Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1917"

вдатися до тактики оборони. Так, не маючи інформації про переговори в Грушках делегації Центральної Ради, не знаючи і про виступ полуботківців, а посилаючись лише на репресії проти більшовиків, вранці 5 липня члени виконкому Ради робітничих депутатів-більшовиків внесли до президії виконкому екстрену заяву. Її повний текст: події нинішнього дня набрали такого обороту що екстрене засідання В.К. вкрай необхідне. За розпорядженням властей палац (Маріїнський палац, в якому містились тоді керівні центри ряду політичних партій, серед них Київський комітет РСДРП(б) і рада робітничих депутатів — В.С.) зайнято розгнузданою кампанією юнкерів. Двоє наших товаришів (Горвіц і Каплан) були заарештовані. До палацу і з палацу нікого не пропускали. Громадянин Фрумін заявив при свідках, що він розпорядився заарештувати більшовиків. Голова ВК Ф.Р.Д. Незлобін, не бентежачись, заявив Майорову (члену Київського комітету РСДРП(б) — В.С.), що таких мерзотників, як більшовики слід заарештовувати і т. д. В місті запанувала диктатура контрреволюційної вояччини, яка діє, очевидно, у повній згоді з партіями меншовиків і народників. Це один бік справи.

Як природний і неминучий наслідок цих обурливих заходів серед солдатів і робітників наростає невдоволення. З години на годину окремі частини військ можуть виступити на вулицю, щоб припинити цю контрреволюційну роботу. Ми вимагаємо негайного скликання Виконавчого К-ту і запровадження в Києві свободи зборів, переміщення і агітацій. Палац має бути очищений від юнкерів і прапорщиків. Всі пани, які віддали розпорядження, що суперечать законам революції, повинні бути негайно заарештовані і передані революційному суду робітників і солдатів.

У випадку, якщо Вик. К-т відмовиться прийняти відповідні заходи, ми не можемо поручитися за спокій в Києві і знімаємо з себе відповідальність за можливі кровопролиття”[544].

В документі привертає увагу кілька моментів: По-перше, він був підготовлений і внесений до виконкому Київської ради робітничих депутатів 5 липня, коли нічні події ще не були відомі членам комітету РСДРП(б)[545] і на них немає жодного посилання.

По-друге, генеральна спрямованість документа-засудження військових властей, лідерів меншовицько-есерівської ради робітничих депутатів за вчинені обіцяні кроки проти більшовиків.

У "Голосі соціал-демократа" документ опубліковано під назвою "Збройний виступ контрреволюціонерів".

В умовах виступу полуботківців ультимативні вимоги більшовиків справили певне враження на членів виконкому ради робітничих депутатів. Виконком ухвалив негайно звільнити заарештованих членів комітету (що без затримки було здійснено) і обрав трійку (двоє більшовиків і меншовика) для розслідування інциденту[546].

Було також ухвалено рішення про тимчасову заборону вуличних мітингів і зборів.

У відозві до населення, підписаній виконкомами Рад робітничих і військових депутатів, комітетами більшовиків, меншовиків, есерів, Бунду, УСДРП, Київською групою соціал-демократів Польщі і Литви зазначалося, що "темні сили намагаються використати народну нужду породжену кривавою війною і загальною розрухою в державі… В крові народній, в розгромі і розрусі бажають вони загубити справу революції і повернути владу старим насильникам. Відозва закінчувалася закликом не допускати "жодних самочинних виступів, здатних зіграти на руку контрреволюції"[547].

Коли до виконкому надійшли відомості про те, що полуботківці оточили майстерні і склади "Арсеналу", а всюди виставлені посилені караули юнкерів, обрана виконкомом трійка направилася до "Арсеналу".

