Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1917"

до 3-го авіапарку, висунув вимогу видати зброю із сусідніх з авіапарком складів. На вимогу паркового комітету солдат склади зі зброєю були відчинені, і солдатам видали патрони, гвинтівки і кулемети. На 11 годину більшість озброєних солдат, вишикувавшись по взводах, зайняли фортечні вали для відсічі ланцюга солдатів 2-го запасного понтонного батальйону, що наступав на авіапарк. Завдяки вжитих командуванням заходів наступ було припинено. До 4-ої години дня, коли ліквідація виступу полуботківців в місті підходила до кінця, в авіапарк прибули представники командування і У.Ц.Р. і запропонували солдатам, що знаходяться в авіапарку, залишити межі майстерень. Більшість солдатів авіапарку до другоїгодини приступили до роботи. Лише невелика частина їх, озброєна гвинтівками, була в ланцюгу на фортечних валах. Після уходу з парку полуботківців та інших солдатів ця частина також приступила до роботи"[555].

Таке трактування подій в 3-му авіапарку здійснено на матеріалах публікацій газет ("Киевская мьісль", "Нова Рада", "Робітнича газета"). Варто додати лише те, що за даними "Киевской мысли", полуботківці одержали в свої руки зі складів 10 кулеметів і 5 тис. гвинтівок[556]. Та як би там не було, ясно одне — до крайніх заходів, до кровопролиття справа в 3-му авіапарку не дійшла.

Надвечір виконкоми громадських об'єднаних організацій, рад робітничих і солдатськіх депутатів направили військовому міністру офіційне повідомлення про виступ полуботківців[557]. До нього, безумовно надійшли відомості і від штабу КВО. У відповідь О. Керенський передав телеграфом до Києва вимогу командуючому округом "всіма наявними засобами "охороняти порядок у військах і негайно припиняти будь-які спроби відкритої непокори, протидії і збройного опору владі Тимчасового уряду. В разі необхідності міністр пропонував "рішуче діяти відповідно до обстановки, не чекаючи подальших вказівок"[558].

Військове командування КВО вжило ряд рішучих заходів для опанування ситуацією. Керівництво діями щодо боротьби з безчинствами було передано генерал-майору Оболєсову. Спеціальним наказом заборонялися без відома останнього будь-які кроки[559].

У свою чергу Голова Генерального Секретаріату В. Винниченко надіслав інформацію Тимчасовому уряду: "У відповідь на ваше запитання про відгуки петроградських подій в Києві повідомляю: Центральна Рада і виконавчі комітети послали до Петрограда телеграму з заявою про цілковиту готовність всіма силами піддержувати Тимчасове правительство і з осудом виступів безвідповідальних груп. Видана відозва до населення Києва і всього краю.

Вночі на 5 липня група українців-вояків біля 5000 чоловік, яка складалася з ешелонів, що проходили через розбивний пункт, та самовільно і всупереч розпорядженню Генерального Комітету назвала себе полком імені гетьмана Полуботка, захопила арсенал, озброїлась і поставила караули коло державних установ. Генеральний Секретаріат негайно вжив рішучих заходів до встановлення порядку. Викликано військо гарнізону, як українці, так і росіяни охороняють місто.

Частину повсталих заарештовано. Інші повстанці під впливом рішучих заходів Генерального Секретаріату лишають фортецю та арсенал. Охорону беруть на себе полк імені Хмельницького, сапери, юнкери та інші частини гарнізону. За згодою Секретаріату з командуючим військовою округою охорона міста та околиць, а також відновлення порядку доручено члену Генерального Комітету генералу Кондратовичу.

Секретаріат у справі заспокоєння міста йде в тісному контакті з місцевими комітетами громадських організацій, Ради робітничих та солдатських депутатів. Місцеві організації більшовиків, разом з іншими революційно-демократичними організаціями, сприяють заспокоєнню. Не вірте агентським і газетним звісткам — вони складені нашвидку, під впливом непровірених чуток, які розповсюджуються наляканою людністю. Відомо поки що тільки про одного пораненого"[560].

