, а то я боюся за твоє серце.

Але Іван Іванович не вгомоняється. Він іде до вікна, вбирає носом приїсний запах резеди з першої клумби, ловить слухом блакитний резонанс і, мало не переходячи в стан трансу, говорить:

– Серце?… Що мені серце, коли справа йде про інтереси пролетаріату? Я не люблю похвалятись своєю самовідданістю, я не вискакую на партзібраннях та в газетках з красивими словами. Але дозволь мені хоч дома одвести душу і вилити те, що накипіло… Ти думаєш, мені мало накипіло?… Ого!

Тут Іван Іванович почуває, що йому серце все-таки зрадило: він сідає на канапу і просить води.

– Ах Боже мій! – кидає схвильованим голосом Марфа Галактіонівна і біжить до графина. – Ти знову розтривожив себе!.. Чи не послати за лікарем?… Знову прокляті дискусійщики!

– Не треба, голубонько! Не треба!.. – і Іван Іванович заплющує очі. – Я вже сам не радий, що маю такий палкий характер і таку більшовицько-витриману натуру. Але що робити: не можу я спокійно реагувати на партійне виродження.

Потім мій симпатичний герой іде до свого кабінету. Товаришка Галакта підходить до вікна і дивиться на свою зміну: на синка й на доньку, що в цей мент проходять повз клумби.

– Vous aimez les fleurs,[62] мадемуазель Люсі? – питає Марфа Галактіонівна.

– Comment donс, madame![63] – каже мадемуазель Люсі.

Тоді хтось стукає в двері, і в кімнату йде Методій Кирилович – колега Івана Івановича. Методій Кирилович- як мишка: очі бігають, руки бігають і вся істота бігає. Товаришка Галакта каже, що їй Методій Кирилович подобається, особливо своїми хитренько-підкинутими бровами та розумною головою.

– Тихше, – говорить Марфа Галактіонівна. – Жан зараз страшенно розтривожив себе, і треба дати йому відпочинок. Хай ще полежить в кабінеті.

Методій Кирилович цілує хазяйці руку і інформує, що він забіг на кілька хвилин. Потім вони сідають на канапу і ведуть розмови на тему полового питання.

– Нічого не зробиш! – заплющивши очі, кидає Марфа Галактіонівна і зітхає. – Для народа ми вже по суті, так би мовити, в принципі, розв’язали цю прокляту проблему, і в цьому сенсі буржуазна наука мусить капітулювати перед марксизмом. Але, знаєте, єсть ще такі виключні індивідуальності, що для них полове питання й досі являється загадкою.

– Ви, звичайно, маєте себе на увазі? – мило посміхається своєю хитренькою бровою Методій Кирилович і зовсім не нарочито, а випадково, майже позасвідомо, кладе свою руку на безумовно привабливий таз своєї співбесідниці.

– Я не люблю брехати! – знову зітхає Марфа Галактіонівна. – І скажу я одверто, без всяких міщанських забобонів: іноді мені так хочеться ласкати чужого мужчину, що ви й не в’являєте!

Методій Кирилович дивиться на двері кабінету і, ще ближче підсунувшись до товаришки Галакти, уже гладить її безумовно привабливе коліно.

– Їй-богу, не в’являєте! – шепоче товаришка Галакта. – Це таке, знаєте… як би його сказати… бажання, що…

Методій Кирилович починає нервово здригатись, Методій Кирилович…

Але автор в цей момент рішуче йде від дверей. Звичайно, сатирик, як і сатира, цілком заслужено не користуються поспіхом серед деяких поважних людей нашої республіки, звичайно, деякі поважні люди нашої республіки не без підстав вважають, що сатира віджила свій вік і в нашому суспільстві їй нема місця, але дозвольте все-таки запевнити: ми ніколи не підслуховуємо тоді, коли не можна підслуховувати. Ми також і не підглядаємо тоді, коли не можна підглядати. Отже, дозвольте зробити ще декілька цілком цензурних зарисовок.

II

Розмова на ліжкові. Фіалка робить «па», а також і про те, як дивиться Іван Іванович на соціалізм

Квартира, де живе Іван Іванович зі своєю симпатичною сім’єю, складається тільки (тільки!) з чотирьох кімнат (не рахуючи, звичайно, кухні, клозету і ванної), себто: кабінету, їдальні, дитячої спальні (там же спить і мадемуазель Люсі) і спальні мого героя та його дружини. Словом, квартирна криза дала себе знати, і мій герой самовіддано пішов їй назустріч. Іван Іванович, наприклад, ніколи не вимагав окремої спальні для куховарки, і Явдоха спить на ліжкові на підлозі в коридорі. Бо й справді: яке він має право вимагати ще одну кімнату? Йому, звичайно, приємно було б почувати, що його власна куховарка має свій закуток, але… він же цілком свідомий партієць і добре знає, як живуть інші. Іншим ще гірше становище: буває й так, що мають не чотири, а тільки три кімнати… от, наприклад, Микола Григорович.

– Ти, Галакточко, як гадаєш, – звертається мій герой до своєї дружини, – невже всі мають по чотири кімнати?

– Звичайно, не всі! – рішуче інформує Марфа Галактіонівна. – Коли б всі мали по чотири, то тоді, може, не було б і квартирної кризи. А то буває по три і навіть по дві буває!

Іван Іванович

1 ... 78 79 80 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Санаторійна зона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Санаторійна зона"