Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

— Купила, але покажу потім.

— Що ж, молоді люди, нам час йти додому і готувати обід. Ви ж мені допоможете на кухні?

Я не змогла стримати усмішки. Дем точно не відмовиться пізнати тонкощі соммеріндської кухні від справжньої ельфійки. А я… Де я і де готування? Але щось точно потрібно допомогти. Тим більше, що в мене до бабусі Амолін виникло одне прохання… Треба її задобрити, щоб вона допомогла мені з тим, що хочу. 

Коли бабуся Амолін дізналася, що я геть не вмію готувати, вона дуже здивувалася.

— Як це дівчина і не вміє готувати? Люба, що ж ти так? А от вийдеш заміж і що тоді? Чоловік голодним ходитиме? — спробувала мене присоромити старенька.

— А готуватиме чоловік, — посміхнувся Дем. — Бабусю Амолін, давайте довіримо Кетті щось простеньке: нехай овочі якісь наріже, а ми з вами займемося складнішими завданнями.

Бабуся Амолін дістала кілька невеликих жовтогарячих гарбузів і сказала мені почистити їх і нарізати кубиками.

— Це ж треба, — продовжувала дивуватися літня ельфійка, — хлопець вміє готувати, а дівчина — ні. Ну що за дивна пара!

Я не звертала уваги на її слова: люди похилого віку завжди дивувалися моєму невмінню готувати. Вони звикли до того, що готує жінка, хоча в сучасному світі домашні обов'язки частіше розподілялися порівну, а не як за старих часів — були лише на жінці.

— Зате Кетта — чудовий зіллєвар! — похвалив мене Дем. — У неї талант. Мені здається, вона згодом перевершить у своїх вміннях вашу онучку.

— Зілля — це добре, — кивнула бабуся Амолін. — Зілля я також люблю. Але приготувати суп не складніше, ніж зварити зілля.

— Кому як, — заперечила я.

— Зізнайся, люба, — старенька мені весело підморгнула, — ти просто не хочеш. Знайшла хлопця, який любить готувати й розслабилася.

— Я й раніше не напружувалася, — усміхнулася я. — Але так, мені цікавіше зілля варити, аніж супи.

— Ну от, хоч би не приховуєш. Чесність — хороша якість, — бабуся Амолін схвально закивала.

— А що ми готуємо? — спитала я, бо за тими продуктами, що лежали на столі, я не могла зрозуміти, що бабуся Амолін хоче приготувати.

— Кукурудзяну кашу з гарбузом і травами, а до неї смажене м'ясо з нашим особливим пряним трав'яним соусом.

— Ого! — захопленно вигукнув Дем. — Той самий пряний трав'яний соус, який соммеріндці тримають в секреті?

— Саме він, юначе, саме він! — посміхнулася старенька.

— Може, ви все ж таки поділітесь його рецептом зі мною? — Дем з надією зазирнув у вічі бабусі Амолін. — Обіцяю нікому його не розкривати. Лише для власного використання.

— Поділюся, якщо Кетта навчиться варити хоча б два супи і нагодує нас, — я закотила очі. Бабуся Амолін поставила майже нездійсненну умову.

Дем з благанням, навіть з деяким відчаєм, глянув на мене.

— Кей, ну будь ласка! Повір, цей соус того вартий! Я тебе все життя ним годуватиму.

— Ну гаразд, я спробую, — здалася я. Приготую кілька разів при бабусі Амолін і все. Ніхто ж не змусить мене готувати ці супи, коли я повернуся в Муірн. Адже так?

— У тебе все вийде, люба, — старенька широко усміхнулася. — Я виберу для тебе найпростіші рецепти.

Повільно нарізуючи гарбуз, я спостерігала, як Дем із бабусею Амолін готують все інше. Я сподівалася, що Дем зможе запам'ятати, як готувати соус у процесі, але бабуся Амолін дістала для нього кілька заготовок із трав та спецій, тому важко було зрозуміти, що вона використовує. Хитра стара ельфійка!

Що ж, виходу в мене не лишалося. Доведеться трохи повчитися готувати. Думаю, фірмовий соммеріндський соус вартує таких зусиль. 

Обід вийшов на славу! Бабуся Амолін разом із Демом створили справжні кулінарні шедеври, а дідусь, його звали Креган і він, незважаючи на 90 років, був дуже бадьорим і активним старим, дістав пляшку ягідного вина з легкими цитрусовими нотками. Сомеріндський соус, звичайно ж, був неперевершеним і м'яко підкреслював смак м'яса та каші. Так, заради нього варто трохи повправлятися у кулінарії.

Втім, вправлятись я задумала вже ввечері, якщо бабуся Амолін не відмовить мені у допомозі. Після вечері, яка була не менш смачною, ніж обід, я запропонувала старенькій допомогти перемити посуд. Залишившись з нею на кухні наодинці, я запитала:

— Бабусю Амолін, ви можете мені допомогти?

— Якщо мені під силу, то допоможу, люба, — старенька тепло усміхнулася. Незважаючи на свої старомодні, що загалом характерно для такого похилого віку, погляди вона була дуже приємною жінкою. — Що тобі потрібно?

— Мені потрібен торт. У Дема завтра День народження. Ви не могли б мені допомогти спекти? — я дивилася на бабусю Амолін з надією. Ми б, звичайно, могли завтра купити торт, але ж так нецікаво. Мені хотілося здивувати Дема.

— Тобто спекти за тебе? — розсміялася старенька.

— Я буду допомагати! — запевнила я. — Чесно-чесно! Більше, ніж за приготуванням обіду та вечері.

— Що ж, якщо ти так рішуче налаштована, то я згодна. У тебе є якісь побажання щодо начинки та зовнішнього вигляду?

— Торт має бути м'яким, з бісквітних коржів, з легким, помірно-солодким кремом, можливо, з просоченням з алкоголю. А прикрасити я б хотіла різноманітними ягодами, листочками м'яти та квітами, щоб торт виглядав як лісова галявина. Думаю, це буде дуже у соммеріндському стилі. Я бачила на фотографіях, що у вас торти часто оздоблюють квітами.

— Так, квіткові торти — відмінна риса Соммерінду. У крем ми теж додаємо квіткове варення, воно у нас легке, не дуже солодке, — бабуся Амолін замислилася, а потім додала: — Давай приготуємо класичний соммеріндський квітковий торт. Він м'який, приємно-солодкий і дуже смачний. Готується нескладно, а головне — швидко.

Ми зачинили двері на гачок, щоб ніхто не заглядав, і приступили до приготування торта. У процесі приготування я зрозуміла, чому торт називався квітковим: у нього скрізь додавалися квіти. У борошно для коржів ми щедро насипали суміш із розтертих в порошок сушених квітів, в крем додали квіткове варення, а самі коржі потім просочили квітковим бренді. Насипаючи скрізь квіти, я почувала себе справжньою феєю, я навіть ледь не пурхала по кухні. Вперше в житті мене так захопило приготування. Дем дуже здивується, коли я йому розповім, що майже все приготувала сама, а бабуся Амолін мені тільки підказувала та контролювала, щоб я нічого не зіпсувала.