Незважаючи на вжиті заходи, роззброїти всіх полуботківців, вичерпати конфлікт 5 липня так і не вдалося.

Зокрема, на Печерську до самої ночі йшли багатолюдні мітинги, виступали численні промовці. Щоправда, значну частину полуботківців вдалося повернути до казарм.

У ніч з 5 на 6 липня 1917 р. під головуванням М. Грушевського відбулося засідання Малої Ради, яке, звичайно, першим питанням розглянуло події, викликані виступом полуботківців. У його обговоренні взяли участь М. Ковалевський, М. Грушевський, Б. Мартос, Л. Кондратович і Березнюк. Ухвалили: "Доручити Генер[альному] Секр… по військовим справам, щоби він негайно розглянув події з полуботківцями, вияснив дійсний стан справи, випустив окремі повідомлення до населення міста Києва з виясненням правдивого характеру події і зложив справоздання на слідуючому засіданні Малої Ради"[561].

На виконання рішення Ради Голова Генерального Секретаріату В. Винниченко і Генеральний секретар військових справ С. Петлюра звернулися з відозвою "Од Генерального Секретаріату". Виклавши хід повстання, давши йому негативну оцінку, вони завершували її словами: "Повідомляючи про сумний і недопустимий вчинок гвалтівників-українців, Генеральний Секретаріат повідомляє громадян міста Києва і цілої України, що він, беручи після Універсалу Центральної Ради й декларації Російського Тимчасового уряду в свої руки владу, обороняючи інтереси революції на Україні, не допустить, щоб волю і громадський лад ким би то не було порушено. Закликаючи громадян до спокою, до праці, Генеральний Секретаріат разом з тим повідомляє, що він зуміє дати раду тим, хто йде всупереч волі наших найвищих установ і заважає їм працювати на добро України та революції"[562].

Ніч з 5 на 6 липня 1917 року пройшла в цілому спокійно. Біля всіх державних установ було виставлено посилені пости юнкерів, солдатів, вірних військовому начальству, за допомогою міліції мобілізовано дружинників. У Маріїнському палаці здійснювали чергування представники ради робітничих і ради селянських депутатів, міського виконавчого комітету, громадських об'єднаних організацій, інших громадських організацій і партій.

До ранку місто було в значній мірі звільнено від полуботківців. Щоправда, не обійшлося без інцидентів. Останньою виходила з міста та частина повсталих, яка зай. мала штаб фортеці на Печерську. Вертаючись у Грушки, на місце свого постійного перебування, полуботківці о 4.30 ранку зустрілися на перехресті Бібіковського бульвару і Володимирської вулиці з патрулем Першого ім. Б.Хмельницького полку, який в цей час ішов згори од Володимирського Собору. Спокійно пропустивши полуботківців, патруль з Бібіковського бульвару звернув на Володимирську, прямуючи до приміщення Центральної Ради. На Володимирській, недалеко від перехрестя, у цей час стояв другий патруль з юнкерів 3-ої школи прапорщиків. Юнкери також спокійно пропустили полуботківців, але побачивши зараз же за цим богданівців, що звертали на Володимирську, подумали, що то повернулися полуботківці, і кинулися до зброї.

Пострілами з кулемета і рушниць було вбито одного солдата полку ім. Б.Хмельницького і двох легко поранено. За розпорядженням військових властей начальника караульного дозору було заарештовано і розпочато слідство[563].

За повідомленням інформаційних агентств і очевидців, полуботківці, залишаючи Київ, забрали з собою "багато рушниць, патронів і кільканадцять кулеметів, а прийшовши в Грушки, окопались там"[564].

Ранком того ж дня до полуботківців направили трьох представників — від Генерального Військового Комітету та ради військових депутатів, Генерального Секретаріату, щоб умовити їх "скласти