Читати книгу - "Спалах, Ендрю Вебстер"

Тим часом діти випустили свою снігову подругу на дорогу. Санчата ковзнули з замету й зупинилися майже посеред траси. За дивним збігом обставин, автомобілів у цей момент на дорозі не було.

– Підемо заберемо, – впевнено сказав Давид.

– Але це ж дорога, – зауважила Оленка, трохи занепокоєна.

– Ну і що? Автомобілів усе одно нема. Можеш залишатися тут, якщо боїшся, – підкинув аргумент Ілля, поглядаючи на сестру.

Як тільки Святослав дотягнув четверту кучугуру, збудувавши невеликий мур шириною в три, чи три з половиною метри, водій бульдозера, розлючений до краю, схопився за дверцята з розбитим склом, готовий витягти самозванця.

Заверещали гальма, із траси М-06 на великій швидкості з'їхав червоний «Mitsubishi». Автомобіль врізався в імпровізований мур, розкидавши сніг у всі боки. Швидкість суттєво знизилася, але машина не зупинилася.

Чоловік, що, хвилиною тому, заправляв свій «Renault», в останню мить відскочив убік, коли червоний «Mitsubishi» врізався в багажник його автомобіля й, нарешті, зупинився.

Дітлахи, разом зі своєю сніговою королевою, спокійно вибралися з дороги в повній безпеці. Усі, хто стояв біля готелю, навіть Зеновій, кинулися до заправки. Сніжана, перед тим як приєднатися до інших, швидко пересвідчилася, що з дітьми все гаразд.

– І не виходьте на дорогу! – строго крикнула вона.

Гаразд, мамо, – відповів Давид з відтінком дідового характеру в голосі.

– Як вони там? – запитав Святослав, покидаючи кабіну бульдозера й витираючи піт із чола.

Навколо вже зібрався невеликий натовп: люди вийшли з автомобілів, що стояли на заправці, і навіть ті, хто спостерігав за всім з магазинчика. Власник «Caterpillar», забувши про Святослава та свої погрози, стояв із відкритим ротом, втупившись у червоний «Mitsubishi».

У «японця» був помітно пошкоджений капот, сильно пом'ятий бампер, і з-під двигуна щось витікало на асфальт. У «Renault», пасажирів якого добряче гойднуло, були розбиті задні габарити та значно вгнутий задній бампер. Подушки безпеки в «Mitsubishi» спрацювали ще під час першого удару об сніговий мур.

Нарешті на місце подій прибігли Соня, Сніжана, Влад і Зеновій. Соня вчепилася в Святослава, але він лише на мить затримав на ній погляд – його першою думкою було дізнатися, як почуваються пасажири «Mitsubishi».

Дверцята почали відчинятися. З водійського місця нерішуче вийшов переляканий Марат, саме таким, яким Святослав бачив його у сновидінні, точніше його маску. За ним із заднього сидіння вибрався Павло з очима, що нагадували мідяки, і баночкою «Budweiser», стиснутою в руках. З протилежного боку, потираючи лоба, з’явився Бахрам.

– Живі, – нарешті видихнув Святослав. У цей момент він міцно обійняв Соню, наче потребував її, щоб відчути реальність.

Спалах, що супроводжував його так довго, нарешті відступив. Усе навколо знову стало звичайним, безбарвним.