Читати книгу - "Таємничий острів"

На ту пору онагри, кози та муфлони, що жили в загоні, щоденно давали молоко. І колоністи часто посилали до загону легкий візок, зроблений замість важкого воза; коли в поїздку вирушав Пенкроф, він брав із собою Юпа, давав йому віжки, а той, ляскаючи батогом, як завжди, вправно виконував доручене йому діло.

Загалом усе йшло якнайкраще і в загоні, і в Гранітному палаці, тож якби не цілковита відірваність од батьківщини, колоністам нарікати було б ні на що. Вони вже так пристосувалися до умов життя на острові, так до нього звикли, що якби довелося з ним розлучатися, не раз би жалкували за його гостинною землею!

Але в людському серці живе така неподоланна любов до рідної землі, що коли б у далині забовваніло судно, колоністи все зробили б, аби привернути його увагу і змусити підійти до острова, щоб попливти додому!.. Тим часом вони жили безжурним життям і скоріше побоювалися, ніж хотіли, щоб його порушили якісь непередбачені події.

Однак хто може похвалитися, що він назавжди осідлав примхливе щастя і убезпечив себе від ударів долі?

Колоністи не раз, не два, зібравшись укупі, розмовляли про острів, де жили вже понад рік, і якось зачепили те питання, яке згодом привело до вельми поважних наслідків.

Сталося те у неділю, 1 квітня, на Великдень, який Сайрес Сміт і його друзі присвятили молитвам і спочинку. День був ще теплий і погожий, як бувають погожі жовтневі дні в Північній півкулі.

На схилі дня, після вечері, всі зібралися на веранді край плоскогір’я Широкий Обрій і дивились, як на обрії помалу сутеніє. Замість кави Наб подав напій із бузини. Розмова знов зайшла про острів і про те, як самотньо лежить він у Тихому океані, коли несподівано Гедеон Спілет запитав:

— Дорогий Сайресе, чи не робили ви нових обчислень довготи і широти нашого острова отим секстаном, що знайшовся в ящику?

— Ні, — відповів інженер.

— А може, варто було б спробувати… Все ж таки той прилад досконаліший, ніж раніше застосовуваний вами.

— Ет, кому це треба? — махнув рукою Пенкроф. — Все одно острів буде там, де й був!

— Не заперечую, Пенкрофе, — погодився Гедеон Спілет, — але ніколи не завадить знати точно, де перебуваєш, і тепер це легко було б перевірити…

— Ви маєте цілковиту слушність, дорогий Спілете, — урвав його інженер, — це давно варто було зробити; а втім, якщо я й помилився, то похибка не повинна перевищувати п’яти градусів довготи чи широти.

— Хто його знає… — не здавався журналіст. — Хто його знає, може, ми набагато ближче до землі, де живуть люди, ніж досі нам здавалося?

— Завтра дізнаємось, — відповів Сайрес Сміт. — Коли б менше роботи, через яку я не мав і хвилини вільного часу, ми давно вже знали б це.

— Та що там балакати! — знову встряв Пенкроф. — Пан Сайрес надто вчений чоловік, щоб помилитися, і якщо острів сам не з’їхав із свого місця, то й тепер перебуває там, де він його поставив!

— Завтра побачимо.

Наступного дня, узявши секстан, інженер зробив нові розрахунки координат острова і отримав уточнені результати.

Першого разу він одержав такі приблизні дані розташування острова Лінкольна:

Західна довгота — від 150° — до 155°,

південна широта — від 30° — до 35°.

Наступні цілком точні розрахунки дали:

західна довгота — 150°30′,

південна широта — 34°57′.

Отож, попри недосконалий спосіб першого вимірювання, Сайрес Сміт у своїх попередніх обчисленнях помилився менше ніж на п’ять градусів.

— Тепер ми маємо не лише секстан, а й атлас, — не заспокоювався Гедеон Спілет, — подивімося, дорогий Сайресе, де точно розташований наш острів.

Герберт приніс атлас, виданий, напевне, у Франції, — всі назви було надруковано там по-французькому.

Розгорнули карту Тихого океану; інженер із циркулем в руці уже намірився нанести острів на карту.

Раптом циркуль завмер у нього в руці, і він вигукнув:

— Але ж у цій частині Тихого океану є ще один острів!

— Острів?! — крикнув Пенкроф.

— Очевидно, це і є наш острів? — запитливо сказав Гедеон Спілет.

— Ні, — відповів інженер. — Цей острів розташований на сто п’ятдесят третьому градусі довготи і тридцять сьомому градусі одинадцятій мінуті широти, на два з половиною градуси західніше і на два градуси південніше острова Лінкольна.

— Що ж це за острів? — запитав Герберт.

— Острів Табор.

— Він великий?

— Ні, це маленький острівець, що загубився у Тихому океані, на який, можливо, ніколи ніхто й не висаджувався!

— От і добре, а ми висадимося! — мовив Пенкроф.

— Ми?

— Так, пане Сайресе. Ми збудуємо палубне судно, і я беруся ним керувати, А на якій ми відстані від острова Табор?

— Приблизно за сто п’ятдесят миль на північний схід, — відповів Сайрес Сміт.

— За сто п’ятдесят миль! Хіба ж це відстань? Та за ходового вітру ми там будемо через дві доби!

— Для чого нам туди пливти? — запитав журналіст.

— Хтозна. Треба ж подивитися на нього.

І колоністи вирішили збудувати судно й вийти в море у жовтні, коли знову потепліє.

Розділ X

Побудова судна. — Другий урожай хліба. — Полювання на сумчастих ведмедів. — Нова рослина, більш приємна, ніж корисна. — Кит у морі. — Гарпун із Вайн’ярда. — Тушу кита оббіловано. — Використання китового вуса. — Наприкінці травня. — Пенкроф має усе, чого душа бажає.

Коли Пенкрофові спадало щось на думку, він не заспокоювався, поки не доводив задуманого до кінця. Тепер йому схотілося відвідати острів Табор, і хоча судно мало бути досить великим, довелося його будувати.

З морякової згоди інженер накреслив його проект.

Довжина судна мала дорівнювати тридцяти п’яти футам, ширина — дев’яти футам; це надало б йому значної швидкохідності, якби вдалися обводи й не було надмірної осадки, що не повинна перевищувати шести футів; проте, щоб судно мало добру остійність, воно повинне сидіти досить глибоко у воді. Палубу вирішили настелити суцільну, від носа до корми і, зробивши у ній два люки, обладнати дві каюти, розділені водонепроникною перебіркою; оснастити судно як великий шлюп — косим гротом, фоком, брі-фоком, топселем і клівером, тобто з парусами, якими легко керувати, маневрувати під час шторму або йти круто проти зустрічно-бокового вітру. Крім того, вирішили збудувати його корпус із високим надводним бортом, дошки зовнішньої обшивки з’єднувати впритул, а не накладати одну на одну, обшивку судна дійшли згоди приганяти до фальшивих шпангоутів, а потім кріпити до набору судна.

З якого ж дерева будувати судно? З береста чи з сосни? Тих і тих не бракувало на острові. Зупинилися на