Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вушко голки 📚 - Українською

Читати книгу - "Вушко голки"

891
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вушко голки" автора Кен Фоллетт. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 78 79 80 ... 90
Перейти на сторінку:
скло ілюмінатора і глянув на човни, що підкидало на хвилях у порту.

— Шкіпер так нервує, наче ми на Берлін ідемо, а не на Штормовий, — зауважив він.

— А ти хіба не чув? Ми ж в авангарді наступу союзників, — Худячок виклав на стіл короля. — Роби ставку.

— Так, а той тип — він що, дезертир? Чому взагалі ми цим займаємося? Хіба це не робота військової поліції?

— Я думаю, що він полонений-утікач, — тасуючи колоду, відповів той.

Усі присутні загиготали на знак незгоди.

— Ну-ну. Не хочте — не вірте. Але коли ми його братимемо, зверніть увагу на його акцент, — похитуючи головою, сказав Худячок.

— А хто знає, які човни здійснюють рейси на Штормовий?

— Та тільки той човник, що продукти возить, — підказав хтось.

— Тобто якщо він дезертир, то єдиний спосіб повернутися на головну землю для нього — це той човник. Чого ж поліція просто не дочекається в порту, коли він повернеться на цьому судні? Навіщо ми тут стовбичимо, чекаючи на погоду? Може... — він зробив драматичну паузу. — Може, в нього є інший спосіб забратися звідти?

— Це ж який?

— Субмарина.

— Не верзи дурниць, — презирливо відповів Сміт.

Усі засміялися.

Худячок роздав карти. Цю партію виграв Сміт.

— Ставлю шилінг, — мовив Худячок. — На мене чекає спокійна старість у чудовому будиночку в Девоні. Ми не упіймаємо його, це точно.

— Дезертира?

— Полоненого.

— А чого?

Худячок промовисто постукав себе по лобі:

— Шеберхни тим непотребом, що в тебе замість мозку. Ми — тут, а субмарина — на дні біля затоки острова. Коли погода покращиться, хто забере його перший? Звісно ж, боші[54].

— Тоді навіщо ми тут? — не второпав Сміт.

— Бо тим, хто віддає накази, далеко до вашого відданого слуги Альберта Періша. Смійтеся-смійтеся! — він почав роздавати карти. — Побачимо, хто сміятиметься останнім. Сміті, це що, пенні? А знаєте що? Ставлю п'ять проти одного, що ми повернемося зі Штормового з порожніми руками! Хто приймає? А десять проти одного? Ну? Давайте! Десять проти одного!

— Та ніхто не приймає. Здавай уже, — вгамував його Сміт.

Командир ескадрильї Пітеркін Бленкісоп (він казав, що його звати Пітер, але всі все одно якось дізнавалися його справжнє ім'я) стояв перед мапою прямо, наче аршин.

— Ми летимо групами по три, — почав він свою промову. — Перші три борти злітають, як тільки погода дасть змогу. Місце призначення, — він ткнув мапу указкою, — Штормовий острів. На місці двадцять хвилин літаємо на малих висотах і шукаємо субмарину. Після цього повертаємося на базу.

Тут він на мить спинився, а потім продовжив:

— Якщо присутні здатні мислити логічно, то їм зрозуміло, що для забезпечення безперервного спостереження за акваторією острова друга група має злетіти точно за двадцять хвилин після першої. Питання?

— Сер? — підвівся лейтенант Лонгман.

— Кажіть, Лонгмане.

— Які наші дії, коли ми виявимо субмарину?

— Знищити, звісно. Відкривайте вогонь із кулеметів — максимальне ураження цілі.

— Сер, обстріл субмарини з винищувачів не дуже ефективний. Хіба це не робота есмінців?

Бленкісоп зітхнув:

— Якщо тут у когось є пропозиції, як виграти війну, то пишіть містеру Вінстону Черчиллю. Я навіть адресу підкажу: Даунінг-стрит, 10, Лондон[55]. Окрім як критикувати, інші питання будуть?

Питань не було.

Блоггс сидів у заваленій непотребом кімнаті біля каміна і слухав, як краплі дощу вистукують жерстяним дахом. Офіцери повітряних сил в останні роки війни значно змінилися. Ті пілоти, що колись виграли битву за Британію[56], були усміхнені хлопчаки, які щойно вийшли з-за парт. Вони не знали втоми, без упину пиячили та зневажали палаючу смерть, з якою зустрічалися щодня. Але цього запального юнацького героїзму було замало, щоб дожити хоча б до середини війни. Битви перемістилися в якісь далекі від дому місця, і тепер замість бравади в небі прийшла нудна механічна робота — обстріли. Тепер офіцери (хоча їхня мова й досі зберігала якісь шкільні слівця, а звичка пиячити нікуди не зникла) стали старші, стійкіші та цинічніші. Блоггс згадав, як він сам поводився зі звичайним крадієм в абердинській камері — війна нікого не жаліє.

У кімнаті разом із Блоггсом на стільцях сиділи пілоти й чекали вильоту: хтось дрімав, хтось читав книжку, хтось грав у якісь ігри. У кутку сидів штурман із посібником російської мови.

З-під напівопущених повік Блоггс ліниво роздивлявся присутніх. Відчинилися двері й увійшов ще один пілот. Цього війна наче зовсім не зачепила: широка усмішка, молоде обличчя (мабуть, голився не частіше, ніж раз на тиждень), розстебнута куртка та шолом у руках. Він помітив Блоггса й підійшов до нього.

— Детектив-інспектор Блоггс?

— Це я.

— Пречудово. Я ваш пілот, Чарлз Кальдер.

— Радий знайомству, — Блоггс потис його руку.

— Борт готовий, двигуни дзижчать, наче нові. Літак-амфібія, вас уже попередили?

— Так, звичайно.

— Пречудово. Сідатимемо на воду, потім я вас підвезу десь ярдів за десять[57] до берега. Далі — шлюпка.

— І ви чекатимете мого повернення.

— Звісно ж, а наразі чекаємо погоди.

— Саме так. Чарлзе, послухайте, я ганяюся за цим типом уже шість днів по всій країні. Тому, як тільки я маю вільну хвильку, я сплю. Це нічого?

— Ні-ні, я все розумію! — він сів на вільний стілець і дістав з кишені книжку. — А я, як тільки маю хвильку, заповнюю пробіли в освіті. «Війна і мир».

— Пречудово, — Блоггс заплющив очі.

Персіваль Ґодліман разом зі своїм дядьком полковником Террі сидів у кімнаті з мапами, пив каву й курив цигарку за цигаркою.

— Не можу придумати нічого, що б іще можна було вдіяти, — уже вкотре мовив професор.

— Я це вже чув.

— Корвет на місці. Винищувачі — за кілька хвилин польоту. Вони знищать субмарину, як тільки та спливе.

— Якщо вони її помітять.

— Корвет відправить на острів людей, щойно погода дасть змогу. Блоггс майже відразу буде там. Берегова охорона на підкріпленні.

— Але жоден із них, можливо, не потрапить на острів вчасно.

— Знаю, — зітхнув Ґодліман. — Але ж ми робимо все можливе. Чи не так?

Террі підпалив чергову цигарку.

— А що там з людьми, які живуть на острові?

— А, точно. Люди є

1 ... 78 79 80 ... 90
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вушко голки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вушко голки"