Читати книгу - "Кіберіада"

Перейшовши до другої шафи, король почав читати: «Сни-дрімоти й ігри». А далі: «У шибеника й шибеницю», «В солене-перчене», «У Клопштока і критиків», «У давчинку-чередничку», «В пику», «У ковдрочку з дірочками», «В споглядачки», «В пику ще раз», «У змучені п’яти і сп’ячені мути», «В катехніку чи у стинанки й витинанки», «В чортівню», «В кібжоржину», «В комухляй», «В кібаядеру», «В кібернера і кібернантку», «В гурійські перегони». Хитріян, інженер душ, одразу ж пояснив королю, що кожен сон сниться сам собі тільки доти, поки хтось не встромить свого штекера, причепленого до годинникового ланцюжка, у відповідні дірочки. Тоді він так гарно під’єднується до шафового сну, що переживає цей сон як справжній, явний і реальний. Король Розпорик зацікавився, взявся за ланцюжок і знічев’я ввіткнув контактик до білої шафи під написом «Сніданок з дівчатами й музикою». Тільки-но він під’єднався, аж чує, що його хребет поростає колючками, ззаду прокльовуються величезні крила, руки й ноги розлазяться в розтоптані лаписька з пазурями, а з пащі, де стирчать у шість рядів ікла, валить сірчастий дим і полум’я. Він страшенно здивувався й хотів кахикнути, але з горла видобувся громовий рик, аж земля задвигтіла. Він здивувався ще дужче, ширше розплющив очі, освітив темряву власним вогненним подихом і побачив, що до нього несуть у зелених, як салат, паланкінах з фіраночками дівчат — по чотири в кожному, та таких запашних, що аж слинка котиться. Стіл уже накритий, тут перець, там сіль, отож король облизався, зручно вмостився і давай їх по черзі з паланкінів вилущувати, як горішки, аж очі йому туманилися від насолоди, а остання дівиця була така розкішна, така смачна, що він аж прицмокнув і погладив себе по животі, хотів був попросити ще, та тільки мигнуло, і він прокинувся. Дивиться — стоїть він, як і перед тим, у палацовому передпокої поруч з Архімудритом Хитріяном, а перед ним самосонні шафи виблискують коштовним камінням.

— Ну, як вам дівчата? — питає Хитріян.

— Та нічогенькі, але де музика?

— Та куранти в шафі заїло, — пояснив кібернер. — Може Ваша Королівська Величність схоче скуштувати іншого смачного сну?

А певне, королеві хотілося, але вже з іншої шафи. Отож він підійшов до чорної і підключився до сну під назвою «Про лицаря Фиртана і прекрасну Рамольду, Гетерикову доньку».

Дивиться — і бачить, що це, власне, романтично-електрична доба, а сам він, увесь закутий у крицю, стоїть у березовому гаю, а перед ним щойно переможений дракон. Далі — шумлять дерева, вітерець повіває і річечка тече. Глянув він на себе у воду і зрозумів, що саме він є Фиртаном, лицарем високої напруги, незрівнянним героєм. Усю історію свого лицарства мав написану на собі й пам’ятав її як власну. Забрало шолома повигинав йому своїми п’ястуками в передсмертних корчах фиртанічно переможений ним Морбідор. Завіси наколінників понадламував Кувенцит Дужобій, заклепки надплічників пообгризав, конаючи, Рипуць Мордавий, решітки в передсмертній агонії повгинав Монстерицій Грубіян, на гвинтах, налокітниках, клямрах, передніх і задніх застібках, з’єднаннях, засувках були сліди панцирних сутичок. Глянув на щит — а він весь у жужелиці від блискавок, зате плечі — чисті, як у дитини, бо досі нікому не показував спини у збройному герці! Сказати по правді, йому до цього було байдуже, бо від слави не було йому ні холодно, ні душно; проте, згадавши про Рамольду, він сів на коня й почав шукати її по всьому сні. Так доїхав до фортеці її батька, князя Гетерика. Задудніли під вершником і румаком колоди підйомного мосту, а сам князь вийшов назустріч з розкритими обіймами — привітати і провести до своїх покоїв.

Кортить лицареві до Рамольди, та не випадає так одразу питати. Тим часом старий князь розповідає йому, що в замку гостює чужий лицар, Винодур з роду Полімериків, фехтмайстер-еласт, котрий ні про що інше не марить, як тільки про поєдинок із самим Фиртаном. Аж ось і Винодур, гнучкий і гінкий, підійшов та й каже:

— Знай, що я прагну домогтися високонапружної Рамольди, з стегнами із живого срібла, персами, яких не намалює й діамант, і з магнетичним поглядом! Вона твоя суджена, але я викликаю тебе на смертельний двобій, аби з’ясувати, котрий із нас візьме з нею шлюб!

І кидає білу нейлонову рукавичку.

— Шлюб одразу ж після турніру! — додає батько-князь.

— Згода, — каже Фиртан, а Розпорик у ньому думає собі: «Мені що, після шлюбу візьму та відразу й прокинуся! Але чорти принесли цього Винодура!»

— Ще сьогодні, мій лицарю, — править своєї Гетерик, — зустрінешся на цій утоптаній землі з Полімеричним Винодуром, бій при смолоскипах. А тепер прошу відпочивати!

Розпорик у подобі Фиртана трохи занепокоївся, але що вдієш? Пішов до призначеного йому покою, а за хвилю чує — стук-стук у двері, і хильцем, бочком всувається стара кіберівниця, підморгує і каже так:

— Не бійся нічого, лицарю, ти здобудеш прекрасну Рамольду і ще сьогодні схилиш голову на її живосрібне лоно! Тільки про тебе мріє вона і вдень, і вночі! Одне затям: сміливо атакуй, нічого тобі Винодур не вдіє, ти переможеш!

— Легко сказати, моя кіберівнице, — відповідає лицар, — а коли щось вийде не так? Якщо я, скажімо, послизнуся чи не заслонюся вчасно? Не мені так легковажно ризикувати! А може, ти знаєш якісь надійні чари?

— Хи-хи-хи! — зарипіла стара. — Де там, крицевий пане! Нема таких чарів, та, зрештою, вони тобі й не потрібні зовсім, бо я добре знаю, що буде, і обіцяю, що ти й незчуєшся, як переможеш його!

— І все-таки з чарами було б певніше, — відповів їй лицар, — а надто уві сні. Але, стривай-но, чи тебе не Хитріян прислав, аби впевнити мене в собі?

— Не знаю я ніякого Хитріяна, — відказує кіберівниця, — і не знаю, про який сон ти говориш. Це ніякий не сон, а реальність, мій крицевий пане, і невдовзі переконаєшся в цьому, коли Рамольда поцілує тебе своїми магнетичними устами!

— Це дивно, — муркнув Розпорик і вже навіть не зауважив, що кіберівниця вийшла з кімнати так само тихенько, як і ввійшла. — Невже це не сон? Чомусь мені так здавалося. Сказала, що це наяву. Гм, важко вирішити, але обережність слід подвоїти!

А вже сурми сурмлять, уже чути ходу озброєних воїнів, галереї тріщать від натовпу, всі чекають одважних. Іде тоді Фиртан на арену, а йому коліна підгинаються, бачить, як солодко поглядає на нього прекрасна Рамольда, Гетерикова донька, але не до її принад зараз! На освітлену смолоскипами арену дитинця ступає Винодур, і ось, брязнувши, стялися мечі Тут уже Розпорик лякається