Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1917"

Обрано було по одному представникові від кожної сотні, яких у полуботківців є 16, та ще від якихось там полкових установ, — всього біля 20 душ"[565]. Делегація мала прибути до Центральної Ради наступного дня. Тим часом у деяких місцях Києва зчинялась стрілянина, до військових властей і міліції надходили виклики, але винуватців не знаходили. Поодинокі солдати, що бродили містом, заарештовувались.

Об 11 годині ранку в Маріїнський палац надійшло повідомлення, що в 2-му саперному запасному батальйоні, який недавно був приведений до Києва з Харкова і відомий своєю схильністю до більшовизму, ведеться агітація з метою приєднання до полуботківців. В батальйон терміново відрядили представників ради робітничих і ради солдатських депутатів для контрагітації[566].

Емісари рад роз'їхались і по інших частинах гарнізону, повсюдно проводили роз'яснювальну роботу, організовували збори, на яких ухвалювалися резолюції в дусі позицій Київських рад, резолюції підтримки Всеросійського з'їзду рад робітничих і солдатських депутатів, підтримки Тимчасового Уряду в його боротьбі з "анархічною меншістю і будь-якими контрреволюційними проявами"[567]. Чимало військових частин направляли своїх представників з пропозиціями надати допомогу в приборканні повсталих, та потреби в цьому не було.

Відбулось об'єднане засідання виконкому Ради об'єднаних громадських організацій, військових депутатів, а також представників партій. Обговорювалося питання про заходи щодо остаточної ліквідації наслідків виступів полуботківців. Доповідач генерал Трегубов доводив, що виступ ніяк не можна вважати заворушенням. На його думку, намічена програма рішучих заходів не виконана через прагнення Центральної Ради і виконкомів рад робітничих, військових депутатів залагодити справу мирним шляхом. Вирішено було створити при головнокомандуючому округом комітет у справі розв'язання всіх питань, пов'язаних з виступом полуботківців[568].

Газети повідомили, що внаслідок останніх подій в Петрограді і Києві УЦР вирішила визнати за існуючим складом Генерального Секретаріату всі повноваження крайового органа влади"[569]. Вечірній випуск "Киевской мысли" вийшов з редакційною статтею "До спокою!" Цікаві перші оцінки причин і ходу повстання солдатів: "Київ учора став ареною хвилювань, які викликали тривогу в місті. Рух голодних і недисциплінованих "полуботківців" став набувати спочатку надзвичайно бурхливих форм. Київські хвилювання стали відбиттям петроградської громадянської війни. Правда, нічого подібного тому, що було в Петрограді, в Києві не було. Зголоднілі люди, що просили хліба, просили, щоб їх хоч один раз нагодували як слід, дуже мало „нагадували тих, які в Петрограді стріляли впродовж вулиць. Але привид розрухи і анархії з'явився вчора в Києві…"[570].

Автори статті вважали, що виступ ліквідовано завдяки єдності всіх демократичних сил як українських, так і неукраїнських, і попереджували, що ситуацією можуть скористатися різного роду темні сили, які вже піднімають голови[571].

***

Заарештованих 5 липня полуботківців із Маріїнського палацу перевели до штабу фортеці. Розпочате слідство відразу ж виявило, що серед затриманих і залучених до дізнання були особи з безумовно карним минулим. Так, у числі "полуботківців" упізнали Бугаєва, який начебто керував погромом квартири К.Оберучева. В карно-пошуковому відділені Бугаєв давно стояв на обліку як відомий злодій, небезпечний рецидивіст. Правда, його вже в палаці випустили з поля зору і лише через тиждень випадково розпізнали серед заарештованих, які знаходились у приміщенні гауптвахти. Бугаєв перебував там під вигаданим прізвищем Долговенка[572].

Тим часом кількість затриманих за підозрою участі в повстанні з кожним днем збільшувалася. Лише в ніч з 6 на 7 липня в Бульварному районі заарештовано 80 полуботківців, у Плосскому районі — 34. Усіх їх доставлено до комендантського управління. Згодом з'ясувалося, що до полуботківців приєднались і деякі охоронці порядку. Серед них — завідувач одного із відділень Подільського району Відек, що особисто заарештував комісара району, сприяв арешту інших чинів міліції, вилученню зброї.

У Лук'янівському районі допомогу полуботківцям надав міліціонер П. Динников[573].

Також установлено, що діяльну участь у русі полуботківців взяли колишні поліцейські чини. Так 7 липня на Єврейському базарі був затриманий і доставлений в управління Бульварного району колишній городовий Д. Гладенький, який прослужив 4 роки в поліції. У нього вилучили прохідне посвідчення, підписане командиром полку ім. П. Полуботка прапорщиком Романенком. Під час обшуку на квартирі у Д. Гладенького знайдено значну кількість зброї[574].

Підраховані і жертви. Крім згаданого солдата богданівського полку, інші були теж випадковими: чиновник карно-пошукового відділення Войцехівський (побитий під час самосуду), Феткевич (поранений невідомим пострілом у спину з револьвера), двірник з М. Житомирської вулиці (вбитий автомобілем полуботківців)[575].

У ніч на 7 липня в деяких місцях сталися ексцеси. Так, група полуботківців здійснила набіг на селище Пуща-Водиця. Було влаштовано трус дач і вилучено знайдену зброю.

7 липня з Житомира "з поїздки по округу" повернувся комендант КВО полковник К. Оберучев[576] і надав діям щодо ліквідації конфлікту в Києві більшої рішучості, жорстокості. На його настрій, очевидно, вплинув і факт погрому власного помешкання. Коли делегація полуботківців, обрана напередодні в Грушках, направилася до Педагогічного музею для переговорів з Центральною Радою, то частина її була заарештована, решта дісталася до місця, подолавши значні труднощі і спізнившись у результаті на 2 години. Заарештовані члени делегації теж були доставлені до Центральної Ради представником міліції через кілька годин і звільнені лише після посвідчення членів Центральної Ради.

Під час переговорів між делегацією полуботківців і членами Ради та Секретаріату делегати вели себе поміркованіше, ніж у попередні дні. Основним домаганням було послати їх на фронт єдиним полком. Погоджувалися навіть не формуватись остаточно в Києві, а "щоб лише принципіально визнати їх полком". Аргументувалося це тим, що коли розкидають по різних частинах, над ними можливі знущання через вчинені бешкети. Для цього просили ще раз звернутися до російського уряду за дозволом.

Залишення зброї постійно не домагались, а на тому, щоб полк звався іменем гетьмана Полуботка і зовсім не настоювали, бо їм, як самі визнавали, "після всього того, що сталося, сама ця назва буде викликати неприхильне ставлення до полку."

У скоєному полуботківці не визнавали своєї вини, доводячи, що вони лише провели демонстрацію без людських жертв, а якщо такі й були, то сталося це через тих, хто нападав.

Усіх карних злочинців та непевних осіб полуботківці охоче погоджувалися видати, оскільки самі не хотіли, щоб ті були серед них; і як тільки буде дана згода йти на фронт полком, то на другий же