Є. Бош згадує: "Біля запертих складів зі зброєю скупчилося чоловік 30–40 неймовірно обідраних людей, які щось вигукували, більшою мірою неозброєних. Їх оточили з вулиці, але не з боку будівлі, чоловік 25 добре озброєних юнкерів, що спокійно спостерігали за обідранцями. Коли ми під'їхали, все одразу замовкло, юнкери запобігливо пропустили нас до "повсталих". На наші запитання „повстанці” деякий час нічого не відповідали, потім почулись окремі вигуки "Чого говорити, бери зброю". Але тут із їхніх же рядів пролунали голоси протесту: "Досить кричати, це члени виконкому Ради робітничих депутатів. Із плутаних відповідей кінець-кінцем з'ясувалося, що вони 3 дні сидять без хліба і що прийшли до них увечері "люди" і стали кликати "йти в місто, там дадуть хліба і обмундирування"”[548].

Досить просто, дещо примітивно і навіть з певним елементом сумного комізму, та врешті-решт (і це головне) ефективно ситуацію біля "Арсеналу" вдалося розрядити. "Поспостерігавши деякий час, як чоловік 150 полуботківців, що розташувалися біля "Арсеналу", начебто для обстрілу боязно, нерішуче вичікують і боязно озираються по боках, товариші з осередку (більшовиків) виступили непомітно і розсипалися в рядах полуботківців, де повели дружні розпитування і розмови. Зібравши достатні відомості, вони повернулися до "Арсеналу" і запропонували робітникам відкрити ворота і накормити "повстанців", через те, що вони жодної небезпеки для "Арсеналу" не становлять і все говорять одне: "Хліба не дають. З дні не їли". І коли члени виконкому Ради робітничих депутатів приїхали до "Арсеналу" (це було, очевидно, між 14.30 і 15.00 годинами, оскільки з Маріїнського палацу комісія виїхала о 14 годині З0 хвилин[549] — В.С.), там уже все було ліквідовано, частина розійшлась, а частина мирно жувала хліб, запиваючи окропом. До вечора вся комедія припинилася, і полуботківці пішли спокійно в казарми, посилені наряди юнкерів були зняті[550].

За схожим сценарієм розвивалися події і в 3-му авіапарку. На той час тут досить міцні позиції завоювали більшовики. Репресії проти останніх викликали у авіапарківців протест. Вони виділили у розпорядження організації РСДРП(б) З автомобілі, почали видавати зброю[551].

Можливо, остання обставина і зіграла вирішальну роль у тому, що в атмосфері наростаючої антибільшовицької кампанії, намагаючись обов'язково віднайти винних, виконавчі комітети громадських об'єднаних організацій і Ради робітничих депутатів, а також військові власті направили військовому міністру телеграму, в якій, зокрема, зазначалося: "Бунтівники при сприянні 3-го авіапарку захопили склад фортеці, пограбували склади, захопили штаб округу та ін.”[552]. Проте голова Генерального Секретаріату Центральної Ради В. Винниченко і Генеральний секретар у військових справах С Петлюра спростували у своїй телеграмі-заяві такі твердження. З самого рання, — говорилось у спростуванні, - парк було захоплено несподівано „полуботківцями”, а потім завдяки діяльним і тактовним заходам 3-го авіаційного парку, які виявились в тому, що повстанців нагодували і скупчили в подвір'ї майстерень парку та завдяки розпорядності голови українського комітету парку військового урядовця Кустовського і коменданта парку, які безперестанно діставали вказівки від Генерального Секретаріату Центральної Ради, справа була щасливо в межах парку полагоджена без пролиття крові. Таким чином поміч парку, про яку говорить виконавчий комітет, виявилась не в приєднанні до анархічного виступу "полуботківців", а навпаки в діяльній і тактовній його локалізації"[553]. Згодом В.Винниченко і С. Петлюра додавали, що значна частина загітованих полуботківців вирішила, не зважаючи на протидію своїх командирів, залишитися на території парку[554].

Дещо інакше цей епізод висвітлено в книзі "1917 год на Киевщине. Хроника событий": „Натовп полуботківців, який прибув