Читати книгу - "Вода, павутина"

Оглянувши тіло вбитої, дослідивши місце, де було знайдено тіло, можна здійснити судово-психологічний аналіз портрета вбивці.

Аналіз результатів судово-медичної експертизи вказує на наступне:

Оскільки жертву було вбито шляхом душіння руками, за обсягом відбитків і ушкоджень можна припустити, що йдеться про фізично сильну людину чоловічої статі, яка в нападі люті вчинила вбивство. Також може йтися про особистість, яка в конкретній ситуації може виявляти ознаки тривожного стану, які не обов'язково закінчуються тим, що людина замикається в собі, вона може виявляти агресію. Щодо структури особистості, то може йтися про людину, яка у щоденному житті не схильна до нападів люті. Сильне стискання шиї, яке спричинило пошкодження такого ступеню, що призвело до смерті жертви, може вказувати на те, що особа перебуває у тривалому стані прихованої, але контрольованої люті, яка вийшла назовні.

Укуси людського походження, виявлені в області шиї, грудей і внутрішнього боку стегна жертви, вказують на те, що особа має до жінок тривале негативне і дуже агресивне ставлення. Йдеться або про людину, яку в дитинстві ґвалтувала мати, або про людину, яка росла з особою, що не є її біологічною матір'ю (так звана мачуха).

Оскільки статевого акту не було, а статеві органи не зазнали ушкоджень, дуже імовірно, що йдеться про імпотентну особу чоловічої статі, яка, очевидно, відчуває огиду до жіночого тіла.

Епільоване по всьому тілу жертви волосся може вказувати й на те, що вбивця має відразу до тіла статево зрілої жінки, а може вказувати й на особу, яка приховує свої педофільські нахили.

Те, що мертве тіло залишили у громадському місці, свідчить про те, що вбивця в такий спосіб також продемонстрував свою силу чи потребу в силі. Вказує й на те, що він мав потребу відкрито показати, щó він здатен вчинити. Йдеться про дуже нарцисоїдну особистість, яка має постійну потребу перебувати в центрі уваги. Такі особи за телевізійними репортажами з місця події стежать у товаристві інших осіб і схильні до відкритого коментування події. Вбивця не відчуває для себе загрози, не роздумує про наслідки свого вчинку, бо жертву не трактує як людину. Жіноче тіло без волосся на ньому вбивця сприймає, як ляльку.

Не можна виключати, що вбивця має сім'ю, і імпотенція у вбивці виникла з віком. В той же час, можливим є також те, що його сексуальні звички і схильності покриває його ймовірна дружина.

Відошич ще раз перечитав і сказав: «Дідько, що знав, те й довідався… Ні на крок далі».

Скликав нараду; гомоніли, перекрикали один одного, подавали нові ідеї, пропозиції, комбінували, креслили по дошці. Симчич представив у комп’ютері список автомобілів, малюнок протектора шини яких відповідав відбиткам, які знято на місці події. Сотні автомобілів і сотні власників.

Відошич видихнув:

— Порийся в тому!

Зділар сказав, що прокручував на комп’ютері все, що було пов’язане з людьми, згаданими у справі, що порився у всьому, у чому можливо було поритися, що навіть зайшов на www.gruntovnice і виявив там тільки те, що туди внесено якісь нові записи, які стосуються будинку, в котрому живе Ірма Жигер, і це все.

Незважаючи на Катаринину заяву, що Ірма минулої неділі цілий вечір провела із сестрами, Відошич сказав Комшичу:

— Виклич Жигерку, хай негайно прийде.

Виклик Ірма отримала, коли в неї вже закінчилися уроки і коли з колегами рушила до крематорію на прощання з нещасною «молодою жінкою, дочкою, сестрою, колегою і подругою».

Трималася добре. Попри спільний вінок від вчительського колективу, вона також надіслала свій. Стояла і плакала в хустинку, а потім на хвильку поклала руку на домовину. Колеги, які прийшли висловити свої співчуття, просувалися крок за кроком попереду неї, прийшла її черга простягнути руку членам сім’ї, але оскільки вона ні з ким не була в близьких стосунках, нікого не поцілувала. Потім зачекала перед будівлею Крематорію, поки їх покличуть на «останнє прощання», увійшла, коли слова Альбіноні у всіх викликали сльози, вислухала дві промови вчителів, одну — учня, в яких повторювалося, «що від сьогодні світ без нашої улюбленої вчительки більше ніколи не буде таким самим», що на цьому місці обіцяють їй, що злочинця чекає справедлива кара і що вони її ніколи не забудуть, бо вона була доброю, жертовною, фаховою в роботі, любила своїх учнів і колег, як і вони її… Схлипувала, як і всі колеги, коли талановита учениця іспанською мовою декламувала любовний вірш. Жодного разу не поглянула в напрямку, де стояли учні. Хрестилася і молилася, як і весь учительський колектив, родичі, друзі, учні, а в душі ствердила, що покійниця була щирою вірянкою. Плакала стільки, скільки було доречно. Коли все закінчилося, колеги запропонували піти на каву, «оговтатися», вона перепросила, що терміново мусить до ікебаністки, бо наймолодша сестра виходить заміж…

Покидала їх швидким кроком, серед перших дійшла до автостоянки, сіла в автівку і поправила дзеркало заднього огляду. У ньому помітила Швоїча. Він стояв спокійний, не тримався за вухо і не усміхався. Ірма завела двигун і дала задній хід. Швоїч відскочив, Ірма пригальмувала і засміялася. Це сталося ненавмисно. Так їй здалося. «Брешеш, Ірмо».

Відошич зустрів її тими ж запитанням, які ставив минулого разу. Вона була стриманою, виглядала по-іншому: підняла і приборкала руде волосся. Не личить на похорони і панахиди ходити,