Читати книгу - "Вода, павутина"

Спостерігав за нею і не міг повірити, що вперше, відколи з нею розмовляє, вона відреагувала цілим обличчям.

— Певно, наречений моєї сестри, яка завтра виходить заміж, постарався, щоб все було оформлено до весілля і її переїзду з нашої хати. Моя молодша сестра продала мені свою частину будинку. Це не житлове приміщення, тому вона продала мені його майже за символічну ціну.

Відповідь була зв’язною, звичайною, звичайнішою й бути не може, і Відошич здивувався, чому її обличчя на таке звичайне питання зреагувало застиглістю і кліпанням.

Вона усвідомлювала, що відреагувала так, як не слід було реагувати.

— Вибачте, я з похорон, нерви здають.

— Ясно. Можете йти, скоро побачимося. Даю вам ще дуже-дуже мало часу, щоб ви пригадали імена спільних приятелів. Дуже-дуже мало часу.

Ірма мовчки вийшла. Відошич потягнувся до нижньої шухлядки. Відпив лише ковток із таємної пляшки, тоді вийняв усе із шухляди, рився і шукав цигарки, хоча й знав, що й сліду не залишилось від останньої пачки, яку він викурив два роки тому, аж доки раптове бажання втягнути дим не спало. Встав і поглянув крізь вікно.

— Хто ж цей волохатий імпотентний латентний педофіл, який ненавидить жінок і для кого жива людина — гіпсова лялька без імені, прізвища й обличчя? Хто, Відошичу?!

Проказав це у віконну шибу і залишив на ній коло пари, яке швидко висохло.

* * *

Нарешті всі посходилися: і наречена Іта, й Ірма, і Катарина, і Циліка. Катарина не сказала ні слова про те, що без її дозволу прикрасили хату. Давид був у стабільному стані, завтра весілля, треба витримати ще трошки, і все мине, як належить.

Приготували келишки, пляшка коньяку кружляла з рук до рук, але жінки вирішили, що не питимуть більше одного ковтка: останнє, що на завтра їм потрібне — це синці під очима. Почали з Іти. Все було готове: в салоні були максимально люб’язні і надіслали свою кравчиню, щоб поміряла і виправила Іті фату, яку Катарина в неділю безуспішно намагалася прикріпити шпильками. Стилістка з макіяжу має приїхати в той самий час, що й перукарка і манікюрниця. Не мало би бути проблем, усе переміряно і перевірено. Іта завтра не побачиться з Ловро, такий звичай, Ірма вранці йде до перукарки, Циліка домовилася зі своєю на дванадцяту. Костюмчик вже висить на вішаку, «випрасуваний. Вілім не годен позастібати маринарки, але хто ся на нього буде дивив, піде так, як є».

Катаринин костюм теж був готовий, туфлі куплені два тижні тому, завтра трохи довше полежить у ванні з піною, ароматною сіллю з найніжнішим запахом, трохи ретельніше зачешеться, трохи закріпить лаком… Коли вернеться від Дадика, почне збиратися. Хата готова, Задруга «нарихтована», кейтерингове замовлення прибуде вчасно, букети вже тут, решту привезуть завтра, напої вже винесли надвір…

— Катя, ми завтра не встигнемо до Дадика, але ти його поцілуй від нас. Добре?

Іта ледь не просльозилася.

— То ще ліпше, медсестри і доктори й так зляться. Насправді можна тільки мені і батькові. То ж все-таки реанімація.

Ірма уважно за нею стежила, через що Катарина несвідомо підняла гривку.

— Катарина, в тебе жахлива зачіска.

Ірма сказала це без ненависті, без насміху, і Катарина погодилася.

— Та я й сама бачу, але не можу завтра відсидіти дві години в перукаря, мушу до Дадика, а потім вже часу не буде.

— Давай тобі трохи висвітлимо волосся і дамо трохи фарби-шампуню. В мене якась фарба лишилася. Ти дуже змучена на лиці, світліший колір тебе трохи оживить.

Навіть Циліка погодилася.

Катарина почала говорити домашньою говіркою. Як тільки починаєш турбуватися про тіло, повертаєшся до мови дитинства.

— Та шо ви бздури мелете, де ми то будем робили? Все вже повипирано, поспрятано.

— Зараз, тут, в Задрузі.

Ірма побігла до хати по фарбу, рушники, якусь церату, щоб прикрити Катарину і підлогу навколо неї, Циліка та Іта заметушилися, роблячи трохи місця, і Катарина здалася.

Ірма вправними рухами зробила все, щоб фарбу рівномірно нанести; сміялися, розмовляли про звичайні речі, знову згадали маму, Іта пустила сльозу, і вони остаточно заборонили одна одній до неділі згадувати сумні теми і говорити про них.

Випили більше, ніж по одному ковтку. Невдовзі Катарина пристала й на те, щоб Ловро прийшов зі своїм оркестром і гостями, щоб не відмовлялися від домовленого святкування в хаті, і Циліка погодилася, «же так буде найліпше». Хотіла заспівати, їй не дозволили, треба було ще раз Катарині переповісти, як Ловро… ха-ха-ха, «на голову налили поліроль з цвинтаря, голова виблискує, як мигалка, ха-ха-ха…» Сміялися, сміялися. Катарина відчула, як коньяк перемішався із заспокійливим, яке вона регулярно приймала, відколи з Давидом це сталося. Їй закрутилося в голові, вона дала жінкам знак стихнути, дати їй хвильку передиху і…

Стишилися. Почувся стук в єдине вікно будівлі. Хтось постукав тричі, з паузами.

Вони не просто стишилися. Замовкли. Іта встала.

— Дівчата, мені страшно.

Повторився такий самий стук, але у двері.

Катарина вдихнула на повні груди, встала з тим злиплим волоссям, двома кроками подолала шлях до дверей і потягнула їх з усієї сили. Двері не піддалися. Ще раз затрясла клямкою, потягнула, двері залишилися зачиненими. Циліка встала і теж спробувала.

— Та шо то таке?

Іта сховалася за шафу.

— Хтось нас замкнув.

— Іта, не панікуй і не мели бздурів, з зовнішнього боку дверей нема ключа. Замок старий, — Ірма теж підійшла до дверей та порухала клямку.

Стояли і мовчали. Знову постукали. Катарина схопилася за клямку та з усієі сили штовхнула двері, і вони нарешті відчинилися. Стала на поріг і крикнула в пітьму:

— Геть з мого дому, хто б ти не був, це моя хата, геть, не смій більше такого робити, хто б ти не був!

Зачинила двері, жінки розгублено усміхалися.

Циліка встала і поцілувала Катарину.

— Знаєш шо, я не знала, же ти така смілива.

— Циліка моя, я не смілива, все, чого я боялася, вже сталося в моєму житті. Зі мною більше нічого страшного статися не може, моя Циліка.

Ірма дивилася у свій келишок. Випорожнила його до дна.

Катарині вимили волосся в туалеті над умивальником, розчесали, висушили феном і захоплювалися її зміненим виглядом, аж доки нарешті не порозходилися. Людина мусить виспатися, завтра день, коли не повинно бути помилок.