Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

Вас прийнято. Вас прийнято, було написано в останньому з них. Я підскочила на ноги скрикуючи від щастя.

— Щось трапилось, доню? — Сказала мама що прийшла на звук.

— Я отримала роботу. Мене запросили побачитись на співбесіду в офісі, —  сказала я, зменшуючи дистанцію між нами, та обіймаючи її.

— О Боже. Вітаю! — Пригорнула вона мене до себе.

***

 Пройшло декілька днів, і ось я сиділа біля дверей директора, в очікуванні коли мене визвуть в кабінет. Навпроти мене сиділа секретарка, що час від часу поглядала на мене, як наші погляди перетинались вона мило посміхалась мені.

В якусь мить задзвенів телефон, і вона швидко піднесла його до вуха.

— Так, містер Гарріс, я вас зрозуміла. Дякую, — відповіла вона кладучи слухавку та повертаючись до мене, — Міс Вільям можете пройти, вас вже чекають. — Я піднялась на ноги та дещо хвилюючись рушила до дверей. На останок я озирнулась на секретарку яка вже стояла, посміхаючись мені та вказуючи рукою перед собою, запрошуючи мене зайти.

 Я злегка натиснула на дверну ручку, проходячи вперед, та зачиняючи двері за собою. Біля вікна стояв високий чоловік, що розмовляв з кимось по телефону. Я не впевнено зупинилась біля дверей, не знаючи що мені робити далі. Поки вирішивши почекати наступних вказівок, почала оглядати кабінет. Тут були шафи повні книг, та папок з документами. Ближче до вікна стояв прямокутний стіл чорного кольору з такого самого кольору комп’ютером на ньому. В правому куті стояв вазон з рослиною, що я бачила в перше в житті, але що повністю гармонійно вписувалась в тутешню атмосферу.

— Гаразд, зателефоную пізніше, — закінчив розмову чоловік повертаючись до мене.

— Тож... — Він зупинився на пів слові, і я не могла його в цьому звинувачувати. — Стейсі? — Переді мною стояв Стів. Чоловік якого я вже не планувала ще колись побачити.

— Здається для тебе це так само неочікувано як і для мене, — це все на що я була спроможна, перебуваючи в стані шоку.

— Боже, я справді щасливий що побачив тебе знову, я намагався зв’язатись з тобою, але ти ніколи не відповідала, — в його очах можна було побачити сум. І я була впевнена що ця емоція не була грою, занадто реалістично.

— Здається коли я покидала острів ти надто був зацікавлений моєю вже колишньою подругою, — серйозно відповіла я намагаючись не відпускати емоцій на зовні.

— Ти не так все зрозуміла. Боже.. — Сказав він запускаючи пальці у волосся, — Моя бісова звичка забувати зачиняти двері здається вже не здатна привести мене до ще більших проблем.

— Про що ти?

— Твоя набридлива подруга, що весь час крутилась біля мене. Прийшла того ранку, як я саме збирався на сніданок. Визнаю я трохи проспав перевівши будильник декілька разів на 10 хвилин, — сказав він з дещо винним поглядом, —  Тож побачивши годину швидко піднявшись з ліжка та почав збиратись. Я вже був готовий виходити коли почув звук відчинених дверей, і відразу подумав що це ти, більше не бажаючи мене очікувати прийшла до мене. Але повернувшись я побачив зовсім не тебе, а з дивною посмішкою Роуз, що прямувала до мене. Я запитав що вона тут робить, нащо отримав лиш довгу історію, здається без жодного сенсу, а потім в якийсь момент вона просто поцілувала мене, я відразу спробував відштовхнути її руками, — в голові миттєво почали з’являтись спогади його руки що були на її животі. І тільки зараз я зрозуміла він не притягував її до себе для поцілунку, а навпаки намагався відштовхнути, — І коли мені це все ж таки вдалося, вона швидко зникла залишаючи мене там стояти, без можливості сказати і слово. А коли я зрозумів що відбулось, то дізнався що ти вже зібрала речі та покинула готель. Я махав тобі коли побачив твоє таксі. А коли ти поїхала втратив будь яку надію зустріти тебе ще раз.

— Здається мені варто було тебе тоді вислухати, — сказала я тільки зараз розуміючи, що за свого поспіху могла просто зіпсувати своє життя.

— Добре, що ти мала змогу зробити це зараз, — дещо невпевнено посміхнувся він, але зустрічаючи мою посмішку, став сміливіше, — Якщо я попрошу тебе більше не зникати, думаєш це буде реально для виконання? —  Запитав він притягуючи мене за талію.

— Боюсь це буде складно, здається ти тепер мій новий бос, — сказала я сміючись, але він перервав мій сміх затягуючи мене в глибокий поцілунок, мені залишалось просто заплющити очі та віддатись моменту.

Якщо щось і можна було назвати долею, так це нашу зустріч.