Читати книгу - "Між світами, Ілля Попенко"

Сава підбіг до них. Маска вже була на ньому.

– Хутчіш-­хутчіш, валимо звідси! – волав він, підіймаючи Наста за руку і махаючи у бік вулиці.

– Ні! – похитав головою Наст і поліз у пакет, що приніс Цвіркун.

Він дістав балончик з фарбою і підбіг до палаючого автомобіля. Казати про те, що якісь теоретичні шанси на життя були у Дениса Попова, було б смішно, та й підбіг туди Наст не для того, щоб пересвідчитись, а по іншій справі.

«Пшшшш- пшшшшшш- пшшшш», – почав він писати слова на асфальті біля підірваного автомобіля. Камера дивилась ідеально в цю сторону і послання в Наста було для всіх. Хлопець відійшов від напису і відкрив його зміст об’єктиву камери. «Загін Ghosts вітає Дениса Попова з днем перемоги. Так буде з кожним. Не намагайтесь впіймати привидів, бо це неможливо». Обличчя скелету з чорними пустими очима і розрізами у роті подивилось у камеру. Емоції переповнювали. Сава, Рудий, Захар і Цвіркун вже підбігли до Наста. Вони збагнули, що до чого і почали тикати середні пальці у камеру на фоні палаючого авто і тексту перед їхніми ногами. Полум’я смажило спину, але на душі в Наста було дивне тепло. Він проникливо подивився у камеру і підніс палець до маскового рота, кажучи «ш-ш» – тихо.