Читати книгу - "Беру свої слова назад"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У будь-кого, хто читав книжку Жукова, неминуче виникало запитання: невже маршал не міг ухилитися від цього ганебного заняття? Кожна нормальна людина в усі часи розуміла, що антинародна сатанинська влада змусить будь-якого мемуариста обмовляти свою Батьківщину, свій народ. Кожен розумів, що комуністи не дозволять писати правду. Тому перед кожним був вибір: або мемуарів не писати, або підкоритися кремлівським ідеологам і під їх диктування зводити наклеп на свою країну, свій народ, свою армію.
Заперечують: всіх радянських генералів, адміралів і маршалів комуністи підкуповували і залякували, ухилитися було неможливо. З цим я майже згоден. Однак приклади стійкості є. Навіть у середовищі радянських генералів і маршалів іноді, щоправда, дуже рідко, зустрічалися люди, які Батьківщиною не торгували, які категорично заявляли: робіть що хочете, а мемуарів за мого життя від мене не дочекаєтеся, після смерті від мого імені можете складати все, що подобається, але я за це відповідальності не несу. Так вчинив Маршал Радянського Союзу Семен Костянтинович Тимошенко. Він сказав: писати не буду! І комуністи від нього відстали. Питання: а чому Жуков злякався? Чому не проявив мужності? Чому не вів себе як Тимошенко? Де ж його хвалена сміливість? Жуков міг заявити: писати не буду, якщо напишете за мене, публічно застрелюся. Але чомусь стратег так не заявив. Чомусь відразу рванув під козирок і кинувся виконувати вказівки Центрального Комітету КПРС.
Були й інші варіанти, інші можливості ухилитися від писання мемуарів. Маршал Радянського Союзу Рокосовський Костянтин Костянтинович на домагання ідеологів піддався, але в книжці заявив: «Я не торкався тоді й не торкаюся зараз проблем великої політики...» (Солдатський борг. М., 1968. С. 8). Ось і Жукову слід було так само вчинити: книжечку - якнайтоншу, в деталі не вдаватися...
Маршал Радянського Союзу Голіков Пилип Іванович у 1941 році був генерал-лейтенантом, начальником Розвідувального управління Генерального штабу РСЧА. Він мемуари написав. Про 1918 рік. Комуністичні вожді вимагають ще мемуарів? Будь ласка: написав про те, як у грудні 1941 року воював під Москвою на посаді командувача 10-ї армії. А про те, як почалася війна, промовчав. Правду все одно сказати не дозволять, тоді краще мовчати.
Ще розумніше вчинив Маршал Радянського Союзу Конєв Іван Степанович: вимагаєте мемуари, дорогі товариші ідеологи? Будь ласка! Конєв взяв та й написав книжку не про початок війни, а про кінець, так її і назвав «Сорок п'ятий». Ідеологи не відстають. Будь ласка! Конєв видав ще книжку. Про 1943-й і 1944-й роки. Ось вона, російська винахідливість! Хитрий чоловік Конєв зайшов не з того кінця, він описував війну не з початку, а з її переможного завершення. А крім того, тягнув так тягнув. Тут йому і смерть підійшла. Так мудрий Конєв звільнив себе від ганебної і принизливої необхідності брехати про 1941-й рік. Так Конєв Іван Степанович пішов з життя, але не опоганив свого імені наклепом на країну, народ і його армію.
Питається, а чому Жуков Георгій Костянтинович так не вчинив? Тягнув би час, а потім і помер би. Все, що після смерті, - не його. Мертві сорому не мають.
Але Жуков чомусь не наслідував приклад бойових товаришів, натомість він догідливо вписував у свої мемуари все, що йому диктували в ідеологічному відділі ЦК, все, що вимагала Комуністична партія. А вимагала вона тільки одне: побільше бруду та вигадок про неготовність до війни.
– 3 -Будь-кого, хто читає жуковський мемуар, збиває з ніг та полум'яна любов, з якою непохитний полководець цілує в корму Генерального секретаря Комуністичної партії Радянського Союзу товариша Брежнєва Леоніда Ілліча: йому, Жукову, Маршалу Радянського Союзу, заступнику Верховного Головнокомандувача, першому заступнику народного комісара оборони, члену Ставки ВГК , на війні страшенно хотілося знайти нікому тоді не відомого політичного горлопана Брежнєва і порадитися з ним. Товариш Брежнєв за все життя не тільки не провів жодного бою, жодної операції, але навіть жодного ротного навчання сам не організував. Завдання товариша Брежнєва було простіше: затверджувати звіти про політико-моральний стан військ. Ось із ним Жуков і хотів радитися. Без підказки агітатора Брежнєва у Ставці Верховного Головнокомандування справи не клеїлися...
Так от: до такої ницості у світовій історії не докотився ніхто. Жоден радянський генерал, адмірал або маршал до такого блиску дупу комуністам не вилизував і не полірував. Ніхто. І за рубежами нашої милого вітчизни до такої ницості не докотився ні один мемуарист. Про ту Росії, яку ми втратили, я й не кажу. У тій Росії панове офіцери мали поняття про честь. Так не вчинив жоден із них. А якби вчинив, то таку мерзенну книжечку спалювали б на вогнищах, а автору та всім, хто наважився цей бруд зберігати на книжковій полиці, плювали б в обличчя.
Історія про те, як полковник Брежнєв потрапив у мемуари Жукова, має різні версії. Спочатку А.Д. Міркіна викладала все це так: рукопис нібито ніяк не пропускали до друку, «нарешті дали зрозуміти, що Л.І. Брежнєв побажав, щоб маршал Жуков згадав його у своїй книзі. Але от біда, за всі роки війни вони ні разу ні на одному з фронтів не зустрічалися. Як бути? І тоді написали, що, перебуваючи у 18-й армії генерала К.Н. Леселідзе, маршал Жуков нібито поїхав порадитися з начальником політвідділу армії Л.І. Брежнєвом, але, на жаль, його на місці не виявилося. "Він якраз перебував на Малій землі, де йшли важкі бої". "Розумний зрозуміє", - сказав з гіркою усмішкою автор. Ця безглузда фраза пройшла у всіх виданнях "Спогадів та роздумів", з першого по шосте включно. Тільки в ювілейному, сьомому, виданні вона була пропущена» («Огонек». 1988. No 18. С. 19).
Отже, Брежнєв нібито побажав бачити себе у книжці Жукова. Холуї з Центрального Комітету нібито про це натякнули авторському колективу. Автори мемуарів Жукова ставили питання: як бути? І вихід знайшли: так, не зустрічав Жуков Брежнєва на війні, але страшенно хотів зустріти, прагнув, але не вийшло.
Міркіна всіма силами намагалася відмазати Жукова, мовляв, це не він приймав рішення вписати Брежнєва,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Беру свої слова назад», після закриття браузера.